3.Судження

3.1. Загальна характеристика суджень

Пізнаючи предмети і явища навколишнього світу, виділяючи в них певні ознаки, ми висловлюємо судження, наприклад: "Економіка є базисом"; "Угода відбувається за погодженням сторін"; "Час це гроші" і т. ін.

Судженням називається форма думки, в якій стверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об'єктивної дійсності.

Судження відображає наявність або відсутність у предметів певних властивостей, ознак, зв'язків і відношень. У судженні виражається наше знання про саме існування предметів і явищ та про всі різноманітні зв'язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою суджень ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах. Так, висловлюючи судження "Економіка є воля панівного класу"; " Економіка є базисом"; "Економіка є об’єктивною реальністю"; "Економічна політика не існує без держави"; "Економіка визначає політику" і т. ін., ми виявляємо найрізноманітніші сторони економіки і її зв'язку з іншими явищами.

Судження може бути істинним або хибним.

Істинним називається таке судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді. Так, судження "Народ — творець історії"; "Економіка – об’єктивна реальність буття"; "Економіка функціонує за об’єктивними законами" — є істинними, вони відповідають дійсності, правильно відображають її. А таке судження, як "Харків більший від Києва", "Мистецтво не відображає дійсності", "Крадіжка не є злочин" — хибні, оскільки те, що висловлюється в кожному з них, не відповідає дійсності.

3.2.Види суджень і приклади

Прості судження, залежно від того, що вони відображають — властивість чи відношення, поділяються на атрибутивні судження і судження з відношенням, судження існування.

Атрибутивним судженням називається таке судження, в якому стверджується або заперечується належність предмета певної властивості чи ознаки. Приклади атрибутивних суджень: "Цукор солодкий"; "Суспільство розвивається"; "Цей папір не є білим" тощо.

Структура атрибутивних суджень, в яких стверджується належність предмету певної властивості, виражається формулою S є Р. Атрибутивні судження, в яких заперечується належність предмету певної властивості, мають формулу S не є Р.

Атрибутивні судження можна тлумачити і як судження належності предмету властивості, і як судження належності предмета до класів предметів. Так, судження "Дарування є угода" можна розглядати і як судження, включаючи "дарування" до класу "угод", і як судження належності, підходити до дарування як до такого правовідношення, котре має властивість "бути угодою".

Судження з відношенням — це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками. Прикладами таких суджень є: "Київ західніше від Харкова"; "Київ більший за Львів".

Судження відношення виражають найрізноманітніші відношення між предметами і явищами: часові, просторові, відношення за якістю, кількістю, формою, тотожності, протилежності тощо. Тому в практиці мислення ми стикаємося із найрізноманітнішими судженнями відношення.

Судження існування (екзистенціальні судження — від латинського слова ехіstеncіа — існування) — це судження, в яких стверджується чи заперечується сам факт існування або не існування предмета. Наприклад: "Матерія існує", "Світ існує", "Безпричинних явищ не буває", "Столиця окрема від держави не існує", "Існує незакінчена будівля" тощо. Суб'єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні ("матерія", "світ", "право"), предикат виражений слово; "існує". Зв'язка чітко не виражена словами ("є", "не є"), але) це не означає, що вона відсутня. Структура цих суджень може бути виражена формулою: "S є Р", "S не є Р".

Особливість судження існування полягає в тому, що воно відбиває не зв'язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета або явища, інформує про те, що щось існує чи не існує. Так, з точки зору формальної логіки, в судженні "Бог не існує" висловлена думка не про те, що таке Бог, а про те, що такого явища, як Бог, немає, що він не існує в дійсності, знову таки з боку формальної логіки. У судженні ж "Існує симуляція діяльності" виражено знання про те, що в дійсності існує таке явище, як симуляція діяльності.

Виражаючи знання про буття або небуття того чи іншого явища, судження, існування відіграє важливу роль у процесі пізнання.

Категоричним є судження, в яких щось стверджується чи заперечується в безумовній формі, наприклад: "Петренко — студент", „Знання – сила”, "Купівля-продаж є договір" тощо.

Ствердним називається судження, яке відбиває наявність у предмета якоїсь ознаки, наприклад: "Знання – сила", "Купівля-продаж є договір " і т.ін. Ствердне судження має таку формулу:

S є Р.

Заперечним називається судження, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. Наприклад: "Студент Іваненко не відмінник", "Жодна держава не має права втручатися у внутрішнє життя іншого народу" тощо. Формула заперечного судження:

S не є Р.

За кількістю судження бувають одиничні, часткові й загальні.

Одиничним називається судження, в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет, наприклад: "Київ — столиця України". Одиничне судження має формулу:

S є Р, S не є Р.

Частковим називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу, наприклад: "Деякі студенти — відмінники". У цьому судженні йдеться не про всіх, а про деяких студентів. Суб'єкт часткового судження виражається словами "деякі", "більшість", "частина", "кілька", "іноді" тощо.

Часткові судження бувають означені й неозначені

Означені приклад: "Тільки деякі договори є безплатні", "Деякі порушення здійснюються з необережності". У цих судженнях слово "деякі" має зміст "тільки деякі", а не всі.

Приклади неозначеного часткового судження: "Деякі акціонери у визначили свою позицію"; "Частину коштів уже знайдено" і т. д.

Загальним судженням називається судження, в якому щось стверджується або заперечується про всі предмети класу. Наприклад: "Усі громадяни зобов'язані дотримуватися законів"; "Ніхто з членів правління не має права відмовлятися від голосування" тощо. У загальних судженнях перед суб'єктом постає логічна стала, яка виражається такими словами, як "усі", "кожен", "усякий", "будь-який", "ніхто", "ніякий" і т. д. Але часто слово "всі" не висловлюється, а тільки мається на увазі.

Складним називається судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження "Економіка є наукою" є простим, у ньому наявний один суб'єкт ("економіка") і один предикат ("наука"). Судження ж "Рішення правління має бути законним і обґрунтованим" — це судження утворене з двох простих: "Рішення правління має бути законним" і "Рішення правління має бути обґрунтованим".

Складні судження утворюються з простих за допомогою логічних сполучників: "Якщо... то", "і", "або" та їм рівнозначних.

До складних належать судження заперечення, умовні, єднальні, розподільні, еквівалентні судження.

Судження заперечення може належати як до складних, так і до простих суджень, оскільки має унарний (одиничний) зв’язок „невірно, що ...”. Наприклад, „Невірно, що Земля – шар”. „Невірно, що купівля, продаж та дарування обов’язково пов’язані з кредитуванням”. Інші зв’язки є бінарними, тобто пов’язують два простих, або складних висловлювання.

Умовним (імплікативним) називається складне судження, утворене з двох простих суджень, що перебувають у відношенні підстави і наслідку, зв'язаних за допомогою логічного сполучника "якщо... то". Приклади умовних суджень: "Якщо тіло нагріти, то воно розшириться", "Якщо присуд необґрунтований, то він є незаконним".

Єднальним (кон'юнктивним) називається судження, суб'єкту якого належать усі перелічені предикати

Єднальні судження утворюються з простих за допомогою сполучника "і". Позначається цей сполучник знаком л. Приклади кон'юнктивних суджень: "Рішення правління має бути законним і обґрунтованим", "Об'єктом економічної діяльності є як особиста власність, так і матеріальні блага, і здоров'я громадян, і сфера обслуговування і т. ін."

Структуру кон'юнктивного судження записують у вигляді формули S є Р₁ і Р₂ і Р_3.

Єднальне (кон'юнктивне) судження виражає знання про те, що предмету думки належить не якась одна, а група ознак, перелічених предикатами, до того ж названі ознаки належать предмету думки одночасно. Так, об'єктом розбою є не тільки особиста власність, а й життя і здоров'я потерпілого у той же самий час.

Кон’юнктивне судження як судження складне є істинним лише у тому випадку, коли істинні всі судження, що його складають, і хибне тоді, коли є хибним бодай одне з похідних суджень.

Розподільними (диз'юнктивними) судженнями називаються судження, утворені з простих, за допомогою з'єднання їх логічним сполучником "або". Розрізняють два види розподільних суджень: розподільно-виключаючі (судження строгої диз'юнкції) та єднально-розподільні (судження слабкої диз'юнкції).

Розподільно-виключаючим називається таке судження, в якому ознаки, виражені предикатами, виключають один одного. Ці судження виражаються сполучником "або". Позначають цей сполучник знаком v. Наприклад: "Попередня згода завершиться або припиненням справ, або подальшим співробітництвом". S є P1vP2vP3

Розподільно-виключаючі судження виражають знання про те, що предмету думки може належати тільки якась з ознак, виражена предикатами, і не можуть належати усі можливі ознаки одночасно.

Розподільно-виключаючі судження будуть істинними тільки тоді, коли одне із суджень, що до нього входить, буде істинне, а решта — хибними. Якщо ж усі вихідні судження істинні або всі хибні, то й розподільно-виключаюче судження хибне.

Єднально-розподільним судженням називається таке розподільне судження, в якому суб'єкту може належати не тільки один, а й усі перелічені предикати. Ці судження також виражаються сполучником "або". Наприклад: "Переховування може виражатися у прихованні злочину, а також засобів та знарядь скоєння злочину, або слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом". Сполучник послабленої диз'юнкції "або", за допомогою якого у цьому судженні предикати ("переховування злочинця", "знаряддя та засобів скоєння злочину", "слідів злочину", "предметів, здобутих злочинним шляхом"), означають, що суб'єкту судження ("переховування") може належати тільки якийсь один з цих предикатів, але можуть належати одночасно і всі названі предикати. Переховування може виразитися, наприклад, тільки у переховуванні злочинця, а може полягати у переховуванні злочинця, знаряддя і засобів здійснення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, одночасно.

Сполучник "або" і розділяє ознаки предмета, відділяє їх один від одного і допускає можливість поєднання ознак, їх суміщення. Цим єднально-розподільні судження відрізняються від розподільно-виключаючих суджень строгої диз'юнкції.

Єднально-розподільне судження буде істинним, коли хоча б одне із простих суджень, які його утворюють, є істинним, а хибним тоді, як усі прості судження, котрі його утворюють, хибні.

Слід мати на увазі, що граматично єднально-розподільні судження у юридичному законодавстві і правовій науці виражаються не тільки сполучником "або", а й іншими сполучниками і словами — "оскільки", "також", "так", а також за допомогою коми.