2. Суспільство й індивід

Існують різні теорії, що розглядають індивіда як лише частину суспільства. Існує й інша точка зору, що індивід і суспільство – це два окремих, залежних один від одного, явища, що мають власні окремі і незалежні закони свого виникнення і розвитку. Однак людина і суспільство діалектично взаємозалежні. Вони не можуть розглядатися ізольовано, окремо одне від одного: немає суспільства без людини, але і людина існує тільки у суспільстві. Людина своїм відношенням до природи створює себе як суспільна істота і творить при цьому історію. Людина як жива істота виявляє себе, розкриваючи свою сутність у процесі праці, що можливо лише в умовах суспільства.

Соціальне життя суспільства в соціології досліджується поряд з матеріально-виробничим, політичним і духовним. Між усіма цими видами життя є загальне і різне. Загальне полягає у тому, що всі вони представляють систему діяльності, відносин суб'єктів, тобто соціальних спільностей. Розходження полягає у специфіці їх змісту і функціональної ролі у житті суспільства.

Специфіка соціального життя відбивається у діяльності і відносинах між соціальними спільностями з приводу збереження або зміни їх місця і ролі у системі суспільних відносин. Суб'єктами соціальної діяльності виступають соціальні спільності (класи, етноси, демографічні, поселенські спільності), соціальні групи (професійні, кваліфікаційні, працездатні, непрацездатні і т. д.) і особистості. Результатом соціальної діяльності виступають соціальні процеси, соціальна структура, соціальні інститути суспільства.

3. Типи суспільств і їх еволюція

У соціології суспільства поділяються на традиційне й індустріальне.

Традиційне – це суспільство з аграрним укладом, малорухливими соціальними структурами і традиційним способом соціокультурної регуляції. Традиційне суспільство сприймається як родоплемінне, феодальне, примітивне і відстале. Для нього характерні вкрай вузькі темпи розвитку виробництва, несприйнятливість до нововведень, суворо контрольовані норми, соціальні структури, звичаї, поводження індивідів і т. д. Будь-який прояв свободи особи, що виступає з новацією у суспільстві, придушується і культурою, і соціальними владними структурами.

Індустріальне (промислове) – це суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. Термін «індустріальне суспільство» введене у соціологію ще Клодом Сен-Симоном, його розробку здійснювали Конт, Спенсер, Дюркгейм і інші прихильники цієї теорії. Вони визначають основні положення: по-перше, поняття «індустріальне суспільство» пов'язане з теорією модернізації як провідної концепції суспільного розвитку; по-друге, чим вище індустріалізовані суспільства, тим більше тяжіють вони до однаковості індустріального; по-третє, прогресивний рух історії асоціюється з руйнуванням традиційних привілеїв, проголошенням рівних цивільних прав і демократизацією суспільно-політичного життя; по-четверте, істотним елементом переходу від традиційного до індустріального суспільства виступає зміцнення національної ліберально-демократичної держави.

Розвитком ідей індустріального суспільства стала теорія постіндустріального суспільства, запроваджена Д. Беллом, в основі якої лежить поділ усього суспільного розвитку на три етапи: доіндустріальне, індустріальне і постіндустріальне. Поява цієї концепції суспільства зумовлена структурними змінами в економіці і культурі найбільш розвинутих країн.

Соціальний час характеризує зміну суспільства, його соціального життя в двох напрямках: «діахронічному» (еволюційному) і «синхронічному» (одночасному).

Діахронічний підхід дозволяє досліджувати ритм, тривалість, повторюваність, змінюваність соціальних суб'єктів, процесів, явищ. Одиницями виміру тривалості розвитку тих чи інших процесів, змін стану суспільства є не тільки хронологічні дати, але й великі зрушення і якісні зміни усередині соціальних процесів (тут як одиниці відліку фігурують поняття «формація», «епоха», «період», «культура», «цивілізація», «по­коління» і ін.).

Синхронічний аналіз показує, наскільки збігаються різні види діяльності суб'єктів. У суспільстві існують різнопорядкові види діяльності (наприклад, виробнича діяльність і процеси дітонародження), де «піки» демографічного зростання, наприклад, не збігаються у часі з циклами економічних підйомів, а останні розходяться з культурно-духовним пожвавленням. Саме така невідповідність спостерігається в останні два десятиліття у соціальному житті України. Тривале співіснування у суспільстві такої невідповідності може викликати соціальні напруги, конфлікти.

Використання обох аспектів часу дозволяє розглянути з єдиної точки зору структуру соціального об'єкта і його історію, еволюцію. Тому при соціологічному вивченні, наприклад суспільства, соціальних груп, партій і рухів, повинні враховуватися, з одного боку, змінюваність поколінь, їх життєві стереотипи і цінності, а з іншого боку – механізм їх одночасного співіснування і взаємодії.