- •1. Порівняльне правознавство як метод, наука та навчальна дисципліна
- •2. Виникнення порівняльного правознавства
- •3. Об’єкт, предмет, метод і структура порівняльного правознавства
- •4. Функції порівняльного правознавства
- •5. Місце порівняльного правознавства
- •Системі юридичних наук
- •Порівняльне правознавство і група теоретикоісторичних
- •6. Значення порівняльного правознавства
- •7. Види досліджень у порівняльному правознавстві
- •1. Поняття, риси та структура правової системи
- •2. Загальна характеристика правової карти світу
- •3. Поняття «правова сім’я»
- •4. Класифікація та типологія правових систем
- •5. Мішані правові системи
- •6. Європейське право
- •7. Правова система України серед правових систем сучасності
2. Виникнення порівняльного правознавства
юридичній науці існує два варіанти відповіді на питання, з яких часів бере свій початок порівняльне правознавство.
Прихильники першого варіанта наполягають на давньому похо
дженні порівняльного правознавства. Вихідним моментом для них є використання античними і середньовічними філософами та законодавцями порівняння як методу дослідження. На підтвердження цього вони, як правило, наводять складені з використанням порівняльних даних давньогрецькі закони Солона, розроблені в Давньому Римі Закони XII таблиць. Прихильники цього підходу нагадують і про те, що Арістотель, аби зробити висновки про закономірності політичної організації, зібрав, порівняв і проаналізував конституції більш як 150 грецьких і варварських міст. У Середньовіччі юристи часто порівнювали римське і канонічне право. Велику роль у розвитку порівняльного правознавства відіграли також представники епох Відродження й Просвітництва.
Цікаво, що кожна європейська країна хоче бачити засновником порівняльного правознавства свого співвітчизника. Так, французи ведуть порівняльне право від Ш. Монтеск’є, який у своїй праці «Про дух законів», як відомо, зіставляв різні правові системи. В англійській літературі існує думка, що засновником порівняльного правознавства є Ф. Бекон, який широко користувався порівнянням, розробляючи власний індуктивний метод. На думку ж німецьких юристів, першим, хто висунув ідею про порівняння правових систем, був Г. В. Лейбниць.
Усе це дало підставу Р. Давиду писати про те, що порівняння правових систем, що є сусідами на географічній карті, — справа настільки
давня, як і сама правова наука.
П рихильники другого варіанта датують час народження порівняльного правознавства другою половиною XIX ст., іноді називаючи конкретно 1869 р. — час заснування французького Товариства порівняльного законодавства, або навіть 1900 р., коли проводився I Міжнародний конгрес порівняльного права.
Такі величезні розбіжності у визначенні часу виникнення порівняльного правознавства пояснюються насамперед різним розумінням самого порівняльного правознавства. Ті, хто бачать у порівняльному правознавстві лише метод наукового пізнання, вважають, що витоки порівняльного правознавства знаходяться у далекій давнині. Ті ж, хто визнає порівняльне правознавство наукою, не помиляються в тому, що порівняльне правознавство у такому розумінні склалося значно пізніше, тобто у другій половині XIX ст.
Саме у другій половині XIX ст. правовий розвиток досяг високого рівня, остаточно сформувалися національні правові системи; на цьому ґрунті не міг не посилитися інтерес до вивчення зарубіжного законодавства. Для проведення порівняльних досліджень створюються такі наукові установи, як Товариство порівняльного законодавства у Франції (засноване у 1869 р.), Англійське товариство порівняльного законодавства (засноване у 1898 р.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (заснована у 1899 р. у Берліні), видаються спеціальні журнали, регулярно скликаються міжнародні конгреси тощо. Порівняльне правознавство включається до програм юридичної освіти.
Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства зробила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація і глобалізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торговельних зв’язків, унаслідок чого юридична наука вийшла за межі суто національного права і національного законодавства.
