3. Білково – вітамінно – мінеральні добавки.

Одержання максимальної кількості тваринницької продукції, підтримання здоров’я тварин у належному стані, покращення споживання та підвищення ефективності використання кормів або зміна окремих фізіологічних процесів у тварин забезпечується за використання кормових добавок.

Кормовою добавкою є кормовий засіб, який застосовується для поліпшення поживної цінності основного корму.

Перелік кормових добавок нараховує десятки тисяч різноманітних кормових засобів, який постійно поповнюється. Але виробники повинні обов’язково довести як ефективність, так і безпечність кормових добавок для тварин та людини. Лише після цього вони можуть розраховувати на одержання сертифікату, який дозволяє виробляти та продавати добавку.

Протеїнові добавки. Протеїнові добавки - кормові засоби, які містять понад 20% протеїну чи його еквівалента. Одержують їх з тваринних, рослинних, мікробних джерел або шляхом промислового синтезу.

Додаткові джерела протеїну необхідні у раціонах практично всіх сільськогосподарських тварин. Особливі вимоги до кількості та якості протеїну висуваються при складанні раціонів для високопродуктивних корів та моногастричних тварин. Протеїнові добавки вищі за ціною, ніж зерно злакових. У зв’язку з цим важливо застосовувати різні методи оптимізації протеїнового (амінокислотного) живлення тварин з метою ефективного використання кормів.

Світовий досвід показує, що спрямоване застосування синтетичних амінокислот дає змогу:

скоротити витрати дорогих білкових кормів;

використовувати корми з менш повноцінними білками;

за рахунок ретельного балансування амінокислотного складу раціону знижувати емісію азоту в довкілля з екскрементами;

забезпечувати більш високі показники продуктивності та стан здоров’я тварин у результаті кращого використання азотистих сполук в організмі.

Комбінування амінокислот, що містяться у кормах з їх синтетичними препаратами нині широко застосовується в практиці годівлі свиней та птиці, а також має значення у годівлі високопродуктивних корів (метіонін, триптофан).

Виробництво синтетичних амінокислот стосується, передусім, виробництва кристалічних його форм: L-лізину та DL-метіоніну, хоча налагоджено виробництво L-треоніну, L-триптофану та інших. Застосування L-ізомерів амінокислот пов’язано з тим, що у цій формі знаходиться переважна більшість аміноксилот у рослинних і тваринних протеїнах. Інші форми (D-ізомери) мають менший рівень засвоєння в організмі або не засвоюються зовсім.

4. Використання ферментних препаратів, про- та пребіотиків, підкислювачів в годівлі с. – г. Тварин.

Ферменти (ензими) – це специфічні білки, що виконують роль біологічних каталізаторів. На відміну від гормонів та інших біостимуляторів, ферменти діють не на організм тварин, а на компоненти кормів у травному каналі та не нагромаджуються в організмі і продукції.

Для використання ферментних препаратів існують певні фізіологічні передумови:

- по-перше, ускладненість первинного гідролізу поживних речовин рослинного походження, особливо в передньому відділі травного каналу, збагачення набору ферментів мікробіальними гідролазами – раціональне вирішення цієї проблеми;

- по-друге, критичні періоди у віковому розвитку функціональних систем організму за сухого типу годівлі, вікове зниження інтенсивності анаболічних процесів, патологічні зміни в органах і тканинах.

У годівлі тварин як основні енергетичні корми використовується ячмінь, овес, жито, фуражна пшениця й продукти її переробки, а також кукурудза. Проте потенціал цих кормів у тварин з однокамерним шлунком використовується не повною мірою. Більш дешеві порівняно з кукурудзою зернові корми, такі як ячмінь, овес, пшениця, жито містять значну кількість некрохмалистих полісахаридів: b-глюканів, арабіноксиланів та інших складних вуглеводів, які важко перетравлюються тваринами із-за відсутності у них відповідних ферментів та здійснюють негативний вплив на засвоєння поживних речовин і розвиток мікрофлори.

Серед ферментних препаратів, які відзначаються протеолітичною активністю, покращують перетравність та засвоєння протеїну кормів, виділяють проторізин П20Х, протомезентерин Г10Х, прототеризин П10Х, Г10Х, протосубтилін Г3Х, Г10Х, Г20Х та ін.

Препарати, яким притаманні одночасно кілька видів ферментної активності називаються мультиензимними композиціями (МЕК). Це: авізим, вільзим, ендофід, пуриветин, МЭК СХ-1, МЭК СХ-2 тощо.

Останнім часом в результаті застосування генної інженерії та біотехнологічних методів виробництва розроблені нові кормові ферментні препарати та мультиензимні композиції.

Пуріветин – багатокомпонентний ферментний препарат целюлозолітичної дії, основу якого становлять целюлаза, глюканаза, глікозидаза, амілаза та інші препарати, які діють переважно на внутрішні зв’язки макромолекули целюлози кормів. Крім того, до складу препарату входять метаболіти рибоксин та метилурацил.

Ровабіо Ексель АП – порошкоподібний препарат, призначений для комбікормів на основі пшениці, жита або ячменю (ферменти b-ксиланази, b-глюканази, целюлази тощо, всього більше 17 видів ферментної активності). Норма введення 50 г/т корму.

Кемзайм – мультиензимний комплекс. Кожний вид кемзайму містить шість активних ферментів. Серед них три, що не виробляються організмом тварин, розщеплюють некрохмалисті полісахариди (целюлаза, b-глюканаза, пентозоназа), інші три – виробляються (протеаза, ліпаза, a-амілаза). Оптимальні умови дії ферментів: рН 4,2–5,2, температура 40 °С. Ферменти кемзайма зберігають свою активність після гранулювання (85 °С).

Кемзайм W концентрований – містить велику кількість пентозанази і призначений для раціонів, в основі яких знаходиться пшениця (до 65%) або жито (близько 30%). Норма введення 50–100 г на 1 т корму.

Кемзайм ячмінний – містить велику кількість b-глюканази. Для раціонів з переважанням ячменю (до 65%) або вівса.

Кемзайм HF – містить целюлазу. Використання препарату дозволяє вводити до 20–25% соняшникового шроту або макухи.

Натургрейн Бленд – комплексний ферментний препарат для пшенично-ячмінних раціонів, мікрогранульована форма. Містить стандартизовані активності b-глюканази (не менше 1200 од./г) та ендоксиланази (не менше 5500 од./г). Норма введення до 100 г на 1 т корму.

Оллзайм Вегпро – комплексний ферментний препарат для раціонів з високим вмістом соєвого та соняшникового шроту. Оллзайм БГ – для раціонів з ячменем. Оллзайм ПТ – для раціонів з високим вмістом пшениці.

Авізим 1200 – мультиферметний комплекс для бройлерів (1 кг/т корму).

Натуфос 5000 містить фітазу (не менше 5000 од./г). Сприяє збільшенню доступності фосфору, поліпшує перетравність білків та амінокислот. Норма введення для бройлерів, індиків та свиней – 100 г/т, для курей-несучок – 80 г/т. Для Натуфос 10000 норма введення у 2 рази нижча.

Пробіотики. До групи пробіотиків відносяться живі бактеріальні або дріжджові культури для стабілізації процесів травлення. Це клітини або спори, висушені за низької температури. Клітини пробіотиків, потрапивши у кишечник, створюють на його стінках біологічну плівку, яка запобігає розмноженню патогенних мікроорганізмів. Вони ще виробляють бактерицидні, бактеріостатичні речовини, зменшуючи таким чином напруження захисних систем організму тварин і сприяючи підвищенню продуктивності.

Вміст пробіотиків у препаратах вимірюється в КУО (колонієутворююча одиниця – кількість мікробних клітин), причому поширеною концентрацією є 10⁹-10¹⁰ КУО/г. В комбікорми препарат вноситься у кількості 0,02-5 г/кг.

Пробіотики, які передбачено використовувати у годівлі тварин, мають бути дозволені як кормова добавка. Для допуску як кормової добавки повинен бути відомим механізм дії пробіотика і доведена його безпечність для здоров’я тварини та людини. При застосуванні пробіотика не допускаються його залишки у продуктах харчування та негативний вплив на довкілля. Штами пробіотика мають відзначатися стійкістю проти плазмідної передачі генів між клітинами. Мікробні клітини або спори в препараті повинні бути захищеними, тобто витримувати такі процеси як змішування, гранулювання і контакт з іншими речовинами корму (перевагу слід надавати препаратам із спорових мікробів). При цьому вони не повинні втрачати своєї активності під час зберігання.

Пребіотики. Пребіотики – відносно нова група кормових добавок, ще остаточно не сформована та не визначена. До цієї групи відносяться добавки, які:

- містять природні компоненти рослин або бактерій;

- сприяють вибірковій стимуляції росту чи метаболічної активності однієї або кількох груп корисних бактерій в кишечнику тварин;

- блокують колонізацію кишечнику патогенною мікрофлорою;

- стимулюють імунітет;

- сприяють підвищенню продуктивності тварин;

не є препаратами антибіотиків, живих культур мікроорганізмів, ферментними препаратами та органічними кислотами.

Підкислювачі. Останніми роками у годівлі тварин, особливо молодняку, набуло поширення застосування органічних кислот та їх солей. Кислоти (лимонна, мурашина, оцтова, пропіонова, янтарна) мають консервуючу дію, оскільки гальмують або пригнічують розмноження небажаних мікроорганізмів у кормах. Доцільно у корми додавати суміші кислот, щоб повніше використовувати різноманітний спектр їх дії проти мікроорганізмів

Висока буферність кормів (тобто кислотозв’язуюча здатність) слугує за перепону при застосуванні підкислювачів та небажана сама по собі. Збільшують буферність раціонів вапняки, черепашки, ди- та трикальційфосфати, а також джерела протеїну - рибне і м’ясне борошно, сухе молоко та його замінники.

Підкислювачі знижують значення рН кормової суміші та вмісту травного каналу, зменшують буферну ємність кормів, що сприяє пригніченню активності мікроорганізмів у шлунку та, передусім, кишечнику тварин. Внаслідок зниження рН у травному каналі підвищується ефективність дії протеаз, поліпшуються смакові якості корму.

За введення до раціонів кислот та солей необхідно враховувати їх фізичний стан. Тверді кислоти або солі можна без проблем зберігати та додавати до кормів, а рідкі кислоти зручніше дозувати. Застосовуючи мурашину та оцтову кислоти, слід враховувати, що їм притаманний різкий запах, у випадку потрапляння на шкіру або в очі викликають опіки, а також мають сильну корозійну дію.

Позитивний вплив підкислювачів у годівлі тварин більш за все виявляється у підсисний періоду та у молодняку, коли синтез шлункового соку знаходиться ще на недостатньому рівні й існує ризик виникнення порушень функцій травної системи.