В

Мал. 2. Прийом «рятувального захоплення»

идаляють постраждалого з небезпечної зони і переміщують його в безпечну зону, використовуючи прийом «рятувального захоплення».

Необхідність реанімації часто примушує ігнорувати небезпеку, проте рятівник не повинен ставити себе чи інших в більший ризик. У багатьох випадках правильна оцінка ситуації, та повне співробітництво з відповідними службами може забезпечити надійні умови реанімації. При небезпеці отруєння речовинами які абсорбуються через шкіру або дихальні шляхи, ризику інфікування, використовують захисний одяг, рукавички, захисні окуляри, респіратори. Штучна вентиляція у таких випадках, повинна виконуватися за допомогою маски чи клапанної системи "без повернення" для того, щоб рятівник не контактував з повітрям, що видихається.

2. Поняття про термінальні стани

Термінальний стан - остання стадія життя, коли внаслідок дії різних патологічних процесів відбувається різке пригнічення збалансовано: діяльності життєвих функцій органів і систем, що підтримують гомеостаз Виокремлюють такі етапи вмирання організму: передагонію, термінальну паузу, агонію та клінічну смерть.

Передагонія - початковий етап вмирання організму, що характеризу­ється різким пригнічення функцій центральної нервової системи, дихання та кровообігу з ймовірним розвитком коми. Характерними проявами передагонії є різка артеріальна гіпотензія (зниження систолічного АТ менше 60 мм рт. ст.), частий пульс слабкого наповнення і напруження, неадекватне поверхневе дихання, блідість та ціанотичність шкірних покривів. Цей стан може тривати від декількох годин до декількох діб.

Термінальна пауза - перехідний період між передагонією та агонією, що проявляється різким прискоренням дихання з його подальшою зупин­кою, зниженням АТ до нуля та тимчасовим згасанням функції кори голов­ного мозку. Термінальна пауза буває не завжди, здебільшого її спостері­гають у разі гострої масивної крововтрати.

Агонія - короткотривалий (декілька хвилин) період, що характеризу­ється активацією ретикулярної формації і вегетативних центрів довгастого мозку (напруження захисно-компенсаторних механізмів, які втратили свою доцільність). Агонія є останнім етапом життя організму, що помирає, і клінічно проявляється глибокими рідкими неефективними дихальними рухами, нетривалим підвищенням систолічного артеріального тиску до 90 мм рт. ст., відновленням свідомості. При цьому АТ дуже швидко знижується до 20 мм рт. ст., і на тлі наростання гіпоксемії, гіпоксії та декомпенсованого метаболічного ацидозу настає клінічна смерть.

Клінічна смерть - перехідний патологічний стан організму, що про­являється відсутністю зовнішніх ознак життєдіяльності (функції ЦНС, дихання та кровообігу) без настання у них незворотних змін, зокрема в тканинах головного мозку.

Клінічна смерть, що зазвичай не перевищує 4-5 хв, є останньою ланкою термінального стану. Незворотні зміни розвиваються насамперед у корі головного мозку. Внаслідок гіпоксії й гліколізу поступово виснажу­ються резерви глікогену, знижується вміст глюкози, АТФ, АДФ, що призводить до зменшення активності каліє-натрієвої помпи. Внаслідок цього в тканинах зростає вміст натрію і, відповідно, зменшується рівень калію, накопичується велика кількість молочної кислоти (кінцевий про­дукт гліколізу) і розвивається метаболічний ацидоз. Високий осмотичний тиск у клітині через надлишок Na і недоокислених продуктів, а також підвищену проникність клітинної мембрани за умов гіпоксії й ацидозу, призводить до надмірного надходження води до клітини і розвитку набряку мозку. Одночасно відбувається порушення проникності клітинних і внутрішньоклітинних (органел) мембран та активація лізосомних ферментів, що призводить до автолізу і морфологічних змін у нервовій клітині, це означає неможливе подальше відновлення її функцій.

Незважаючи на те, що практично в усіх інших тканинах організму незворотні зміни настають значно пізніше, оживлення людини має сенс лише тоді, коли є можливість відновлення нормальної функції всіх його тканин і органів, насамперед кори головного мозку.

Основні ознаки клінічної смерті:

• відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стег­новою);

• вузькі (10-20 с з моменту зупинки кровообігу) або розширені зіниці з відсутністю фотореакції;

• відсутність самостійного дихання.

Допоміжні ознаки клінічної смерті:

• зміна кольору шкіри (земляниста чи синюшна),

• відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу (арефлексія, атонія),

• відсутність притомності,

• клоніко-тонічні судоми (можуть виникати відразу після припинення кровообігу і тривати 20-30 с).

Наявність хоча б двох абсолютних ознак клінічної смерті вимагають негайного початку серцево-легеневої та мозкової реанімації (СЛМР).

При ряді патологічних ситуацій (утоплення, ураження електричним струмом та блискавкою, наїзд автомобілем, странгуляційна асфіксія, ін­фаркт міокарда тощо) клінічна смерть може настати миттєво, без попе­редніх проявів вмирання.

Важливим фактором впливу на ефективність реанімації при клінічній смерті є температура навколишнього середовища та тривалість вмирання. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хв, при мінусовій температурі - до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації, скорочуючи період клінічної смерті.

Реанімаційні заходи — комплекс невідкладних заходів, спрямованих на відновлення життєдіяльності організму та попередження незворотних порушень функції та структури його органів і систем.

У багатьох країнах світу для швидкої якісної діагностики та ефектив­ного своєчасного надання догоспітальної допомоги постраждалим у стані клінічної смерті до і після приїзду БЕ(Ш)МД використовують так званий «ланцюг виживання» (рис. 3), який складається із таких ланок: швидке розпізнавання зупинки серця та виклик БЕ(Ш)МД — своєчасна первин­на СЛМР — своєчасна дефібриляція ^— кваліфіковані реанімаційні заходи БЕ(Ш)МД - комплексне післяреанімаційне лікування.