Тема 3. Поняття громадянства та прав людини в міжнародному публічному праві

1. Поняття громадянства в міжнародному публічному праві Громадянство — це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, у результаті якого між ними виникають взаємні права й обов'язки У доктрині міжнародного права і національного законодавства деяких держав замість терміна «громадянство» використовується термін «підданство», причому в якості цілком рівнозначних. Ці терміни не є рівнозначними. Підданство відрізняється від громадянства насамперед тим, що воно: — по-перше, є інститутом монархічної держави і означає політико-правовий зв'язок підданого з монархом; — по-друге, такий правовий зв'язок характеризується не взаємним і рівнообов'язковим, як при громадянстві, а одностороннім характером: підданий виконує перед монархом тільки обов'язки, а монарх щодо індивіда має тільки права; — у третіх, в історичній ретроспективі інститут підданства передував виникненню інституту громадянства, що вперше з'являється в епоху буржуазних революцій. Громадянин (патрид) — це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної держави. Особа без громадянства (апатрид, аполід) — це особа, яка знаходиться на території конкретної держави і не має доказів приналежності до громадянства якоїсь держави взагалі. У місці свого перебування апатрид одержує документ, що засвідчує його особистість і правовий стан. Особа з подвійним або множинним громадянством (біпатрид) — це особа, яка має доказ приналежності до громадянства двох і більше держав. У цьому випадку таким доказом виступають паспорти або інші документи громадянина двох або декількох держав. Іноземний громадянин — це особа, яка знаходиться на

території конкретної держави і не є її громадянином, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. У якості такого доказу виступає паспорт громадянина (підданого) іноземної держави.

2. Набуття громадянства та втрата громадянства

Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства: філіація; натуралізація (іноді именована укоріненням); — оптація і трансферт; змішана система набуття громадянства. Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: — громадянство за принципом «права грунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має значення. Принцип «права грунту», який ще називають територіальним принципом, застосовується в основному в країнах Латинської Америки Натуралізація (укорінення) — це прийом (прийняття) у громадянство іноземця за його заявою. її смисл полягає в тому, що будь-який іноземний громадянин, за умови відмови від іноземного громадянства, або апатрид можуть вступити в громадянство даної держави. У міжнародній практиці склалося становище, відповідно до котрого звичайно натуралізація може мати місце після більш-менш тривалого проживання іноземця на території даної державиВідновлення в громадянстві може відбуватися двома шляхами: за допомогою реінтеграції або репатріації. Реінтеграція — це відновлення в громадянстві у випадку його втрати або попереднього виходу з громадянства. репатріація — це відновлення громадянства шляхом повернення в країну свого громадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, які опинилися в силу різних обставин на території інших держав. Це найбільше стосується біженців, звільнених військовополонених, т.зв. переміщених осіб.

Особливістю репатріації є і те, що вона є переселенням із правом добровільного вибору громадянства. До способів набуття громадянства, пов'язаних із територіальними змінами, належать оптація і трансферт. Оптація — це набуття громадянства на основі його вибору в зв'язку з територіальними змінами. Особи, які мешкають на частині території однієї держави, що переходить під суверенітет іншої держави, отримують право оптації в порядку й у терміни, обумовлені договором між відповідними державами або встановлені державою в односторонньому порядку. Трансферт відрізняється від оптації тим, що тут зміна громадянства настає автоматично. Фактично, це обмін населенням між державами на основі міжнародної угоди. І хоча сучасне міжнародне право не допускає автоматичної зміни громадянства, тобто його набуття або втрати поза волею індивіда, трансферт усе-таки мав місце в кількох випадках як виняток.

У законодавстві держав про громадянство існує декілька засобів припинення громадянства. До них належать: вихід із громадянства, втрата громадянства і позбавлення громадянства, припинення громадянства на підставі міжнародного договору. Встановлення підстав і умов виходу з громадянства (відмови від громадянства) відносяться до виняткової компетенції конкретної держави.