29/1 План Маршалла. В 1947 р , коли країни післявоєнної Європи лежали в руїнах, державний секретар сша Джордж Маршалл запропонував їм економічну допомогу. План Маршалла передбачав :

• надання урядових кредитів і субсидій на закупівлю американських товарів;

• заохочення приватних американських інвестицій.

Для отримання допомоги належало дотримуватися певних умов. Зокрема, не проводити націоналізацію, не залучати комуністів до складу уряду, забезпечувати свободу приватного підприємства. Об’єкти для фінансування могли обирати самі європейці. СРСР такі умови визнав неприйнятими й заборонив своїм союзникам приєднуватися до плану Маршалла.

Відтак американську допомогу отримали 16 західноєвропейських країн . На їх потреби з 1948 по 1951 р. було спрямовано близько 13 мільярдів доларів, з яких більше 3 мільярдів отримала Британія, більше 2 – Франція, близько 1,5 мільярда - Західна Німеччина. Скориставшись планом Маршалла європейські країни швидко подолали післявоєнну руїну і стали на шлях економічного зростання.

По сьогоднішній день план Маршалла залишається одним із найбільших досягнень американської зовнішньої політики.

29/2 Інтеграційні процеси в Європі. Після ІІ світової війни виникли і реалізувалися ідеї європейського економічного співробітництва та інтеграції . Первісно ці ідеї залежали від подолання суперечностей між Францією і Німеччиною, котрі в недалекому минулому спровокували дві світові війни. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднання сталеливарної і вугільної промисловості обох країн, щоб зробити неможливим таємне виробництво озброєнь. Відповідно до плану Шумана у квітні 1951 р «європейська шістка» у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії, Люксембургу підписали Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі. В березні 1957 р був підписаний Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (Спільного ринку). Основні напрямки євроінтеграції:

• вільне переміщення товарів, людей і капіталів;

• узгодження торгової політики щодо інших країн;

• узгодження економічної політики.

З 1973 р , коли до Європейського Співтовариства приєдналася Велика Британія, почалося його розширення. В сучасному вигляді існує на основі Договору про Європейський Союз, підписаному 7 лютого 1992 р. На сьогоднішній день членами Європейського Союзу є 28 країн. Керівними органами ЄС виступають: Європейська комісія, Європейський парламент, Рада Європейського Союзу.

Євроінтеграція і вступ в Євросоюз визначено головною метою зовнішньої політики незалежної України. В недавньому минулому цьому перешкоджала хронічна неефективність державної влади і особливо політика президента Януковича.

30/1 Зовнішня політика ВБ після Другої світової війни. Велика Британія внесла вагомий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, але вийшла з війни знесиленою і більше не могла стримувати розпад колоніальної імперії. Спочатку їй довелося визнати незалежність великих азіатських колоній: Бірми, Цейлону, Індії, Пакистану. На протязі 60 – х років незалежними стали Нігерія, Сомалі, Уганда та інші африканські колонії. В інших частинах світу втратила Ямайку, Мальту.

В таких умовах британський уряд докладав сил для того, щоб об’єднати колишні колонії у Співдружності Націй, в рамках якої зв’язки будувалися на добровільній основі. Сьогодні Б Співдружність Націй складають більше 50 держав із населенням близько 900 мільйонів чоловік. В їх числі: Індія, Канада, Австралія, Південно-Африканська Республіка. Співдружність Націй залишається одним з пріоритетів англійської зовнішньої політики. Не менш важливими напрямками зовнішньої політики Великої Британії також є:

• союзницькі стосунки із США;

• співробітництво в рамках НАТО;

• євроінтеграція.

Таким чином Велика Британія залишається впливовим і авторитетним суб’єктом міжнародної політики.

30/2 Економічний розвиток Великої Британії в роки правління Маргарет Тетчер. В післявоєнні десятиріччя англійська економіка повільно, але неухильно поступалася конкурентам. Приєднатися до європейського «Спільного ринку» Велика Британія вирішила пізно, в 1972 р і зробила це на невигідних умовах. Через те протягом 70 – х років потерпала від економічного застою і безробіття.

За подолання кризи взялася партія консерваторів, яка прийшла до влади в 1979 р . Програма оздоровлення економіки консерваторів називалася «правильним підходом» і передбачала :

• скорочення податків;

• скорочення державних витрат;

• приватизацію державного сектору економіки;

• заохочення інвестицій у високотехнологічні виробництва і галузі.

Ці заходи з 1979 по 1990 р безкомпромісно втілював в життя уряд Маргарет Тетчер. Під керівництвом Тетчер економіка вийшла з кризи, почалося економічне зростання, піднялися доходи і зайнятість населення.

Таким чином Велика Британія зберегла почесне місце в групі найрозвинутіших, процвітаючих держав світу. А Маргарет Тетчер увійшла в історію як один з найуспішніших політиків ХХ століття.

31/1 IV Республіка у Франції. З 1946 по 1958 р . у Франції існувала IV Республіка. Її економіка подолала післявоєнні труднощі і стала на шлях економічного зростання завдяки плану Маршалла. Французська промисловість досягла довоєнного рівня вже в 1948 р.

Основна проблема полягала в тому, що IV Республіка вела затяжні, кровопролитні колоніальні війни. Зокрема, в джунглях Індокитаю з 1946 по 1954 р. французька армія втратила військовослужбовців більше ніж на фронтах ІІ Світової війни. Незважаючи на важкі людські і фінансові втрати Франції довелося визнати незалежність, Камбоджі , Лаосу і В’єтнаму. Наступна колоніальна війна розгорілася в Алжирі. Мільйон алжирських французів вимагав захисту від повстанців , але уряд коштів на продовження війни не мав. В тому ж таки Алжирі виникла військова змова з метою повалення республіки і встановлення диктатури. В таких умовах парламент склав свої повноваження, а повноту влади передав генералу Шарлю де Голлю.

Таким чином доба IV Республіки минулася.

31/2 Виникнення V Республіки у Франції. З прийняттям нової Конституції виникла V Республіка. Її відмінність від ІV Республіки - широкі повноваження президента, який обирався терміном на 7 років. З 1958 р цю посаду займав Шарль де Голль. Головні напрямки його політики:

• визнання незалежності колишніх колоній ;

• державна підтримка високотехнологічних галузей і виробництв;

• створення французського ядерного арсеналу ;

• розрив стосунків з НАТО;

• продовження євроінтеграції .

В травні 1968 р звичне життя французів порушили студентські заворушення. Застосування сили проти студентів спровокувало масові антиурядові демонстрації й загальнонаціональний страйк . Причини травневої кризи були пов’язані з безробіттям, високими податками і низькими зарплатами. Щоб заспокоїти ситуацію влада підвищила зарплату і провела позачергові парламентські вибори. В 1969 р , коли нові реформи президента не отримали підтримки населення Шарль де Голль зрікся влади.

Таким чином в роки правління Шарля де Голля Франція втратила статус імперії, але зберегла почесне місце в групі найрозвиненіших, процвітаючих, демократичних держав.

32/1 Розкол Німеччини на ФРН і НДР. Після ІІ світової війни Німеччина була окупована військами антигітлерівської коаліції і розділена між ними на чотири окупаційні зони. На Берлінській конференції в липні 1945 р союзники домовилися, що метою їх окупаційної політики буде демілітаризація, денацифікація, демократизація Німеччини. З листопада 1945 по жовтень 1946 р в місті Нюрнберг працював міжнародний трибунал для нацистських військових злочинців. Нюрнберзький трибунал:

• засудив до смертної кари 12 високопосадовців Третього рейху, в тому числі – Германа Герінга і Йоахіма фон Ріббентропа:

• визнав злочинними організаціями керівний склад нацистської партії, гестапо, СС, СД.

Коли почалася «холодна війна» антигітлерівська коаліція розпалася, а узгоджені рішення колишніми союзниками більше не приймалися. Як наслідок :

• В зоні окупації США , Великої Британії , Франції утворилася Федеративна Республіка Німеччини (ФРН).

• В зоні окупації СРСР було проголошено Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

• Східний Берлін став столицею НДР, Західний Берлін залишився під юрисдикцією західних союзників.

У серпні 1961 р влада НДР побудувала стіну, що розділила дві частини Берліну. Кордон між двома німецькими державами надовго закрився.

32/2 Німецьке економічне диво. Першим канцлером ФРН став лідер християнсько-демократичного союзу Конрад Аденауер. Обов’язки міністра економіки виконував Людвіг Ерхард. Вони взяли на себе відповідальність за післявоєнне відновлення економіки. Цілеспрямованість уряду разом з планом Маршалла, наявністю дешевої робочої сили і відсутністю військових витрат забезпечили економічне зростання на основі розвитку високотехнологічних виробництв і галузей. До початку 60 – х років промисловість зростала на 10% щорічно, державний золотий запас перевищив запаси Великої Британії і Франції разом взятих. Економічний прорив Західної Німеччини виявився таким вражаючим, що його стали називати «німецьким економічним дивом». Автором «німецького економічного дива» прийнято вважати Людвіг Ерхарда.

Як наслідок ФРН зайняла почесне місце в групі найрозвиненіших, демократичних країн світу. Тим часом НДР свого економічного дива не створила. Після припинення «холодної війни» громадяни НДР стихійно зруйнували Берлінську стіну і виступили за об’єднання з ФРН. Процес об’єднання Німеччини пройшов безболісно і завершився 3 жовтня 1990 р.

33/1 Післявоєнна відбудова в СРСР. Післявоєнна відбудова в СРСР була вкрай важким завданням, оскільки мала величезні регіони і проводилася без зовнішньої допомоги. Окрім того, радянське керівництво взялося допомагати країнам-сателітам, яким нав’язало комуністичні режими. Четверта відбудовча п’ятирічка охоплювала 1946-50 роки. Її особливості;

• опора на внутрішні ресурси, зокрема повна мобілізація працездатного населення;

• використання системи примусової праці з кримінальною відповідальністю за порушення трудової дисципліни і соціалістичним змаганням;

• пріоритет важкої і оборонної промисловості над іншими галузями;

• залишковий принцип фінансування сільського господарства;

• використання примусової праці в’язнів ГУЛАГу, особливо в умовах крайньої Півночі і Сибіру.

Таким чином на початку 50 – х років післявоєнна руїна в основному була подолана, промислове виробництво піднялося до довоєнного рівня. Темні сторони такої відбудови – жорстока експлуатація людей державою; поголовна бідність населення, занедбаність сільського господарства.

33/2 Суспільно-політичне життя в СРСР у 1945 - 53 роках. Під час ІІ світової війни сталінський режим здобув славу переможця і піднявся на вершину своєї могутності. Після перемоги Сталін не відмовився від насильства як засобу керівництва державою й продовжував політику масових репресій. Її основні напрямки:

• проти кримських татар, чеченців, інгушів та інших народів, звинувачених у зрадництві;

• проти населення Прибалтики і Західної України;

• проти колишніх військовополонених і «остарбайтерів» ;

• проти «ідеологічних відхилень» серед діячів культури і науки (у вигляді так званої «ждановщини» і «лисенківщини»).

В таких умовах величезний вплив на життя справляли каральні органи НКВД - МВД та їх керівник Лаврентій Берія. Продовжував розростатися ГУЛАГ. 5 березня 1953 р помер Сталін. Після цього кремлівська верхівка декілька місяців вела приховану від чужих очей боротьбу за владу. Вона закінчилася тим, що Лаврентій Берія був оголошений «ворогом народу» й розстріляний, а новим лідером партії і держави став Микита Хрущов.

Таким чином доба «Сталінщини» залишилася в минулому.

33/3 Доба «Відлиги». Період в історії СРСР, коли на чолі держави стояв Микита Хрущов, прийнято називати “Відлигою”. В останній день роботи ХХ з’їзду КПРС 25 лютого 1956 р Хрущов несподівано зробив доповідь «про культ особи», в якій розповів про злочинні дії Сталіна і розвінчав колишнього вождя. Після цього розгорнув політику десталінізації. Її головні напрямки:

• припинення масових репресій;

• звільнення і реабілітація незаконно репресованих;

• реформування системи каральних органів;

• публічна критика Сталіна, ліквідація пам’ятників і топонімів померлого вождя.

ХХІІ з’їзд КПРС у жовтні 1961 р. підтвердив необхідність десталінізації, а також проголосив курс на побудову комунізму протягом найближчих 20 років.

Таким чином доба «Відлиги» позначилася «потеплінням» політичного життя. Однак обіцянка побудувати комунізм за 20 років була явно нездійсненою і як така підривала довіру до компартії.

33/ 4 Економічні реформи Хрущова. Адміністративно-командна економіка, вибудувана Сталіним, мала безліч проблем і недоліків. Невгамовний характер, обіцянки «наздогнати Америку» та побудувати комунізм не дозволяли Хрущову закривати на це очі. Тому він безперервно проводив економічні реформи. Зокрема:

• для вирішення продовольчої проблеми освоювалися цілинні землі Казахстану, розгорталося масове вирощування кукурудзи, розвивалась м'ясна і молочна галузі;

• для поліпшення справ у сільському господарстві підвищувалися закупівельні ціни на колгоспну продукцію (на зернові – у 7 разів, на картоплю – у 5 разів);

• для удосконалення системи управління керівництво економікою покладалося на територіальні органи управління – раднаргоспи;

• з метою зміцнення добробуту населення підвищувалися зарплати і пенсії, проводилася паспортизація сільського населення, розширювалося будівництво державного житла.

Прогрес радянської науки і техніки дозволив розпочати освоєння космосу. 12 квітня 1961 р. відбувся перший космічний політ Юрія Гагаріна.

Таким чином хрущовські економічні реформи зробили колективне сільське господарство рентабельним та підвищили добробут населення. Недоліки були пов’язані з тим, що вони залишалися економічно необґрунтованими, втілювалися в життя безграмотно і хаотично.

34/1 Консервативний поворот доби «Застою». Доба «Відлиги» перервалася, коли найближчі соратники Хрущова втомилися від «невгамовного реформатора». У 1964 р. вони звинуватили його у «волюнтаризмі», відсторонили від влади та відправили на пенсію. Новим лідером партії й держави став Леонід Брежнєв. Посаду Першого секретаря Центрального Комітету КПУ займав Петро Шелест, згодом з подачі Брежнєва його змінив Володимир Щербицький.

Слідуючи за затвердженою в Москві генеральною лінією партії, Шелест і Щербицький проводили консервативний поворот. Його особливості:

• припинення політики десталінізації і поновлення політичних репресій, жорстоких, але не таких масових як у сталінські часи;

• зміцнення цензури і придушення інакомислення;

• уповільнення ротацій і старіння кадрів на всіх щаблях влади;

• русифікація усіх сфер життя, яка пояснювалася майбутнім злиттям усіх націй і народностей СРСР в єдиний «радянський народ».

Таким чином консервативний поворот перервав політику лібералізації-десталінізації; приніс партійній верхівці очікувану стабільність, але закрив шлях для оновлення радянської економіки. Через те 1964-85 рр. увійшли в історію СРСР як доба «Застою».