Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Б лети та в дпов д до екзамену з дисципл ни Теор я та методика ф зичного виховання.docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
63 Мб
Скачать
☆
  1. Визначення поняття – спритності. Фактори, що визначають спритність. Методи розвитку спритності у дітей. Загальні основи методики удосконалення спритності.

Фактори, що визначають спритність

Загальні основи методики удосконалення спритності

Методи розвитку спритності у дітей

  1. Фази і шляхи формування рухових навичок. Основні правила формування рухових навичок у школярів

Формування рухового досвіду являє собою складний процес, що протікає у три фази. У першій фазі - генералізації, або іррадіації, виникає збудження в робочій зоні кори головного мозку рухового аналізатора, що не зустрічає на шляху свого поширення заслону у вигляді відповідного за силою гальмування і охоплює широку зону прилеглих ділянок. Ось чому напруженими і залученими в роботу виявляються не тільки ті м'язи, які повинні безпосередньо брати участь в русі, але й інші, що ускладнює виконання цього руху, робить його різким, незграбним і мало координованим. У цих умовах при великих витратах енергії продуктивність роботи і результат рухів виявляються низькими, а між руховими і вегетативними центрами ЦНС ще не встановлений надійний тимчасовий зв'язок.

Друга фаза - концентрація збудження - характеризується посиленням процесів внутрішнього гальмування, що сприяє, з одного боку, своєчасному виключенню з роботи «зайвих» м'язових груп, завдяки чому рухи стають більш плавними і економічними, а з іншого - посиленню збуджувального процесу строго в робочій зоні коркового відділу рухового аналізатора. У цей період між руховими зонами кори і вегетативними центрами підкірки формуються тимчасові зв'язки, і активізація функцій систем життєзабезпечення починає у все більшій мірі відповідати виконуваної зовнішньої роботі.

У третій фазі - стабілізації - процеси концентрації збудження і посилення гальмування в ЦНС тривають. У цій фазі значній міцності досягають тимчасові зв'язки між корковими зонами працюючих м'язів саме в тій послідовності, в якій здійснюються руху в навичці, і між цими зонами і вегетативними центрами.

Вже в другій фазі окремі частини навику людина починає здійснювати без довільного контролю уваги, концентруючи його у все більшій мірі на переходах від одного рухового акту до іншого - цей процес здійснення рухів без контролю довільної уваги носить назву автоматизації рухів. Зміцнення автоматизації триває в третій фазі і може тривати нескінченно, причому чим вище її ступінь, тим більше уваги людина може звертати на те, щоб рухи здійснювалися в точній відповідності з умовами їх виконання. Автоматизація зовсім не означає повного виключення свідомості, так як після виконання окремого руху або всього навику в цілому людина може згадати й відтворити свої відчуття в момент їх реалізації.

Ступінь автоматизації може бути різною в залежності від:

- структури самої навички;

- стандартності умов виконання рухової навички - чим вони стабільніше, тим міцніше навичка;

- частоти відтворення навички - чим частіше вона здійснюється, тим вище ступінь автоматизму.

При відносно простій структурі і постійних умовах виконання навичка виявляється досить міцною, її відтворення здійснюється на настільки високому рівні автоматизації, що практично повністю не вимагає довільного контролю (наприклад, чищення зубів та ін.)

Навпаки, складні за структурою рухові навички (виконання вправи гімнастом, стрибуном у воду, метальником диска та ін.) виявляються менш автоматизованими, хоча і досить міцними завдяки високій частоті повторень цих вправ на тренуваннях. Найменш міцна рухова навичка в тих випадках, коли умови їх виконання виявляються мало передбачуваними, тому варіантів виконання навички може бути досить багато (виконання одного і того ж прийому в єдиноборствах і спортивних іграх: кидків в баскетболі, ударів в боксі, ходи в лижах і пр .).

У тих випадках, коли умови виконання навички змінилися, людина може внести корективи в його структуру, хоча основа самої навички і не змінюється. Зрозуміло, чим міцніше навичка, тим важче її зламати. Однак, з іншого боку, чим вона більш міцна, тим легше її «вквітчати» якимись додатковими нюансами, що робить саму навичку більш плавною, пластичною і доцільною.

Рухові якості відображають якісні і кількісні характеристики руху. Зазвичай виділяють п'ять таких якостей: силу, швидкість, витривалість, спритність і гнучкість.

Білет №7

  1. Педагогічні дослідження у фізичному вихованні. Педагогічний експеримент, педагогічне спостереження, хронометрування, контрольні випробування.

  2. Види помилок, які можливі при навчанні руховим діям. Причини помилок під час виконання фізичних вправ. Правила виправлення помилок на уроках з фізичної культури.

  3. Визначити загальну і моторну щільність уроку якщо: тривалість уроку 45 хв., виконання вправ – 19 хв., слухання вчителя – 2 хв., підготовка місць занять – 3 хв., чекання черги виконання вправ - 4 хв.; відпочинок – 3 хв., розвиток рухових якостей – 10 хв., недоцільні дії – 4 хв. (Щільність уроку Б.4, пит.2)

  1. Педагогічні дослідження у фізичному вихованні. Педагогічний експеримент, педагогічне спостереження, хронометрування, контрольні випробування

Педагогічні дослідження у фізичному вихованні

Цілеспрямований педагогічний вплив на організм і особистість учня загалом можливий лише за умови вивчення його потенційних можливостей.

Педагогічний експеримент

Явище є науковим фактом лише тоді, якщо воно може бути багаторазово відтворене в практичній діяльності. Таку можливість дає педагогічний експеримент, визначального характерною рисою якого є заплановане втручання експериментатора протягом певного часу в явище, що вивчається. Суть втручання полягає у вичлененні певної сторони педагогічного процесу задля детального вивчення й аналізу її зв'язків для характеристики явища загалом. Об'єктом вивчення в педагогічному експерименті можуть бути певні педагогічні положення або теоретичні передбачення для одержання наукових фактів і встановлення об'єктивних законів розвитку фізичного виховання. За допомогою педагогічного експерименту можна вирішити такі завдання: виявляти або підтверджувати та доповнювати факти наявності або відсутності залежності між вибраним педагогічним впливом І очікуваним результатом;

• визначати кількісну міру залежності;

• відкривати механізми цих залежностей.

Педагогічний експеримент не повинен нанести шкоди педагогічному процесові, знизити рівень знань, умінь та навичок, фізичну підготовленість учнів, або негативно позначитись на їх здоров'ї.

Тривалість експерименту, який відбувається за схемою: початкове дослідження > проведення занять > проміжне дослідження > проведення занять > кінцеве дослідження, може змінюватись залежно від кількості проміжних досліджень та його завдань. Якщо, наприклад, ми хочемо простежити динаміку змін, то тривалість дослідження може бути більшою від того, в якому лише хочуть зафіксувати наявність зрушень.

Відповідно до мети розрізняють два види педагогічного експерименту:

• перетворюючий (формуючий), коли втручаються в педагогічний процес, чи вносять у нього нові елементи (методи, засоби, форми);

• констатуючий (контрольний), коли ставлять за мету перевірити стан навчально-виховного процесу, його природний хід. Відповідно до умов проведення розрізняють такі види педагогічного експерименту:

• природний, якщо, наприклад, треба перевірити ефективність нової навчальної програми на великій сукупності. Під час його проведення може бути два способи комплектування експериментальних груп (класів): або всі учні беруть участь (дослідні уроки), або вибірково (експериментальні заняття). При цьому дослідні уроки можуть бути відкритими, якщо учням пояснюють умови експерименту, або закритими, якщо учнів не інформують про дослідження;

• модельний експеримент, якщо значно змінюються умови фізичного виховання з метою його ізоляції від побічних (і особливо несприятливих) факторів;

• лабораторний експеримент, у якому строго стандартизуються умови навчання і тренування. і за спрямуванням педагогічний експеримент може бути:

• абсолютним, якщо вивчається стан лише до і після експерименту;

• порівняльним, якщо вивчається динаміка змін у знаннях, уміннях, фізичному розвиткові та підготовленості учнів, їх здоров'ї. При цьому він може бути послідовним, коли не формуються контрольні групи, а досліджується один контингент учнів до і після експерименту, та паралельним, коли формуються контрольні групи.

Педагогічне спостереження

Педагогічне спостереження — це планомірний аналіз і оцінка індивідуальної організації навчально-виховного процесу без втручання дослідника в його хід. Педагогічні спостереження використовують у комплексі з іншими методами дослідження для:

• одержання інформації про реальний стан практики фізичного виховання, його процесу «в чистому вигляді»;

• збору первинної інформації для визначення напряму дослідження, формування його гіпотези та методики;

• педагогічної оцінки фактів, одержаних іншими методами (хронометрування, анкетування, тестування, тощо);

• підготовки рекомендацій Із певних питань методики фізичного виховання.

Педагогічні спостереження є одним з найскладніших методів дослідження, оскільки у процесі їх проведення створюється реальна можливість для висновків, що не відповідають дійсності (суб'єктивізм, прагнення одержати позитивний результат). Водночас дослідник повинен глибоко розуміти педагогічний процес, мати педагогічне мислення та інтуїцію. Щоби не припуститися помилкових висновків, необхідно:

• багаторазово здійснювати спостереження, залучаючи інших осіб;

• збирати інформацію про предмет спостереження різними способами;

• використовувати для спостереження технічні засоби збору і фіксації Інформації;

• зіставляти результати спостереження з даними, одержаними шляхом лікарського контролю і самоконтролю [2];

• враховувати реакцію учнів І педагога на сам факт спостереження. Предметом педагогічних спостережень можуть бути:

• завдання, засоби, методи навчання І виховання, їх місце в структурі навчально-виховного процесу, відповідність завдань можливостям і бажанням учнів та ефективність їх вирішення;

• діяльність учнів і вчителя, їх поведінка, взаємостосунки, націленість на вирішення завдань занять;

• характер і величина фізичних навантажень, їх відповідність завданням занять, підготовленості учнів;

• володіння учнями технікою виконання вправ, передбачених навчальною програмою;

• елементи техніки та тактичні дії команд, їх ефективність;

• величини просторових переміщень учнів та приладів (амплітуда, дальність польоту тіла або приладу, швидкість бігу, довжина розбігу). У педагогічних дослідженнях використовують різні види спостережень. За обсягом вони можуть бути:

• проблемними, які охоплюють багато взаємозв'язаних явищ та велику кількість досліджуваних;

• тематичними, які мають вузькі рамки об'єкта спостереження, і є найпоширенішими. При цьому недопустима ізоляція об'єкта спостереження від навчально-виховного процесу. За програмою розрізняють:

• розвідувальними спостереження, які не мають чіткої програми (вона модифікується в ході спостережень І проводиться для розробки гіпотези та методики дослідження);

• основними, які жорстко регламентуються чіткими оцінками типу: "так" І "ні". Це дає можливість проводити їх опосередковано за допомогою помічників. За стилем спостереження можуть здійснюватись:

• "Із середини", коли дослідник є учасником педагогічного процесу (туристичного походу, спортивного тренування, фізкультурне—оздоровчого заходу тощо);

• "з боку", коли дослідник є лише свідком подій, що дає йому можливість поверхово сприймати процес. За інформованістю учнів спостереження бувають:

• відкритими, якщо учні та вчитель знають про спостереження та їхню мету;

• "прихованими", якщо проводяться "інкогніто". У процесі їх здійснення треба докласти багато зусиль для подолання організаційних та етичних проблем. За часом проведення спостереження поділяють на:

• безперервними, якщо вони здійснюються від початку до кінця явища;

• частковими, якщо досліджується лише початок І кінець явища (наприклад, вивчається ставлення учнів до процесу фізичного виховання під впливом певних факторів). Зрозуміймо, що кожне спостереження характеризується декількома ознаками, які, залежно від завдань його проведення, визначає дослідник.

Хронометрування

Визначення часу, який затрачається на виконання будь-яких дій, і його графічне зображення складають основний зміст хронометрування та хронографування.

Зазвичай, проводиться хронометрування будь-якого одного елемента цілісної дії, наприклад розбіг у стрибках (для розрахунку швидкості розбігу), або поетапне хронометрування довгий час виконуваної дії, яка є частиною заняття, наприклад проплив п’ятдесятиметрових відрізків або хронометрування всього заняття.

Хронометрування використовується і як самостійний метод дослідження (наприклад під час узагальнення досвіду роботи кращих учителів) і як допоміжний до інших методів (наприклад у педагогічному експерименті, який визначає порівняльну ефективність методів вивчення рухових дій, воно необхідне для встановлення часу, який затрачається на засвоєння підвідних вправ). Хронометрування заняття здійснюється шляхом спостереження за діяльністю будь-якого учня. Задля більшої об’єктивності для спостереження потрібно брати такого піддослідного, який за своїми якостями більшою мірою відповідає завданням дослідження. Наприклад, під час вивчення досвіду роботи вчителя спостереження доцільно проводити за середньостатистичним учнем; якщо ж потрібно встановити рухову активність учнів, які мають медичні обмеження, то для спостереження потрібно брати учня саме цієї медичної групи.

У разі зниження активності (наприклад пропусків чергових підходів для виконання вправ) учням, за котрими ведуться спостереження, хронометрування може бути перенесене на іншого учня, тому доцільно заздалегідь визначити для спостереження двох-трьох учнів.

Результати хронометрування діяльності учнів дають змогу судити, з певною мірою ймовірності, і про діяльність учителя. Але хронометрувати можна й діяльність тільки викладача (це залежить від завдань дослідження), хоча зробити це складніше: у діяльності вчителя протягом усього уроку немає перерви, тому дослідникові доводиться працювати дуже напружено. Краще, коли ведеться одночасний хронометраж і діяльності учнів, і діяльності вчителя. Порівняльний аналіз отриманих хронограм забезпечує найбільш об’єктивну картину.

Визначення загальної та моторної щільності уроку. Для визначення загальної й моторної щільності уроку хронометруються такі види діяльності учнів:

а) Виконання фізичних вправ. Визначається точний час виконання всіх рухових дій, яких навчають на занятті. До них можуть належати не тільки вправи на гімнастичних приладах, ігри, біг, стрибки, - метання, лазіння, акробатичні й танцювальні вправи, а й гімнастичні перешикування, вправи на увагу, вправи типу завдань і т. п. Не фіксується діяльність, яка пов’язана з розв’язанням організаційних завдань заняття: перешикування для виконання наступної вправи, перехід з одного місця заняття до іншого. Рапорт чергового учня перед початком уроку належить умовно до фізичної роботи. Що ж до гри, то ступінь детальності хронометрування визначається її характером: якщо за ходом гри учень порівняно часто й довго повинен не рухатися, хронометрування має бути ширшим і не обмежуватися фіксуванням лише початку та кінця гри.

б) Слухання пояснень і спостереження за показом вправ, демонструванням наочних посібників. Команди й короткі вказівки, які займають менше 5 с, можуть не фіксуватися. Дослідник має переконатися: слухає учень учителя чи відволікається на щось інше.

в) Відпочинок, очікування учнями чергового виконання завдання. Реєструється час відпочинку, який уводиться в урок для фізіологічного регулювання навантаження, і час очікування чергового завдання вчителя.

г) Дії з організації заняття. Фіксується діяльність учня з підготовки й визначення місць занять, установлення й прибирання устаткування, роздачі та прибирання інвентарю і т. п. Ураховується час, затрачений учнем на перешикування для виконання чергового завдання, перехід від одного місця заняття до другого, підготовка до гри (розподіл на команди) і т. п. Якщо у визначенні місць занять, установленні приладів бере участь усього декілька чоловік, то це потрібно відзначити в примітці.

ґ) Простої. До них належить увесь нераціонально затрачений час на занятті з вини вчителя або учнів (запізнення групи до початку уроку, приведення в порядок поламаного обладнання, пошуки інвентарю, недисциплінованість учнів і т. п.)

Потрібно мати на увазі, що такий розподіл видів діяльності за групами має умовний характер. Наприклад, перешикування перед виконанням чергового завдання, перехід від одного місця занять до іншого можуть мати не тільки організаційний характер, а й вирішувати виховні та навчальні завдання; відпочинок й очікування чергового виконання завдання можуть бути й раціональними елементами заняття, і результатом поганої його організації. Можна допустити, що весь урок діти будуть ходити й бігати (рухова щільність – 100 %), але це не засвідчує, що такий урок ефективний і заслуговує позитивної оцінки.

Дослідник, вочевидь, не може бути простим “фотографом” часу. Кожен вид діяльності має бути проаналізований із педагогічного погляду. Саме тому хронометрування доцільно поєднувати з педагогічним спостереженням.

Контрольні випробування

Контрольні випробування проводяться для:

• визначення рівня розвитку фізичних якостей та фізичного розвитку І функціонального стану організму учнів;

• оцінки ступеня технічної І тактичної підготовки учнів, " порівняння підготовленості окремих учнів І їх груп;

• відбору для занять у ДЮСШ й участі в змаганнях;

• контролю якості тренування окремих учнів і їх груп;

• виявлення переваг та хиб засобів, методів і форм фізичного виховання;

• складання планів навчально-виховного процесу.

Контрольні випробування проводять за допомогою контрольних вправ (тестів), стандартизованих за змістом, формою та умовами виконання.

Певну систему використання контрольних вправ називають тестуванням. При цьому контрольні вправи можуть успішно використовуватись як засоби фізичного виховання.

Обираючи і застосовуючи контрольні вправи, дотримуйтесь таких вимог:

• вправи повинні бути прості за технікою виконання і доступні учням;

• обрані вправи повинні мати об'єктивні показники виміру,

• контрольні вправи виконуються завжди в однакових умовах,

• тестування проводять на початку в процесі І в кінці дослідження.