- •Анотація
- •Додаткові відомості про подорож
- •Список групи:
- •Назва організації, завдання яких виконувала група, оригінали або завірені копії завдань.
- •Виконком інгулецької районної у місті ради
- •Завдання експедиції
- •Відомості про район експедиції
- •Фото 1,2.
- •Картографічний матеріал опис пошуково-дослідницької краєзнавчої роботи
- •Фото 9. Окраїна села Стародобровольське
- •Фото 10, 11. Відпочинок біля ставків
- •Фото 15, 16 Біля меморіального каменю та поклінного стовпа
- •Фото 17. Біля Єврейського кладовища
- •Фото 18. Територія Широківського лісового масиву
- •Фото 19. За сніданком
- •Фото 20. У Великій балці
- •Фото 21. Біля Широківського джерела
- •Фото 22. Біля могили Івана Сіромахи
- •Фото 23. Промислова зона села
- •Фото 24. Міст через річку
- •Фото 25. Зупинка на ночівлю
- •Фото 26. Церква в селі Андріївка
- •Фото 27.
- •Фото 28. Дорога до Городуватки
- •Фото 29. В таборі
- •Фото 30. Біля села Шестірня
- •Фото 31. Степовою дорогою
- •Фото 32. Балка Кобильня. Бівак.
- •Фото 33. Знайомство з природою
- •Додатки
- •Підсумки, висновки, рекомендації
- •Виконком інгулецької районної у місті ради
- •Перелік використаної літератури та джерел інформації
Фото 26. Церква в селі Андріївка
На обід стали, як тільки пройшли село. Пообідали. Сонце докучало. Дівчата встигли скупнутися в річці (фото 27)
Фото 27.
На обіді
Дорога далі плавно відходила від річки. Погода чудова, невеличка лісопосадка залита сонцем.
Фото 28. Дорога до Городуватки
Рухаємося до села Городуватка південного поселення (фото 28), яке бере свій початок в другій половині 18 століття і тісно пов’язане із запорізьким козацтвом. Засновник його козацький старшина Сидір Білий, а тому й село колись називалося Сидорівкою нині Городуватка.
Сидір Білий входив до заможної козацької верхівки, мав у господарстві управителя. Його хутір знаходився там, де з річкою Інгулець сходилась Городувата Балка. Можливо, від неї Сидорівку офіційно назвали Гордуваткою або Городуваткою. У 1787 році під час подорожі Катерини II, щоб показати імператриці завзятість запорожців, князь Потьомкін викликав Сидора Білого, Антона Головатого з ватагою вершників для супроводу цариці із Кременчука. Тож під час подорожі цариці Сидір Білий був у почесній варті, і запорожці гарцювали кіньми біля її карети. З матеріалів бібліотеки ім. Салтикова - Щедріна стало відомо, що в Городуватку до Сидора Білого приїжджав сам князь Потьомкін, щоб зібрати запорожців у похід проти турків. Отож, Сидір Білий керував збиранням запорозького війська. Селяни охоче приставали до Сидора Білого. Поміщики ж не хотіли відпускати запорожців від себе, вважаючи їх своїми кріпаками. Довелося князю Потьомкіну видавати накази про звільнення селян до переходу їх у Військо вірних козаків.
У грудні 1787 року з наказу генерала Суворова козаки перейшли у Василькове і заклали там військовий кіш, обравши кошовим отаманом Сидора Білого. Запорожцям були пожалувані царицею військові клейноди: хорогви, булаву, бунчук, перначі. Так в 1788 році було створене козацьке військо на чолі з отаманом підполковником Сидором Білим, яке брало участь у бойових діях на узбережжі Чорного моря. У селі Городуватка також стояла військова залога Єлисаветського пікінерського полку, яким командував М.І. Кутузов.
Козаки Інгульської паланки, яких збирав Сидір Білий до війська, мають пряме відношення до виникненні кубанського козацтва. У 1792 році цариця Катерина II подарувала запорозькому війську, яке було назване Чорноморським, Кубанський край.
Старожили пам'ятають, що село Городуватку серед людей називали ще Абіссінією. Мабуть тому, що знаходилось воно на кам'янистому ґрунті.
На сьогодні в селі залишилося небагато стареньких будинків.
В селі Городуватка ми побачили фрагменти козацьких хрестів, за якими неможливо визначити їхню форму. За розповідями місцевих жителів, були хрести з написом “Тут покоится козак...”
Виходимо з села і зупиняємося на ночівлю. Розбиваємо табір, готуємо вечерю (фото 29).
На місці бівака Олексій пригостив всіх шоколадкою, що було дуже приємно і ще більше – доречно: солодкого вже хотілося! Стоянка чудова, повечеряли, зустріли захід сонця.
Згодом до нас завітали гості – пастухи пригнали стадо корів, а самі поїхали геть. З нами залишилися ще і собаки, яких ми нагодували залишками рибного супчика. Така компанія не була приємною, бо, скоріше за все, стадо мало залишитись тут на ніч. Марним був концерт у нашому виконанні (піснями намагалися відігнатикорів, які підійшли дуже близько.) Дієвішим способом відлякування стала миска і ложка в дзвінкому поєднанні – лязгом дівчатам вдалося відігнати тварин далі від табору.
