1. Поняття та історичний розвиток народного волевиявлення.

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції України).

В юридичній науці, на жаль, поняття народного волевиявлення не визначено. Це пояснюється тим, що воно за своєю сутністю підміняється такими визначеннями, як “народовладдя”, “народний суверенітет” або “суверенітет народу”, “безпосередня демократія”, “народне представництво”.

Зокрема, під народовладдям розуміється належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як усього суспільства, так кожної людини.

Оцінюючи в цілому позитивно закріплення у Конститу­ції України принципу народного волевиявлення, необхідно зазначити про ті положення, які, на жаль, законодавчо не за­кріплені. Зокрема, не зрозуміло, про які інші форми безпо­середньої демократії йдеться у ст. 69 Конституції України. Адже Основний Закон повинен уникати будь-якої невизна­ченості на зразок "інші", "і подібне".

Народне волевиявлення здійснюється у певних, визначе­них у Конституції та законах України формах: вибори, рефе­рендуми, мітинги, мирні збори, походи і демонстрації, місцеві ініціативи, звернення.

Найважливішими з них є вибори до Верховної Ради України; Президента України; а також вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; до сільських, селищних, міських рад, вибори сільських, селищних та міських голів.

На підставі викладеного можна запропонувати таке визначення поняття "народне волевиявлення".

Народне волевиявлення — це засіб реалізації політичного права громадян України вільно обирати і бути обраними до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до рад місцевого самоврядування, обирати Президента України та голів сіл, селищ, міст та брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, а також здійснювати інші форми безпосередньої демократії.

1.2. Форми народного волевиявлення.

Виходячи з того, що Конституція України проголосила народ єдиним джерелом влади, логічним продовженням цьо­го є визначення в Основному Законі форм народного воле­виявлення.

Такими формами відповідно до розділу III "Вибори. Ре­ферендум" і, зокрема, ст. 69 Конституції, є лише вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

До основних форм народного волевиявлення згідно з Конституцією України належать:

• вибори народних депутатів до Верховної Ради України;

• вибори Президента України;

• вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

• вибори до сільських, селищних, міських рад.

Формою волевиявлення народу України є референдуми, які поділяються на:

• всеукраїнський референдум;

• референдум Автономної Республіки Крим;

• місцевий референдум.

Нарешті, до форм волевиявлення народу України нале­жать інші форми безпосередньої демократії, зокрема:

• народні обговорення;

• дорадче опитування громадян України (консультатив­ний референдум) — ст. 46 Закону України "Про всеукраїнський і місцевий референдум" від 3 липня 1991 р.;

• опитування громадської думки — ст. 47 згаданого Закону, а також форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування, до них відносяться:

- загальні збори громадян — ст. 8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. - збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення.

- місцеві ініціативи (ст. 9 Закону України “Про місцеве самоврядування”) - пропозиція членів громади про обов'язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

- громадські слухання (ст. 13 згаданого Закону) - це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місц­евого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення.

Отже, народне волевиявлення має як позитивні, так і негативні риси. У процесі народного волевиявлення шляхом виборів або референдуму народ часто не повністю і не завжди знає ту справу, яку слід вирішувати, і тих людей, яких він оби­рає. До цього слід додати, що жорстока криза соціального та економічного життя, зокрема в Україні, безпосередньо впли­ває на правосвідомість народу, що може виявитися у певному ігноруванні виборів.