3. Судово-дослідницька фотографія

Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об’єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті.

Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (у одноколірних об’єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

Кольороподіл — це процес збільшення кольорового контрасту шляхом дослідження або фотографування об’єкта крізь спеціальний світлофільтр.

Кольорова трансформація — це посилення кольорового контрасту шляхом передачі на фотознімку одних кольорів іншими, більш насиченими.

Виявлення невидимих об’єктів може бути здійснено шляхом фотографування з використанням мікроскопа. Мікрофотографія — це фотозйомка, що застосовується для виявлення мікроструктури і мікрорельєфу досліджуваних об’єктів. Мікрофотозйомка зі значним збільшенням провадиться звичайним фотоапаратом, мікрофотонасадкою, мікрофотокамерою.

В експертній практиці використовуються методи фотозйомки в невидимих променях спектра. Позитивний результат дає фотозйомка в інфрачервоних, ультрафіолетових чи рентгенівських променях.

Фотографування в інфрачервоних променях — це фотозйомка об’єкта, який освітлюється тепловими променями. Об’єктив оснащується інфрачервоним фільтром, а об’єкт освітлюється електролампами розжарювання. Використовується з метою дослідження документів.

Фотографування в ультрафіолетових променях — метод, заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об’єкта зйомки. Для збудження люмінесценції об’єкт освітлюють ультрафіолетовим світлом ртутно-кварцевої лампи. За допомогою такої фотозйомки відновлюють витравлені, вицвілі або написані «симпатичними» чорнилами тексти.

Фотографування в рентгенівських променях — метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь сфотографований об’єкт. Застосовується для вивчення внутрішньої будови частин вогнепальної зброї, замків, пошуку захованих предметів, читання деяких текстів.

5. Поняття трасології та її значення в розслідуванні . Поняття сліду , механізм слідоутворення і класифікація слідів. Загальні правила виявлення , огляду , фіксації вилучення оцінки слідів.

Дослідження слідів має важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, одержати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної події. Матеріально-фіксовані сліди (сліди-відображення) вивчає трасологія — криміналістичне вчення про сліди.

Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи, науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення та дослідження.

Загальне завдання - сприяння (надання допомоги) правоохоронним органам (органам, які ведуть боротьбу зі злочинністю) своїми рекомендаціями щодо техніко-криміналістичних прийомів, методів і засобів роботи зі слідами, використання їх та результатів дослідження для потреб кримінального судочинства.

Спеціальні завдання:

1) подальше теоретичне вивчення закономірностей і механізму виникнення різних видів слідів, роботи з ними, використання їх;

2) удосконалення наявних та розроблення нових техніко-криміналістичних прийомів, методів та засобів роботи зі слідами;

3) вдосконалення прийомів розпізнавання за слідами особи і особистості злочинця (тобто уміння "читати" сліди), використання отриманої інформації для його розшуку, доказування вини та встановлення інших обставин злочину.

Наукові засади криміналістичної трасології утворюють положення діалектики про індивідуальність, у тому числі зовнішньої будови, відносну стійкість об'єктів матеріального світу, здатність їх відображати та відображатися під час взаємодії, зокрема у вигляді слідів -відображень.

До наукових засад також належать дані теорій криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності та криміналістичної діагностики, криміналістичних учень про механізм слідоутворення, про ознаки об'єктів тощо; дані природничих і технічних наук.

Поняття сліду в трасології. Механізм слідоутворення

Вчинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому оточенні. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. Слід являє собою відображення злочинних дій, окремих елементів злочинного акту. У криміналістичному розумінні цінність слідів обумовлена існуючою залежністю між злочином та його відбиттям (слідами).

У сучасній криміналістиці поняття сліду розглядається за кількома аспектами. У широкому розумінні, слід - це результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок учинення злочину:

матеріально-фіксовані зміни одного об'єкта на інший;

поява чи зникнення тих чи інших предметів, порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об'єктів (наприклад, загублені злочинцем на місці події власні речі, скалки розбитого віконного скла).

Сліди в широкому розумінні охоплюють:

комплекси елементів, властивих певним подіям (сліди дорожньо-транспортної події, сліди пожежі);

зміни обстановки (поява або зникнення предметів, зміна їх місця розташування);

зміна вигляду або стану предмета (зламаний замок).

На сучасному етапі розвитку криміналістики як сліди розглядаються: звукові сліди, запахові сліди, сліди-мікрочастки, сліди-речовини, сліди генетичного коду людини.

Традиційно трасологія вивчає сліди тільки у вузькому розумінні, а саме матеріально-фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому (сліди-відображення).

Сліди-відображення виникають внаслідок взаємодії двох об'єктів і мають достатньо широке розповсюдження: це сліди рук людини, ніг, взуття, зубів, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо. Сліди-відображення є головним предметом вивчення у трасології.

Механізм слідоутворення - це система компонентів процесу утворення слідів-відображень. Такий механізм може бути різним: слідоутворення може здійснюватися в результаті фізичних, хімічних, біологічних та інших процесів.

Матеріально-фіксовані сліди виникають у результаті механічної контактної взаємодії двох об'єктів: один об'єкт утворює слід (той, який залишив слід) - слідоут-ворюючий об'єкт, інший - сприймає змінення (на якому утворився слід) - слгдосприймаючий.

Ділянки поверхні об'єктів, якими вони стикаються під час утворення сліду, називаються контактними поверхнями, а факт взаємодії - слідовим контактом. Сліди завжди залишаються на слідосприймаючих об'єктах.

Слід виникає за умови, що слідоутворюючий об'єкт є твердішим, ніж слідосприймаючий і діє з такою силою, яка зможе викликати його відбиття. Утворення слідів при взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів залежить від низки чинників: твердості об'єктів, напрямку взаємодії, розташування об'єктів, сили і характеру взаємодії.

Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підставами.

Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Стосовно конкретних слідоутворюючих об'єктів, то найчастіше зустрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди об'ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні та периферичні.

Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах - за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об'єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Достатньо часто об'ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.).

Об'ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об'єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами - довжиною і шириною). Обидва об'єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові.

До поверхневих слідів можуть бути віднесені, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування.

Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об'єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об'єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття, та ін.).

Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об'єкта і залишаються на слідоутворюючому об'єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди - це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі - відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об'єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками.

Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням капілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об'єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть бути віднесені сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об'єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев'яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. У криміналістиці переважно вивчаються сліди механічної дії, як найбільш поширені об'єкти трасологічного дослідження.

6. Поняття і завдання криміналістичного зброєзнавства . Об’єкт дослідження. Види зброї, що застосовується у злочинній діяльності. Судова балістика: поняття і завдання. Класифікація вогнепальної зброї, види боєприпасів, сліди дії. Слідчий огляд зброї та слідів її дії.

Поняття і завдання криміналістичного зброєзнавства

Криміналістичне зброєзнавство - поняття видове, що містить декілька самостійних класів зброї. Базисом для класифікації е характер об'єктів, що підлягають віднесенню до зброї, а також основна мета її використання (призначення).

Криміналістичне зброєзнавство як галузь криміналістичної техніки становить систему наукових положень і відповідних їм техніко-криміналістичних засобів, методів і прийомів, що використовуються для збирання та дослідження зброї, вибухових пристроїв, вибухівки і слідів їх застосування з метою розкриття, розслідування, попередження злочинів, установлення істини в справі. ермін "зброєзнавство " у загальному розумінні охоплює не тільки дослідження вогнепальної зброї, холодної зброї та вибухових речовин і вибухових пристроїв, а й інші знання про зброю, які не є предметом дослідження криміналістики.

До таких питань, зокрема, належить історія і розвиток вогнепальної зброї, аналіз технологій та матеріалів, використовуваних під час виготовлення зброї, конструктивні розробки та ін.

Завдання криміналістичного зброєзнавства є похідними від завдань криміналістики і розділу криміналістичної техніки.

Загальне (головне) завдання полягає в сприянні правоохоронним органам у їх діяльності з розкриття, розслідування й попередження злочинів, встановленні істини у кримінальних справах розробленими цією галуззю сучасними техніко-криміналістичними засобами, прийомами, методами збирання і дослідження об'єктів криміналістичного зброєзнавства, прийомами, методами використання отриманої інформації.

Спеціальні завдання:

1) подальше теоретичне вивчення закономірностей механізму вчинення злочинів із застосуванням зброї, вибухових пристроїв, виникнення інформації про це, закономірностей робіт із об'єктами криміналістичного зброєзнавства;

2) удосконалення наявних і розроблення нових техніко-криміналістичних засобів, прийомів, методів збирання, дослідження цих об'єктів і використання отриманих результатів для встановлення істини у справі.

Види зброї, що застосовується у злочинній діяльності.

Стаття 2. Класифікація зброї (ЗУ «Про зброю)

1. Військова

2. Службово-штатна

3. Цивільна:а) мисливська, б) спортивна, в) нагородна, г) самооборони, д) сигнальна, є) колекційна

4. Холодна

5. Учбова (імітаційна)

6.Саморобна.

Судова балістика: поняття і завдання

Судова балістика являє собою розділ криміналістичної техніки, який вивчає в контексті розслідування злочинів вогнепальну зброю, боєприпаси та сліди їх дії. Судова балістика при цьому розробляє рекомендації із застосування засобів і методів виявлення цих об'єктів, їх огляду, вилучення й дослідження з метою встановлення фактів та обставин, що мають значення для з'ясування істини в розслідуваній справі.

Протиправне застосування вогнепальної зброї дуже небезпечне, бо може мати тяжкі наслідки для життя та здоров’я людей і створює загрозу одночасного завдання тілесних ушкоджень багатьом особам. Вогнепальна зброя може бути засобом вчинення злочину, і в цьому разі постає потреба у виявленні всіх обставин кримінальної справи, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї. Ці завдання можна розв’язати тільки за допомогою спеціальних знань із судової балістики — розділу криміналістики, який вивчає ручну вогнепальну зброю та сліди її застосування для одержання доказової інформації. Судову балістику застосовують у сфері діяльності органів дізнання, поперед-нього слідства, прокуратури та суду для боротьби зі злочинністю.

Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (наприклад, чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливий мимовільний постріл із вказаної зброї та ін.);

2) визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку належать патрон, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстрілено дану кулю, гільзу тощо);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстрілена куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстрілені дві кулі або гільзи, які виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань, з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне розташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Класифікація вогнепальної зброї, види боєприпасів, сліди дії.

Ручна вогнепальна зброя може бути класифікована за різними підставами. За своїм призначенням зброя поділяється на бойову, мисливську та спортивну.

Бойова зброя (вогнепальна і холодна) призначена для вирішення бойових завдань.

Розрізняють зброю бойову, службову та цивільну.

• короткоствольна - довжина ствола 50-200 мм (пістолети і револьвери);

• середньоствольна - довжина ствола 200-300 мм (пістолети-кулемети, автомати, карабіни);

• довгоствольна - довжина ствола 450-850 мм (гвинтівки, ручні кулемети).

Мисливська зброя призначена для мисливських цілей (рушниці різних систем, мисливські карабіни та ін.).

Спортивна зброя призначена для занять спортом (спортивні пістолети, малокаліберні гвинтівки тощо).

За будовою каналу ствола зброя може бути нарізною, гладкоствольною чи комбінованою. У більшості моделей вітчизняної нарізної зброї чотири нарізи. Наріз слугує для надання кулі обертального руху. Для поліпшення бойових властивостей дульна частина ствола в деяких видах зброї має звуження ("чок"), а інколи ще й нарізи ("парадокс").

Вогнепальну зброю розрізняють за внутрішнім діаметром ствола - калібром. У нарізній зброї калібр виміряються у міліметрах і відображає відстань між протилежними полями нарізів. Найчастіше бойова зброя має такі калібри: 6,35; 7,62; 7,65; 8; 9; 11,45 мм, спортивна - 5,6 мм. У США та Великобританії калібр визначається в дюймах і лініях (1 дюйм - 25,4 мм, 1 лінія - 2,54 мм).

Калібр гладкоствольної зброї визначається кількістю круглих куль, які можуть бути виготовлені з англійського фунта свинцю (453,592 г). Мисливські рушниці мають калібри 12 (відповідає діаметру 18,2 мм), 16 (16,80 мм), 20 (15,70 мм). Калібр зброї наносять на ділянці казенної частини ствола і на дінце гільзи.

Залежно від будови ударно-спускового механізму розрізняють:

• неавтоматичну зброю (наприклад, револьвер системи Наган, Сміт Вессон, Бульдог, гвинтівка зразка 1891 р. та ін.);

• автоматичну самозарядну (наприклад, пістолети ТТ, Макарова, Парабеллум та ін.);

• автоматичну самострільну (наприклад, пістолет-кулемет "Скорпіон", рис. 11), автомати ППС, АКМ, АКМС, АК-74 та ін.).

За способом виготовлення зброя буває заводська, кустарна, саморобна. Вогнепальна зброя, що використовується зі злочинною метою, за способом виготовлення поділяється на перероблену заводську і атипову. Перероблена зброя виготовляється злочинцями зі стандартної зброї шляхом внесення конструктивних змін - укорочування ствола, відсторонення приклада (наприклад, обрізи бойових і спортивних гвинтівок, мисливських рушниць). Атипова зброя може бути сконструйована як таємна зброя (зброя таємної дії) - стріляючі авторучки, парасольки, трості, стволи, зброя, вмонтована в підбор черевика та ін.

Залежно від функціонального призначення розрізняють зброю просту, яка виконує функції одного виду зброї, та комбіновану - функції двох і більше різних видів зброї.

Серед мисливської зброї буває одноствольна і багато-ствольна (двох-, трьох-, чотирьохствольні рушниці); зброя, що має горизонтальне та вертикальне розміщення стволів.

Боєприпаси. Патрон - це сполучення необхідних для пострілу компонентів (порох, куля або дріб) в оболонці. Патрони поділяються на унітарні та патрони окремого запалювання. Стрільба з сучасної зброї здійснюється унітарним патроном, який складається з гільзи з зарядом пороху, кулею або дробом і капсулем, а мисливський патрон має пиж і прокладки. Унітарний патрон характерний для вогнепальної казнозарядної зброї. За принципом устрою капсуля унітарні патрони поділяються на патрони лефор-ше, голчасті, бічного вогню і центрального бою.

Гільза - це тонкостінна стаканоподібна ємність для порохового заряду, капсуля, кулі або снаряда, у дробовому патроні - дробу і пижів. Складається з денця, корпусу і дульця, в якому закріплюється куля. У гільзі дробового патрона дульце відсутнє. Гільза виготовляється з металу або картону (рідше з пластмаси).

Стрільба з нарізної зброї провадиться кулями, а з гладкоствольної - дробом, спеціальними кулями, картеччю.

Куля - це металеве (найчастіше свинцеве) тіло, різне за формою, для стрільби з вогнепальної зброї. Кулі в нарізній зброї бувають оболончасті, полуоболончасті і безоболончасті. У бойовій зброї використовуються кулі спеціального призначення: важкі, бронебійні, трасуючі, запалювальні, розривні та ін. Розрізняють також кулю зі зміщеним центром ваги - куля, осереддя якої розташоване таким чином, що в момент удару об перешкоду вона змінює траєкторію польоту.

Кулі до гладкоствольних мисливських рушниць за формою бувають: круглі (кулясті), стрілочні, турбінні й комбіновані.

Дріб - це свинцеві кульки, рідше шматочки свинцю, призначені для пострілу з дробової зброї. Дріб має діаметр 1,5-5 мм. Дріб, що має діаметр більш ніж 5 мм, називається картеччю.

Порох - це вибухова речовина, яка застосовується у зарядах вогнепальної зброї. Поділяється на димний (при його згорянні виділяється певна кількість диму) і бездимний (згоряє без виділення диму). Компонентами димного пороху є калієва селітра (60-70 %), сірка (10-12 %) і деревне вугілля (2-8 %). Основу бездимного пороху складає піроксилін (наприклад, порох Лишева - це бездимний порох колоїдного типу, створений із нітроклітковини). За формою димний порох має вид маленьких порошинок різноманітної конфігурації, бездимний порох - платівок або циліндриків однакових розмірів.

Пижі та прокладки використовуються у патронах для гладкоствольних мисливських рушниць. Пиж - шматок волоку або іншого щільного матеріалу, який відокремлює у заряді порох від кулі чи дробу. Пижі бувають основні й додаткові. За матеріалом пижі поділяються на войлочні, картонні, деревноволокнисті та ін. Прокладки призначені для пом'якшення поштовху порохових газів і запобігання деформації заряду.

Сліди дії вогнепальної зброї, їх види

При пострілі з вогнепальної зброї відбувається взаємодія порохового заряду, снаряда (кулі, дробу) і перепони, в результаті чого виникають зміни, які називаються слідами пострілу або слідами застосування зброї. До цих слідів відносяться: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частки речовин, що виникають при згорянні пороху, які викидаються з каналу ствола; сліди, що утворюються на стріляних кулях і гільзах; сліди-ушкодження від снаряда на ураженому об'єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (найчастіше на руці) особи, що стріляла.

Сліди згоряння заряду у вигляді кіптяви залишаються у каналі ствола зброї, на кулях, картонних прокладках, пижах, на паску обтирання та перепоні.

Сліди частин зброї утворюються на кулях, дробу і гільзах. Вид і характер слідів залежить від конструкції зброї.

На гільзах, відстріляних з автоматичної зброї, сліди утворюються: на капсулі - слід від бійка ударника у вигляді вм'ятин і сліди переднього зрізу затвора - борозенки і валика; на дінці гільзи - слід відбивача; на ребрі та дні кільцевого паза - сліди від зачіпки викидача. На корпусі гільзи можуть відбитися сліди патронника у вигляді повздовжніх трас і дрібні вм'ятини від країв кожуха затвора.

На кулі (при пострілі з нарізної зброї) утворюються сліди від стінок каналу ствола. Такі сліди складаються з дрібних валиків і борозенок. Кількість слідів (смуги) та їх нахил щодо повздовжньої осі кулі відповідають кількості та напрямку нарізів каналу ствола.

На перепонах від кулі та дробу виникають пробоїни, вм'ятини, тріщини, розриви, сліди кіптяви у вигляді пояска обтирання.

У пробоїні розрізняють вхідний і вихідний отвори. Вхідний кульовий отвір в еластичних перепонах має дещо менший діаметр, ніж діаметр кулі; у сухому дереві, листовому металі отвір близький до калібру кулі; у ламких твердих перепонах (скло, цеглина) отвір може бути навіть дещо більшим, ніж діаметр кулі; на тілі людини діаметр вхідного отвору, як правило, менший за діаметр кулі.

Ознаки вхідного отвору:

• дефект тканини - відсутність частин тканини;

• наявність навколо рани (на тілі людини) пояска осадження у вигляді кайми завширшки 1-3 мм червоно-бурого кольору;

• наявність пояска обтирання;

• наявність ознак пострілу з близької відстані або в упор (при пострілі в упор відбивається дуловий зріз зброї - штанцмарка).

Вихідний кульовий отвір має різні розміри й форму. Найчастіше краї вихідного отвору нерівні, вивернуті назовні. Вихідний отвір, як правило, більший, ніж вхідний.

При пострілі можуть утворюватись сліди рикошету, які виникають при ударі кулі о перепону при малому куті зіткнення. При цьому куля змінює свій напрямок.

Поясок обтирання — одна з важливих ознак кульового ушкодження; має вигляд темної смуги, розташованої по краю вхідного отвору. Поясок обтирання утворюється частинами речовин, які винесені кулею з каналу ствола, а також частинами матеріалу, з якого виготовлена куля.

Слідчий огляд зброї та слідів її дії.

Огляд зброї, боєприпасів і слідів пострілу здійснюється відповідно до вимог норм КПК (статті 190-193, 195). У разі потреби слідчий запрошує для участі в огляді спеціаліста з судової балістики.

Завданням огляду є виявлення, фіксація, вилучення зброї, боєприпасів, слідів пострілу і дослідження їх на місці події для визначення виду, системи, калібру зброї, кількості пострілів, дистанції, напрямку і місця, з якого було зроблено постріл.

Виявлену зброя фіксують за допомогою фотозйомки та описують в протоколі огляду. При огляді зброї необхідно дотримуватися певних правил. Так, при огляді бойової зброї необхідно:

• встановити, чи знаходиться курок (ударник) на бойовому або захисному взводі та чи є патрон у патроннику;

• витягти магазин, оглянути його поверхню;

• розрядити зброю;

• вжити заходів щодо відшукання слідів;

• оглянути внутрішню поверхню каналу ствола для виявлення слідів пострілу у вигляді нагару, незгорілих порошинок;

• встановити, чи немає яких-небудь ушкоджень на зброї або чи не відсутні які-небудь частини;

• визначити наявність або відсутність запаху пороху в каналі ствола.

У протоколі огляду про зброю слід вказати: місце виявлення, відстань від двох нерухомих об'єктів, положення ствола зброї, вид, систему, наявність і зміст маркувальних позначок, номер зброї або її частин, загальний стан зброї, положення курка, запобіжника, кожуха затвора, наявність патрона (гільзи) у патроннику, магазині (барабані), слідів пальців на зброї, кіптяви і нагару, сторонніх часток у стволі та слідів запаху порохових газів.

Огляд і дослідження боєприпасів. Патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, прокладки, пижі підлягають виявленню, фіксації й дослідженню при огляді на місці події.

У протоколі огляду при описі гільзи вказують: місце виявлення, форму, колір металу, маркувальні позначки, розміри, наявність і форму слідів зброї. При описі кулі (дробу) у протоколі відзначається: вид перепони, розміри ушкодження кулі, наявність на кулі сторонніх речовин.

Під час пошуку гільз необхідно враховувати механізм викидування гільзи (бік викидування). При цьому ефективним буде застосування металошукача.

Дріб може бути виявлений у тілі (або одягу) потерпілого та в інших об'єктах. Гранична дальність польоту дробу 400 м (при діаметрі дробу 5 мм - дальність 500 м, картеч - дальність до 600 м).

Під час огляду вогнепальних пошкоджень фіксують: вид і властивості перепони, форму країв ушкодження та його розміри, взаємне розташування декількох пошкоджень, їх розміщення на перепоні.

При виявленні слідів кіптяви, незгорілих порошинок, частин змазки необхідно описати в протоколі: форму, кількість зон відкладення, інтенсивність кожної зони, колір кіптяви чи порошинок, їх віддаленість від пошкодження та ін.

Визначення напрямку пострілу і місця, звідки він був зроблений. При огляді місця події місце пострілу визначають за допомогою виявлення гільз та за слідами вогнепальних пошкоджень. Напрямок польоту кулі звичайно визначається шляхом візирування (спостереженням крізь канал пробоїни). Наявність двох пробоїн дозволяє визначити напрямок польоту кулі з достатньою точністю. Візирування може здійснюватися за допомогою виготовленої з паперу трубки або протягуванням шнура крізь пробоїни. Місце пострілу, встановлене за допомогою візирування, фотографують. При стрільбі з великої відстані необхідно враховувати траєкторію польоту кулі. У складних випадках доцільно запрошувати спеціаліста з судової балістики.

Виявлена та досліджена на місці події вогнепальна зброя, сліди її дії та боєприпаси підлягають вилученню. Ці об'єкти належним чином упаковуються та опечатуються печаткою слідчого.