2. Сюжетні лінії роману

У романі є основні та другорядні сюжетні лінії.

Основні сюжетні лінії

1. Рід та життя Чіпки.

2. Рід та життєвий шлях Максима Ґудзя.

3. Історія життя Грицька та Христі.

4. Життєпис панів Польських, історія села Піски.

Другорядні сюжетні лінії

1. Мотрі Жуківни (матері Чіпки).

2. Івана Вареника (батька Чіпки).

3. Явдошки.

4. Василя Прохора.

3. Багатоплановість твору

1. Процес закріпачення українського села. 2. Сатиричне викриття козацької старшини.

3. Сатиричне викриття царської адміністрації – чиновництва, поліцейського апарату, земства.

4. Портретні характеристики персонажів

Плани порівняльних характеристик героїв твору

Чіпка та Грицько

1. Зображення Панасом Мирним типових картин з життя селянства до реформи 1861 року і після неї.

2. Чіпка і Грицько – вихідці з бідного селянства, сироти.

3. Формування характерів Чіпки і Грицька в дитячі та юнацькі роки:

- тяжкі умови життя обох;

- наймитування хлопців у діда Уласа;

- сміливість і рішучість Чіпки – байдужість Грицька;

- допитливість Чіпки – обмеженість Грицька.

4. Чіпка – чесна, працьовита людина – внутрішнє убозтво Грицька.

5. Чіпка – захисник народних інтересів – байдужість Грицька до людського горя, дрібновласницький егоїзм.

6. Бунтарство Чіпки – «пропаща сила», Грицько – хазяїн.

Христя та Галя

1. Квітуча врода Галі і скромна краса сироти Христі.

2. Ставлення дівчат до своїх обранців.

3. Сімейне щастя Христі та туга за ненародженими дітьми Галі.

4.Вміння Христі переконувати й виховувати свого чоловіка, безвольність і слабохарактерність «розбишацької дочки» Галі.

5. Самогубство Галі і торжество сімейного щастя Христі.

Мотря та Явдоха

1. Мотря – нещасна селянська дівчина, Явдошка – дитя притону.

2. Тяжкий осуд народною мораллю Мотрі, яка стала вдовою при живому чоловікові – двужону, розпутне життя Явдохи.

3. Життєві погляди Явдохи та Мотрі.

4. Недобре ставлення Чіпки до матері і вдячне до тещі – наслідок

неправильного виховання.

5. Старість Мотрі та Явдохи як дзеркало їхнього життєвого шляху.

Іван Вареник, Чіпка Варениченко, Максим Гудзь

1. Іван – кріпак, Максим і Чіпка – від народження вільні люди.

2. Комплекс неповноцінності у Івана та Чіпки, Усвідомлення власної гідності Максимом (дитинство і юність).

3. Відсутність у всіх трьох моральних орієнтирів.

4. Солдатські дороги Івана Вареника та Максима Гудзя – різні долі, різне життя.

5. Любов і сімейне щастя героїв.

6. «Яке життя, така й смерть».

Теми для письмових робіт

1. Діалектична єдність національного та загальнолюдського в романі.

2. Прислів’я та приказки у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

3. Світогляд українських селян середини ХІХ ст. за романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

4. Пейзаж у романі – важливий засіб змалювання психологічного стану героїв.

ЧИТАТИ І ЗНАТИ ВСЕ ПРО ОБРАЗИ (НЕ ТРЕБА ВСЕ ПЕРЕПИСУВАТИ ОСНОВНЕ)

Характеристика образів Образ Чіпки З Чіпкою читач знайомиться вже на перших сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока шапка. Та автори не задовольняються зовнішніми ознаками в змалюванні портрета. Вони знаходять риси, що розкривають соціальний стан персонажа («Не багатого роду! — казала проста свита»), і якості характеру («Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…»). А далі-докладно показано формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали світогляд хлопчика, примушували його задуматися і часом викликали в нього не дитячі запитання. Розумний від природи, кмітливий, працьовитий, гордий, він гостро переживає соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя. Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з'явилось у Чіпки ще в дитинстві. Коли за впертість його прогнав багатій Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника...» Вразлива душа й допитливий розум прискорюють зростання Чіпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоїтися. Розповіді діда Уласа про кріпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем лягали в дитячу душу. Кожний етап життя героя подано дуже виразно через розкриття його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв'язку з несправедливим відбиранням землі. Чесну, бентежну душу парубка розкривають різкі переходи від сподівань жити щасливо до болісних думок про кривду, що «заснувала цілий світ», про лихо, з тенет якого трудівникові не вирватися. Яскраво розкриває характер Чіпки й гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, адже за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара. Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими. Прагнення помсти ще більше поглиблюється в Чіпці після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: «За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито... будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..» Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протестантів і месників. Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чіпка все глибше усвідомлює соціальні корені пануючої несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і поміщик, і піп, і шинкар, і «свій брат-богатир», що «всім бажається поїздити» на шиї безправного селянина. Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси. Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім'ю хуторян. Образ Грицька Антиподом Чіпки в романі виступає Грицько Чупруненко. За походженням він, як і Чіпка, селянин, бідняк, він також зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки—обирає інший життєвий шлях. Хоч росли вони в однакових умовах, та шляхи їхні розійшлися. Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина». Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага свого товариша — це так само своєрідна трагедія Грицька. Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Образ Грицька допомагає краще зрозуміти постать Чіпки, виразніше побачити класове розшарування, яке сталося На селі після реформи 1861 р Образ Максима. Максим Ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». У дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, став би чи не першим в ній. Привабливо, із симпатією письменник змальовує Максима в молодості. Він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний. Свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. Дід його, запорозький козак Мирон Ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. У його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. Але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці Максим міг Скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити, аж доки не став отаманом банди. Безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. Максим страждав від безглуздої служби-мущтри. Коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. На прикладі життя Максима Панас Мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. В Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і Чіпка. Так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. Про людську подобу нагадувала лише любов Максима до доньки. Жіночі образи роману Жіночі образи у романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» сповнені трагізму. У романі змальовано дві епохи: кріпаччину і пореформену дійсність. Обидві вони були ворожими простої людини. Кріпачки Мокрина й Уляна зазнали лиха від панів Польських. Оришці і Мотрі дісталося вже після скасування кріпацтва. Ніхто з жінок не в змозі змінити свого життя. Загальна несправедливість накладає відбиток на їхні долі. З-поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя, Мотрина невістка. Доля кожної з них тісно пов'язана з долею Чіпки Варениченка — головного героя роману. Баба Оришка — найтепліший Чіпчин спогад про дитинство. Вона була дитині єдиним порадником, добрим янголом і вихователем. Поки мати наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками. Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Аж ось на його шляху з'являється Галя. Кожна з жінок, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними.

Мотря Мотря — одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. Безталання Мотрі не може не вражати. Що повинна відчувати мати, яка бачить повільну загибель своєї дитини! Із психологічною переконливістю вмотивовано останній крок жінки. Вона була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Так образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії набувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління карали і злочин, і злочинця, ким би він не був. Такий поворот у розвитку образу цієї трагічної особистості засвідчує неминучість перемоги добра над злом як однієї з етичних засад нашого народу. Тяжким було Мотрине материнство. Не знала вона щастя дівкою, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір'ю. Чоловік її виявився «двужоном», і, коли покинув її вагітною й вернувся до першої жінки, Мотрю підняло на глум все село. Вона й сама не знала, хто вона: чи заміжня покритка, чи невінчана вдова. Але минув час, люди втомилися обговорювати Мотрю, і вона почала плекати щиру надію на сина. От вигодує його, виховає — і матиме на старість і втіху, і оборону. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа. Але материне щастя було примарним і нетривким, Мотря багато чого зазнала від свого гарячого і швидкого на розправу сина. Коли ж сина черговий раз у пошуках «правди» заводило на лихі манівці, коли він топив свою тугу в горілці або розбишакував, вона проклинала його зі всім шалом незбагненного материнського серця. Панас Мирний тонко підмітив, як каралась мати, водночас і люблячи свою дитину, і ненавидячи її. Доживаючи віку біля сина-розбійника, вона благала собі смерті. Після того як Чіпка вирізав цілу сім'ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого випробування, і Мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба. Галя Образом Галі автор ніби переконує читача, що над злом можна піднятися, якщо керуєшся законами моралі. Щиро люблячи Чіпку, вона намагається боротися за нього, закликає жити правдою. На деякий час їй вдається повернути чоловіка до чесного хліборобського життя. Та ворожі соціальні умови виявилися сильнішими за її сили, зламали її м'яку і добру душу. Письменник примушує читача замислитись над тим, які сили можуть протистояти соціальному злу. У цьому полягає велика роль образу Галі. Її образ не менш трагічний. Описуючи її першу Зустріч з Чіпкою, автор не шкодує яскравих і приємних фарб для змалювання цієї доброї, вродливої дівчини. «Розбишацька дочка», ставши дружиною Чіпки, теж зробила вибір між добром і злом. Єдина дитина колишнього москаля Максима, вона від самого народження зростала в достатку. Але невідомо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку і ненавидіти багатство, надбане грабунком. Вона засуджувала батьків, не могла носити краденого одягу, жити в награбованому добрі. Силою своєї любові вона намагалась вирвати чоловіка з розбійницького кола, але виявилася надто слабкою проти сил зла. Душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах. У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу («...біле, рум'яне личко, очі оксамитові, чорні»), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Ось такою постає перед нами «польова царівна» Галя. Видовище страшної розправи, яку влаштував Чіпка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», остаточно зламало молоду жінку. Смерть стала їй порятунком від неслави і водночас протестом проти вчиненого Чіпкою і його товаришами розбою. Побачивши маленьку Хоменкову дочку в закривавленій сорочечці, Галя не змогла пережити таке болісне прозріння і повісилась.

Христя Доповненням до образу Галі є образ Христі — дружини Чіпчиного друга Грицька. Щоденні турботи, важкі будні надривають її сили, та тільки не добре серце. Після сирітського дитинства знайшлася близька людина, утворилася сім'я, чий добробут досягався власною працею. Але й Христинине життя не є безжурним, радісним. Жінка не бачить гармонії в сім'ї, не відчуває справедливості у світі. Тому й не полишають її роздуми про Чіпчину трагедію, тому й мучить Христю байдужість Грицька до чужого горя. Адже, на відміну від Грицька, вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями інших людей. Христю бентежать слова Чіпки про бідняцьку долю, після яких вона різко змінилася. Але чоловікової підтримки Христя не відчула. Сила образу Христі полягає у тому, що вона підтримує читача в його симпатіях (прихованих чи явних) до Чіпки. Ця бачила в Чіпці не волоцюгу, що завдає всім лиха, а добру людину: «У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша». Явдоха Явдоха — це дитя соціального дна, злодійка-багачка. (Ще напівдитиною призвичаїлася вона до крадіжок, а потім і до торгівлі власним тілом, стала армійською повією. Одружившись з розбійником Максимом, перетворилася на сільську багачку.) Явдоха живе за мораллю соціального дна. Вона зневажає чесних трудівників. Нажива і прибуток були для неї найголовнішим у житті. А яким шляхом здобуте багатство, для неї не мало жодного значення. Образи експлуататорів Визначним досягненням реалізму авторів роману є правдиві художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, підкреслення гнобительської суті всього суспільного ладу царської Росії. У романі напівсатирично виведено образи поміщиків (генеральша, Василь Семенович), земських діячів (Шавкун, Кряжов), чиновників, поліцаїв. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним лихом, Чіпка все більше усвідомлює соціальні корені несправедливості. Для нього стає очевидним, що на трудівника «налягли» і пан, піп, шинкар, і «свій брат-багатир», що всім бажається їздити на шиї обездоленого селянина. Особливо цінні в романі картини, у яких розкрито становий, дворянсько-поміщицький характер земства, механізм «виборів», коли селянську масу та її представників залякують і обдурюють. Коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка, незважаючи на те що становий Дмитренко радив вибирати панів, закликає громаду захищати свої інтереси, «а не даватись знову панам у руки». Серед інших гласних від селян Чіпка виділявся громадянською мужністю, прагненням відстоювати права трудящих. Тому селяни-гласні всупереч волі дворян та чиновників обирають його членом повітової земської управи. Та пани все зробили, щоб «очистити» свої ряди від «мужика», і Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности ». Селянин відчув на собі, що панська «правда» гірше крадіжки, розбою. Не знайшовши справедливості, Чіпка став мстити без розбору, бити направо й наліво, бити наосліп. Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест, кров загублених жертв, смерть невинних людей невитравним тавром заплямовують Чіпку. Власне, він з правдошукача перетворився на звичайного кримінального злочинця. Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими актами закріпаченим селянам надавалися права купівлі-продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, вільного заняття ремеслом., права на вільний шлюб, вирішення всіх родинних справ без дозволу поміщика. Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласники-поміщики, а затверджували і вводили в дію мирові посередники, які призначалися теж з поміщиків. Для складання уставних грамот надавався дворічний термін (він часто був і більшим), під час якого селяни лишалися тими ж кріпаками, тільки офіційно називалися тимчасовозобов'язаними. Після введення уставних грамот поміщицькі ланки лишалися у панський власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм примусово. Поміщик мав повне право поміняти землю кріпакам з кращої на гіршу. Пани загарбували такі життєво необхідні для селян угіддя, як луки, випаси, ліси, водопої, щоб поставити юридично вільних селян в економічну залежність. Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, які користувалися нею раніше. Дворові кріпаки, які прислуговували панам, доглядали їхню худобу, маєток, такого права не мали і виходили з кріпацької залежності зовсім безземельними, в кращому разі з присадибною ділянкою. Зрозуміло, що така царська «милість» обурювала селян, спричиняла до частих заворушень. Усі ці події і лягли в основу роману Панаса Мирного.