1. Поняття фінансів, їх ознаки, функції та значення.

Фінансова політика держави безпосередньо виробляється і реалізується органами управління державними фінансами. В країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави, оскільки частина фінансових ресурсів формується та використовується тут іх власниками у відповідності з їх же інте­ресами. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відно­син лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, формування амортизаційного фонду і систему держав­ної підтримки приватного бізнесу шляхом субсидій та інших форм і методів. Тобто в дійсності відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси — реалізація фінансової політики. В залежності від концептуальних переду­мов держава то посилює, то послаблює своє втручання в регу­лювання тих або інших сторін економічних і соціальних про­цесів.

В сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси. Це відносини по формуванню лише тієї ча­стини фінансових ресурсів, яка мобілізується державою в дер­жавний і місцеві бюджети, спеціальні цільові державні фонди і державні підприємства. Управління цими фінансами здійснюєть­ся насамперед вищим органом законодавчої влади шляхом прий­няття фінансового законодавства, прийняття державного бюд­жету та звіту про його виконання, коректування податкової системи, затвердження граничного розміру державного боргу та інших фінансових параметрів.

В залежності від історичних традицій, державного устрою і політичної системи такими органами публічної влади є, на­приклад, Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції, Конгрес у США, Бундестаг в Німеччині, Федеральні Збори в Російській Федерації, Верховна Рада в Україні.

У зв'язку з тим, що виконання завдань держави вимагає від кожного й органу певної роботи, пов'язаної з використанням грошових коштів, у фінансовій діяльності беруть участь всі дер­жавні органи законодавчої і виконавчої влади. Проте масшта­би їх фінансової діяльності і міра участі в ній неоднакові в силу відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з цих органів зокрема.

Реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави неможлива без наявності й використання фінансових ресурсів. Саме за рахунок акумуляції коштів у власності держави, формування спеціальних фондів створюються умови для існування самої держави.

Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їх функціонування пов’язане з природою і функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, існуванням товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, більшість грошових доходів згодом дещо трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. За цих умов створюється своєрідний об’єктивний двобічний зв’язок фінансів і держави. З одного боку, природа фінансів, їх форми, розміри фондів визначають можливості держави, завдання і напрями її діяльності, гарантують фінансово забезпечені перспективи державного розвитку, а з другого — за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. З участю фінансів відбувається розподіл результату відтворення — сукупного суспільного продукту, його перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. Коштом фінансових ресурсів організовуються стимулювання, розвиток виробництва, підтримка об’єктивних і раціональних пропорцій розвитку суспільного виробництва, держави загалом.

Існування фінансів об’єктивно пов’язане з потребою вилучення, формування й розподілу державою частини сукупного суспільного продукту. Звідси і призначення фінансів - розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту в грошовій формі. Саме від цього залежать місце, роль, особливості прояву, форми закріплення фінансів та регулювання їх державою.

Особливості фінансів:

1. Тісно пов’язані з природою і функціями держави, визначаються її формами та завданнями державного розвитку на певному етапі.

2. Виражають специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

3. Нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин.

4. Пов’язані з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту.

Існування фінансів дає змогу державі формувати фонди грошових ресурсів суспільногопризначення як у централізованій, так і в децентралізованій формі. В процесі формування і використання централізованих грошових фондів держава впливає також на утворення, витрачання децентралізованих коштів, установлює і гарантує спеціальні правові режими їх існування.

Зазначимо, що предметом фінансового публічно-правового регулювання с не фінанси загалом як вичерпна сукупність усіх коштів у державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власниками яких є держава й територіальні громади. Саме тому публічний аспект фінансів і проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні охоплюють диспозитивні відносини і не є предметом фінансового права.

Навряд чи потрібно зупинятися на історичних екскурсах динаміки розвитку категорії "фінанси". Однак генезис самого терміна "фінанси" досить прикметний. Фінанси (від лат. finis) починаючи з ХШ-XIV ст. міцно пов’язані з поняттям, що означає розрахунок, закінчення строку платежу, погашення грошового зобов’язання, виплату суми грошей. Трохи пізніше специфічний акцент зробив німецький корінь цієї категорії, який означає "хитрий, спритний, підступний", що, вочевидь, мало неабияке значення при виконанні грошових зобов’язань на той час. І тільки в XVI-XVII ст. категорія фінансів стала означати господарську діяльність держави, її фінансові ресурси. Зміст фінансів, який нині асоціюється з цією категорією, міцно узвичаївся до початку XIX ст. Саме відтоді фінанси стають багатоаспектною категорією, що має економічне, соціальне і правове значення. Природно, що насамперед це система відносин (економічних, соціальних, правових), проте, мабуть, доречною є і увага до прикладного значення фінансів. Правова категорія фінансів виявляється в тих формах, які нині прийняті і використовуються законодавством. Тому слід розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). При цьому доречна аналогія з філософськими категоріями "зміст" і "форма". Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища, а законодавче закріплення їх показує, наскільки в певний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, прийняті, у якій формі їх закріпив законодавець.

Фінанси як правову категорію можна використовувати в двох аспектах: широкому (міжгалузевому); вузькому (фінансово-правовому).

У широкому значенні фінанси (або окремі їх аспекти, сторони) використовують у багатьох галузях права, тобто є загальногалузевими. Наприклад, поняття "ціна", "вартість", "дохід" та ін. - це відносини, що регулюються цивільним, фінансовим, адміністративним, трудовим правом та іншими його галузями. У вузькому значенні фінанси використовують винятково у грошових фондах держави і територіальних громад. Тому загальногалузеві поняття і категорії набувають спеціально-галузевого характеру і значення, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

Фінанси — це відносини між людьми з приводу формування, розподілу й використання грошових фондів. Вони тісно пов’язані з грошима, коштами, що, однак, не є підставою для того, щоб поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими, не адекватні їм, адже за межами їх залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі-продажу (цивільне право), відносини з виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші пов’язані з рухом грошей відносини, які не є фінансовими.

Варто підкреслити історичний характер фінансів, їх співвідношення з грошима, що і дає змогу сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну і споживання, пов’язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин. Тоді вони були представлені на рівні примітивних форм, брали участь уже в стихійних, епізодичних випадках обміну.

Фінанси — це відносини, що регулюють формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Найважливіші ознаки і властивості фінансів, що розкривають їх сутність, виражаються в їх функціях. Функціонуючи як інструмент розподілу частини сукупного суспільного продукту, фінанси водночас контролюють поділ його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Цим зумовлені дві функції фінансів: розподільна і контрольна. У деяких підручниках, наукових монографіях йдеться й про інші функції фінансів (перерозподільну, стимулювальну, дестиму-лювальну, накопичувальну та ін.), однак фактично вони є окремими сторонами реалізації розподільної функції, деякими особливостями її здійснення.

Розподільна функція фінансів гарантує державне забезпечення суб’єктів відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримання суспільних пропорцій. Об’єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі, суб’єктами відносин -держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. У процесі розподілу формуються і підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечуються розширене відтворення, інтереси держави, підприємств, громадян.

Розподільна функція здійснюється в процесі первинного і вторинного розподілу. За первинного розподілу утворюються первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств, організацій та ін.), сукупність яких і формує національний доход держави. Однак на цьому етапі лише утворюється тільки передумова для формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначаються тільки після сплати податків, обов’язкових зборів і платежів. Останні процеси і становлять суть вторинного розподілу, або перерозподілу. Особливості цього етапу пов’язані з формуванням так званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу надходить власникові - державі, то на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, одержавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме і забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.

Розподільна функція фінансів реалізується на кількох рівнях:

- внутрішньогосподарському — характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);

- внутрішньогалузевому - забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Йдеться насамперед про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво);

- міжгалузевому - розподіл грошових ресурсів між основними галузями. У цих умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;

- міжтериторіальному — гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального поділу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.

Контрольна функція фінансів органічно пов’язана з розподільною. Вони фактично існують як єдиний механізм. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава водночас контролює їх розміри, співвідношення, пропорції. Завдяки контрольній функції фінансів відстежують увесь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціація контролю за стадіями дає змогу приймати необхідне рішення, коригувати на проміжних етапах рух грошових фондів й уточнювати, поліпшувати процес розподілу.

Фінанси як система відносин виражаються сукупністю категорій, понять. Однією з найбільш загальних, фундаментальних системоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система. Певною мірою ці поняття подібні. В сучасній юридичній літературі здебільшого фінансова система, фінансове господарство розглядаються у зв’язку з фінансовою діяльністю держави. На початку XX ст. у фінансово-правовій літературі вони характеризувалися переважно як синоніми, а насамперед досліджувалося фінансове господарство. Так, С. І. Іловайський розглядав фінансове господарство як "...сукупність явищ, що належать до планомірної організованої діяльності примусових союзів, спрямованої на досягнення спеціальної мети придбання і витрачання господарських благ, необхідних для виконання усіх завдань цих союзів"1. Особливостями фінансового господарства він вважав:

а) примусово-колективний характер господарства;

б) регулювання доходів витратами;

в) переваги над приватним господарством як за розмірами, так і за тривалістю існування;

г) специфічні примусові засоби придбання господарських благ;

д) зміст як галузі управління.