Особливості формування цивільного права в Україні
Відповідь на питання, до якого типу належить цивільне право України, має важливе практичне значення, оскільки від цього залежить визначення тенденцій його розвитку, можливість передбачення зусиль законодавців і визначення їх перспектив, напрями формування судової практики в країні, нарешті, обсяг того матеріалу, який повинен засвоїти і яким має володіти юрист. До чого може призвести ігнорування такого чинника, свідчить сумнозвісний досвід створення трастових компаній, багато в чому зумовлений спробою некритичного, без достатньої теоретичної основи перенесення інституту англосаксонського права в принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має місце в англосаксонській системі цивільного права, діяльність товариств з "довірчого управління" майном значно зашкодила не тільки в матеріальному, але і й у моральному відношенні, похитнула віру в перспективу розвитку цих відносин в Україні взагалі. Тому при визначенні типології українського цивільного права необхідно враховувати особливості традиції приватного права в Україні: особливості полягають у співіснуванні і одночасному впливі в Україні західної і східної традицій приватного права. Це зумовило ту особливість українського цивільного права, що інститути речового і зобов'язального права мають основою принципові положення римського права (як правило, в німецькій інтерпретації), водночас як сімейне і частково спадкове право тяжіють до східної традиції.
Становлення традиції цивільного права в Україні
Головні норми цивільного права були зібрані в 11 — 12 століттях у відомому збірнику «Руська Правда», але й інші писані джерела містили деякі норми цивільного права; наприклад: церковні, пісенні та генускальні адміністративні акти (устави) тощо. Право власності на рухоме майно, включно з кіньми, рабами і т. д., базувалося на фактичному посіданні. Зем. власність не була виразно визначена, але деякі права власності, наприклад, посідання вуликів (борті) давало власникові право і на землю, т. зв. бортні землі. Цивільні зобов'язання могли діяти тільки між особами, що не були обмежені у їхній правоздатності; продаж і купівля, позика, найм і застава згадуються як договори. Основним інститутом родини уважався шлюб, що в дохрист. часи відбувався у формі викрадення нареченої, купівлі або «приведення жінки». Навіть після того, як Церква ввела моногамію, многоженство ще було поширене за кн. Володимира і Ярослава. Розлучення наступало у висліди рішення церкв чи світських судів або спеціального «листа» (відпускного), видаваного чоловіком жінці. Спадкове право вже діяло за цієї доби, згідно з яким спадкоємцями були тільки члени родини на підставі заповіту (духівниці) абож закону. За лит.-руської доби давні правні звичаї, переважно ті, що були записані в «Руській Правді», залишилися в силі, але були введені й нові закони, гол. ті, що були увійшли до Лит. Статуту. Значно поширився обсяг прав власності, зокрема на землю. Закони виразніше подавали правоздатність різних груп населення, що особливо виявилося у здиференційованих суспільних класах і станах з притаманними їм правами. Лише поступово було введено право шляхти на «спадщину». Панівною формою землеволодіння була «вотчина», яка давала право передавати землю у спадщину та «помістя», тобто умовне надання в тимчасове володіння без права диспозиції. Спершу селяни користувалися повними правами власності на землю, яку вони обробляли, але третій Лит. Статут (1588) позбавив їх цього права. На укр. землях під Польщею тоді дуже скоро змінилося право на поль. зразок, зокрема в ділянці права власності на землю. Не існувало для селян право вотчини. Великі землевласники (пани, шляхта) мали повне і спадкове право на свої землі («альоди»), включно з землями, які раніше були власністю селян; селяни стали тільки користувачами землі, до якої були «прикріплені». За Лит. Держави застосовувалася застава у її фідуціярній і «піґнусовій» формі; згідно з останньою право на заставлену річ залишалося за боржником. Назагал розвиток заставного права ішов по лінії захисту боржників власників («застава на урок»). У ділянці права зобов'язань договір купівлі-продажу міг бути укладений особами з різних станів. Після обмежень 1588 селянин не міг без дозволу пана вільно диспонувати землею, що була в його користуванні. Практикувалися договори позики, оренди й обміну. Шлюб був одночасно договором і таїнством. Моногамія цілковито усунула многоженство, що тоді каралося смертю. Розлучення і скасування шлюбу належало до церк. судівництва. Позашлюбні діти (а не тільки від рабинь-заложниць) уважалися незаконними. Інститут опіки регулювало право. Спадкове право значно поширено; заповідач мав право вибрати спадкоємця і з-поза кола законних спадкоємців у стосунку до майна, що його він сам набув. Але батьківське майно мусило переходити на законних спадкоємців з родини.
|
|
Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі статутів - "Старий", прийнятий в 1529 р., - був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якого входила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди". Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. був прийнятий другий - "Волинський" - Статут. Дія Волинського Статуту поширювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо. Третій Статут, названий "Новим", був прийнятий в 1588 р. Він досить ретельно регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному праву. На відміну від давньоруського права, де була поширена усна форма договорів, третій Статут встановлював як загальне правило вимогу письмової форми цивільно-правових угод. В деяких випадках була потрібна реєстрація договору в суді в присутності свідків. Досить детально були врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найом, застава тощо, а також відносини спадкування. За своєю суттю статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. При цьому були враховані і від і грали роль методологічного підґрунтя принципи та ідеї римського права.
