1.6 Вимоги до професійної підготовки

Сучасний соціальний працівник – це фахівець у галузі соціальної інженерії і соціальних технологій. Як соціолог і педагог він має глибоко знати правові, моральні, психологічні регулятори життєдіяльності людей, має бути здатним і готовим прийти їм на допомогу, надавати її кваліфіковано, доброзичливо і терпеливо.

Незалежно від конкретних умов професійної діяльності фахівець із соціальної роботи повинен:

 знати теоретичні й методологічні засади соціальної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, методи організації соціального захисту населення;

 володіти навичками соціально-психологічного і ситуаційного аналізу, діагностики умов і рівня життєдіяльності різних соціальних категорій і груп населення;

 уміти проводити соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їх результати у своїй роботі, а також під час урегулювання соціальних конфліктів;

 володіти організаторськими здібностями, високою загальною культурою, педагогічним хистом, бути комунікабельним, товариським, співчутливим, готовим до самопожертви;

 мати необхідну методико-психологічну підготовку, бути спостережливим, уважним, милосердним, витриманим, скромним тощо;

 бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав клієнтів.

Соціальний працівник повинен:

 володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціально незахищених громадян;

 виявляти на підприємствах, у мікрорайонах, селах сім'ї окремих осіб, які потребують соціально-медичної, юридичної, психолого-педагогічної, матеріальної чи іншої допомоги, охорони морального, фізичного і психічного здоров'я;

 встановлювати причини виниклих у них труднощів, конфліктних ситуацій, у т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;

 сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної допомоги населенню;

 проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопорушень;

 надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам, які мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

 виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади, матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;

 організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при необхідності - брати в ньому особисту участь;

 сприяти створенню і діяльності центрів соціальної служби для молоді, допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, піклування), юнацьких, підліткових, дитячих об'єднань, асоціацій, клубів за інтересами;

 допомагати організації і виховній діяльності інтернатів, притулків для інвалідів, людей похилого віку, бездомним та ін.;

 брати участь у роботі по соціальній адаптації і реабілітації осіб, які повернулися зі спеціальних навчально-виховних установ і місць позбавлення волі, розв'язанні інших гострих соціальних проблем.

Посади, які може обіймати випускник спеціальності «Соціальна робота»:

 Соціальний педагог у навчальних закладах (загальноосвітніх школах, ПТУ, школах-інтернатах);

 Соціальний працівник у службах сім’ї та молоді;

 Соціальний працівник у системі соціального захисту населення;

 Соціальний координатор при сільських радах;

 Соціальний працівник - консультант на телефоні довіри;

 Соціальний працівник служб зайнятості;

 Науковий співробітник у галузі соціальної роботи в науково-дослідних установах;

 Викладач фахових дисциплін вищих навчальних закладів.

Місця роботи випускників спеціальності «Соціальна робота»:

 Управління праці та соціального захисту населення;

 Управління у справах неповнолітніх;

 Державні адміністрації (міські, районні);

 Служби зайнятості;

 Пенсійні фонди;

 Соціальні служби дітей, сім’ї та молоді;

 Притулки для неповнолітніх;

 Територіальні центри;

 Реабілітаційні центри;

 Загальноосвітні школи, ПТУ, школи-інтернати;

 Вищі навчальні заклади відповідного профілю;

 Науково-дослідні установи відповідного профілю

 Сільські ради.

Розділ 2. Соціальний працівник як менеджер соціальної сфери під час практичної діяльності

Розвиток ринкових відносин і згортання адміністративної системи управління привели до появи і стрімкого розвитку до цього незнайомої більшості населення професії менеджера. Організація і управління необхідні скрізь, де є спільна діяльність людей. Раніше управлінські кадри готувались шляхом висунення і додаткового на- вчання фахівців, що мали організаторські здібності. За останні роки менеджмент виділився у самостійний, такий, що стрімко розвивається, розгалужений і наповнений різними спеціалізаціями напрям.

Одна з засновників наукового менеджменту Мері Паркер Фоллет, писала, що менеджмент – це мистецтво добиватись успіху через керівництво людьми. Широко відомий вислів Карла Маркса: «Окремий скрипаль сам управляє собою, оркестр потребує диригента». І справді, часто особу менеджера ототожнюють із диригентом. Він не вміє так професійно грати, – як скрипаль або віолончеліст. Він не вміє писати музику як композитор. Однак, про геній музикантів та композитора ми можемо дізнатися тільки завдяки кропіткій праці та таланту диригента. Успіх організації пов'язується з ім'ям та діяльністю менеджерів. Вони формують цілі організації, забезпечують її ресурсами, планують і здійснюють контроль, приймають рішення й організують діяль- ність.

Особистість менеджера – це головний фактор забезпечення ефективного розвитку організації (установи) соціальної сфери. Згідно сучасним уявленням менеджер виступає в декількох іпостасях [2]: – як управлінець, наділений владою, що керує колективом людей; – як лідер, спроможний вести за собою підлеглих, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції; – як людина, яка має певні комунікативні здібності, постійно встановлює контакти з партнерами і владою, успішно переборює внутрішні і зовнішні конфлікти; – як людина, що наділена стратегічним мисленням, може формувати цілі, основні види діяльності та напрямок «основного удару», визначати союзників і супротивників, власні переваги та напрямок їх використання; – як новатор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництво той або інший винахід або раціоналіза- торську пропозицію; – як людина, яка має високий рівень культу- ри, чесна, рішуча за характером й у той же час розважлива. В практичному менеджменті неабияке значення набуває терпимість, розуміння, що не всі люди однакові; – як вихователь, що володіє високими моральними якостями, спроможний створити колектив і спрямовувати його розвиток, формувати організа- ційну культуру організації.

Вплив соціальних факторів зумовлює формуван- ня таких якостей менеджера як відповідальність; прагнення до професійного зростання; авторитетність; внутрішній контроль; толерантність. Соціум формує наступні моральні якості менеджера: патріотизм; національну свідомість; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов'язку; громадян- ську позиція; чесність; доброзичливість.

Менеджер має мислити масштабно, перспективно. Управлінці можуть демонструвати прекрасні результати і водночас згубити організацію, якщо їхня робота не орієнтована на майбутнє. Менеджер – це управлінець ринкової орієнта- ції, який активно впроваджує ефективні умови гос- подарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вмі- ло перебудову виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку [6 Зміст праці менеджера значною мірою визначається сферою його діяльності.

Менеджер соціальної сфери, це – фахівець в галузі аналізу соціальної політики, соціальної роботи та управління життєдіяльністю суспільства, здатний вирішувати широке коло соціальних проблем. [3]

Соціальний менеджер – це посередник між суспільством, соціальною групою, сім'єю та індивідом. Він має відповідну професійну підготовку для надання соціальної допомо- ги для вирішення різного роду соціальних проблем.

Соціальний працівник працює на межі особистого і громадського і, головним чином, там, де виникають ускладнення. Поява потреби у професійних соціальних менеджерах пов'язана зі зміною поняття «допомога як розподіл матеріальних благ» і перехід до мобілізації зусиль на самовиживання з адресною допомогою соціального інституту [4].

Основна задача соціального менеджера полягає в тому, щоб допомогти громадянам, сім'ї, соціальним групам, що опинилися у скрутному становищі, розібратися в ситуації і знайти вихід, використовуючи особисту ініціативу, власну працю та наявні ресурси. Головна мета практичної діяльності соціального менеджера полягає у внесенні необхідних соціальних змін у суспільство, місцеву громаду або життя окремої людини. Вони покликані служити на бла- го самоорганізації особистості, сприяти пошуку та розвитку ресурсів для задоволення індивідуальних, групових, національних потреб і сприяти реалізації принципу соціальної справедливості в суспільстві.

Сучасний менеджер соціальної сфери – це спеціаліст в галузі соціальної інженерії та технології. Це фахівець, який глибоко розбирається у фізіологічних, правових, моральних та психологічних регулятивах життєдіяльності людей, здатний прийти їм на допомогу в будь-який час [1].

Отже, менеджер соціальної сфери – це фахівець в галузі аналізу соціальної політики, соціальної роботи та керівництва життєдіяльністю суспільства, здатний вирішувати широке коло соціальних проблем і досягти найвищих рівнів визнання в науці (соціологія, соціальне управління, науково-дослідницька, викладацька діяльність); бізнесі (аналіз та прогнозування попиту); в адміністративній сфері (соціальне управління, соціальна робота, органи соціального захисту); в політичній сфері діяльності (від помічника кандидата в народні депутати до депутата парламенту, лідера фракції, партії і врешті до Президента країни).

Щодо особливостей даної професії, то робота в соціальній сфері насамперед зобов'язує працювати для людей і керуватися принципом «я для людей, а не люди для мене». Потреба в професійному менеджменті зумовлена складністю соціальної роботи та особливостями професійної діяльності типу «людина – людина».

Мета діяльності соціального менеджера і полягає у розкритті та повній реалізації творчого потенціалу кожного співробітника та трудового колективу в цілому.

Змістом діяльності є те, що досвід соціальної роботи на підприємствах дозволяє віднести цю роль до групи практичних ролей, оскільки соціальний менеджер в американському прочитанні є професіонал переважно керівного плану (від англ. manager – керуючий).

Західноєвропейський соціальний працівник (соціальний менеджер) у характеризованій ролі виконує наступні функції: [5] – розробляє і реалізує програми залучення нових робітників та їхньої адаптації до виробництва та колективу; – надає всебічну підтримку молодим спеціалістам; – навчає співробітників соціальним технологі- ям, пов'язаним із особистісним зростанням, компетентною груповою взаємодією, формуванням основ стратегічного мислення, планування і дії; – здійснює практичну допомогу у професійному і соціальному самовизначенні, самоосвіті, саморозвитку. Крім того, рольовими діями соціального мене- джера є, наприклад, консультування членів трудового колективу, які потрапили в скрутне становище у зв'язку з загрозою втрати робочого місця; кон- сультування осіб, які приймають рішення в галузі кадрової політики; навчання керівників середньої ланки вмінню визначати і правильно формулювати потреби підлеглих, пов'язаних з виробничим про- цесом; розробка і контроль за реалізацією спеціалі- зованих соціальних програм, які стосуються жінок, етнічних меншин, інвалідів, молодих фахівців, пен- сіонерів; забезпечення співробітництва підприємств та фірм з громадськими організаціями, територіальними громадами, соціальними агенціями, благодійними фондами, установами охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти та культури; органами всіх гілок влади.

Менеджери в соціальній сфері не дають кон- кретних рекомендацій чи зразків для окремо взятих, існуючих випадків, а навчають загальним прийомам, методикам і способам розв'язання тих чи інших управлінських проблем у контексті профе- сійної діяльності. Але, аналізуючи вище викладене, слід задатись питанням, а чи потрібно кожному випускникові середньої школи ставати менеджером тільки тому, що ця професія користується в наш час високою популярністю?

Сьогодні вищі школи більшості країн при вступних іспитах враховують незалежне тестування знань абітурієнтів з тих або інших предметів, і зовсім не зважають на здібності людини. Напри- клад, одна дисципліна вимагає логічного мислення, інша – доброї пам'яті та навчання іноземним мовам. Проте, жодна з них не визначає лідерські якості, комунікативні здібності, тобто ті якості, що будуть потрібні в кар'єрі менеджера. Це особиста, а може не тільки особиста трагедія, коли зовнішнє оточення висуває до людини вимо- ги, що суперечать її генотипу, фізіологічному типу особистості. Така людина може на межі своїх можливостей непогано виконувати свої функціональні обов'язки, проте ніколи не стане реалізованою, самодостатньою, щасливою... Свій час потребує свого лідера. На кожному етапі розвитку організації виникає потреба в різних менеджерах, які мають різні особливості характеру. Навіть одна організація потребує різних керівників: і холериків, і флегматиків, і сангвініків. Головне, щоб вони працювати єдиною командою. Звичайно, що менеджер повинен мати добрі комунікативні зді- бності, вони мають бути готові вивчати технології, іноземні мови, різні комп'ютерні технології для економічного аналізу. Єдиною і часто основною вимогою стає комунікабельність майбутнього спеціаліста. Звичайно, щось людина має від Бога, чомусь її можна навчити, але в здобутті комунікативних навичок найбільш важливим є досвід. Крім комунікативних здібностей в сучасному менеджменті особливого значення набуває творчий підхід до справи.

Менеджер завжди має бути особистістю, мати спеціальні знання і володіти здат- ністю використовувати їх у повсякденній роботі управління організацією. Здібності до керівництва зумовлені наявністю таких особистих цінностей і чітких особистих цілей, як: здатність управляти самим собою, уміння навчати і розвивати підлеглих, формувати ефективні робочі групи, бачити перспективи та реалізовувати їх. І звичайно, це стратегічне мислення. Відомий хокеїст Уейн Грецькі на запитання щодо секрету свого успіху відповів: «Я завжди бачу, де має бути шайба й встигаю на місце за секунду до неї».

Таким чином, менеджер соціальної сфери – це унікальна професія. Це – найманий професійний управляючий; фахівець у сфері управління організаціями та установами соціальної сфери. Ця професія вимагає постійного вдосконалювання знань, розвитку практичних навичок швидкого реагування на всі зміни, що відбуваються, підвищеного інтересу до самоосвіти, високого рівня самодисципліни.

Размещено на Allbest.ru

Додатки

Розділ4. Сучасні методи форми та засоби соціальної роботи в діяльності соціального в селі

У вітчизняній науковій і навчально-методичній літературі, у російських підручниках і посібниках із соціальної роботи класифікація методів здійснюється за традиційною парадигмою соціальної роботи, яка сформувалась у межах соціології, педагогіки, психології, менеджменту, економіки: соціологічні, педагогічні, психологічні, організаційні, економічні методи.

Соціологічні методи виокремлюються як соціологічні засади соціальної роботи; педагогічні — як соціально-педагогічна основа діяльності соціальних служб; психологічні — як психологічне забезпечення соціальної роботи, зміст і методи психосоціальної практики. Автори підручника "Основы социальной работы" виокремлюють соціологічні, політологічні, педагогічні, психологічні основи соціальної роботи. Виділяють методи індивідуальної соціальної роботи, методи соціальної роботи з групою, методи соціальної роботи в мікросоціальному середовищі. У підручнику "Соціальна робота" за загальною редакцією професора В.І. Курбатова виділяються педагогічні, соціологічні, психологічні методи соціальної роботи.

У практиці соціальної роботи застосовуються методи соціального впливу на особистість, які сформувались як методи суто соціальної роботи, як результат її теорії і практики. Більшість з них запозичені із досвіду соціальної роботи в США і розвинених країн Західної Європи. Кращі з них пристосовані до вітчизняної системи соціального захисту населення та соціальної підтримки різних цільових груп і категорій громадян. Ці методи класифікуються з погляду:

· суб'єкт-суб'єктних чи суб'єкт-об'єктних відносин (командна, групова робота фахівців, спеціалістів соціальної роботи, волонтерів і робота з клієнтами);

· чисельності клієнтів, які є об'єктами соціального впливу (індивідуальна, групова, общинна, масова робота);

· змісту, прийомів і засобів соціальної роботи, місця їх реалізації (телефонне консультування; соціальна робота в общині, спільноті, ком'юніті; фостеринг; самокерована соціальна робота; соціальна анімація; мобільна соціальна робота та ін.).

Зважаючи на окреслені підходи та крос-культурні традиції соціальної роботи в Україні, методи соціальної роботи у нашому посібнику представлені таким чином: соціологічні, психологічні, організаційні, — а також вивчаються актуальні підходи до визначення методів соціальної роботи.

Соціологічні методи соціальної роботи

Соціологія в соціальній роботі розглядається з погляду соціологічного забезпечення діяльності організацій і установ соціальної сфери. На рівні соціальної роботи як науки використовується теоретична соціологія, яка розкриває універсальні закономірності та принципи побудови різноманітних соціальних систем, що узагальнюють і структурують емпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання. На рівні практики соціальної роботи використовується емпірична соціологія, яка встановлює та узагальнює соціальні факти.

Методи збору соціологічної інформації використовуються в соціальній роботі для дослідження:

· соціальної взаємодії і соціальних зв'язків індивідів і соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів;

· соціальних змін і соціальних процесів, джерелом яких є соціальні рухи, які можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, а з іншого боку — бути засобом та інструментом їх подолання; відображають соціальну ізоляцію, маргінальність, зміну соціального статусу, особисту невлаштованість, втрату сімейних зв'язків і мобільність індивіда;

· особливостей функціонування соціальних інститутів суспільства і соціальних організацій, які причетні до соціальної роботи: сім'я, школа, соціальні служби, реабілітаційні центри, управління соціального захисту населення, заклади культури, соціальні фонди та ін.;

· особистості у системі соціальних зв'язків: потреби, ціннісні орієнтації, мотиви, соціальні настанови, соціалізація особистості, соціальний статус, соціальні ролі, соціальна активність тощо;

· тендерної соціології: вивчення диференціації чоловічих і жіночих ролей, статевих відмінностей, функціонування подружніх пар;

· впливу політики держави на життя громадян: аналіз політичного процесу та його матеріальної основи, соціологічний аналіз механізму влади в межах соціальної роботи, дослідження політичної стратифікації;

· соціології права: соціальна природа правомірної та протиправної поведінки;

· громадської думки щодо соціального становища громадян, їхніх інтересів, запитів, потреб у соціальних послугах;

· структури, функцій, причин та механізмів соціального конфлікту, попередження та розв'язання конфліктів;

· взаємодії органів і установ системи освіти і соціальних служб, закладів соціального захисту населення у межах соціології освіти;

· соціології міста і села, впливу урбанізації на соціальну роботу;

· соціальних проблем різних цільових груп клієнтів і категорій населення.

Соціологічні методи соціальної роботи — способи, які застосовуються для збирання, обробки і аналізу соціологічних даних у межах соціальної роботи.

Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.

Техніка — сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. Підготовчий, Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, бланки фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичного або практичного погляду особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Специфіка кожного з етапів визначається конкретним видом соціологічного дослідження. Відповідно до встановлених критеріїв найважливішими з них є: мета дослідження, глибина потрібного аналізу, метод збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни його проведення, відносини між замовником і виконавцем, сфера соціальної дійсності, яку вивчають.

Фундаментальні соціологічні дослідження в соціальній роботі спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей соціального розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем громадян і суспільства в цілому. Фундаментальні соціологічні дослідження проводяться в соціальній роботі на рівні державних інституцій, таких як Український державний центр соціальних служб для молоді, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Міністерство соціальної політики та праці тощо.

Прикладні дослідження націлені на вивчення конкретного соціуму (району, мікрорайону, міста, області, регіону), конкретних об'єктів (пенсіонери, інваліди, сироти, малозабезпечені, молодь, постраждалі від Чорнобильської АБС, біженці, звільнені з місць позбавлення волі та ін.), вирішення певних соціальних проблем (бездомність, бідність, алкоголізм, наркоманія, девіантність, бродяжництво тощо).

Пошукові, описові, аналітичні дослідження, які висвітлюють глибину досліджуваних даних і використовуються залежно від мети і завдань дослідження.

Пошукові дослідження — за своїми параметрами є найпростішими, вирішують прості за змістом завдання. Застосовують їх тоді, коли проблема, об'єкт або предмет дослідження належать до маловивчених або взагалі не вивчених. Наприклад, вивчення проблем сімей, які виховують дитину-інваліда із рідкісною патологією, певної соціальної групи чи спільноти, фостерних сімей, процесів деінституалізації. Такі дослідження використовують як попередній етап більш глибокого масштабного дослідження, орієнтуючи їх на збирання інформації щодо об'єкта та предмета дослідження, уточнення гіпотез тощо.

Описові дослідження створюють відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси: дослідження системи соціальних служб для молоді, функціонування структури Міністерства праці і соціальної політики. Об'єктом аналізу є велика спільнота людей — працівників сфери соціальних послуг і користувачів соціальних послуг з певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками.

Аналітичні дослідження не тільки описують соціальні явища та їх компоненти, але й встановлюють причини їх виникнення, механізми функціонування, виокремлюють фактори, що забезпечують їх. Вони використовуються для аналізу різноманітних соціальних проблем, функціонування різних соціальних груп, рівня життєдіяльності громадян.

Пошукові, описові, аналітичні дослідження проводяться за замовленням організацій та установ соціальної сфери соціальними агенціями, інститутами та іншими організаціями й установами, які здійснюють соціологічні дослідження.

Разові і повторні дослідження висвітлюють способи дослідження об'єкта (у статиці чи динаміці). Разове дослідження інформує про стан об'єкта, його кількісні, якісні характеристики на момент дослідження, відображає "моментальний зріз" соціального явища. Дані, що відтворюють зміни об'єкта, їх напрями і тенденції, можуть бути отримані лише за допомогою повторних досліджень (панельних, трендових, когортних). Панельні дослідження досліджують зміни одного й того самого об'єкта упродовж певного часу, при цьому обов'язковим є збереження однакової вибірки. Трендові — досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об'єкті без дотримання вибірки. Когортні — досліджують специфічні соціальні сукупності — когорти впродовж певного часу.

Важливими для соціальної роботи є монографічні дослідження, спрямовані на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів. У суцільних дослідженнях обстежують усі, без винятку, одиниці об'єкта. У соціальній роботі найчастіше використовують вибіркові дослідження, які обстежують не всі одиниці дослідження, але їх частину і метою яких є складення висновків щодо досліджуваного явища як цілого.

Особливе місце відводиться пілотажним соціологічним дослідженням, які дають змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних листів, протоколів спостереження, процедур, аналізу документів тощо), внести необхідні корективи у нього.

У соціальній роботі використовуються методи збору первинної соціальної інформації — аналіз документів і соціологічне спостереження. Аналіз документів дає змогу соціальному працівнику сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези досліджуваного явища; порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших досліджень; отримати інформацію про певну соціальну проблему; скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку; здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації; вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення, окремих його прошарків і конкретних людей. Аналіз документів дає змогу побачити різні сторони соціального життя, допомагає дізнатися про норми і цінності, властиві певному суспільству у певний історичний період; віднайти відомості, необхідні для опису тих чи інших соціальних структур; дає можливість відстежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами та окремими людьми тощо.

Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.

Важливе значення для соціальних працівників мають офіційні документи — закони, урядові постанови, нормативно-правові акти, національні програми і проекти, що стосуються питань соціального захисту населення і соціальної підтримки окремих цільових груп і категорій населення. Офіційні документи відображають і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Окремі офіційні документи, такі як урядові й галузеві звіти, інформують про стан справ у соціальній сфері, призначені для регулювання відносин між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо.

Статистичні документи містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. На основі статистичних даних соціальний працівник має змогу отримати інформацію про чисельність населення на території соціальної служби, в якій він працює, рівень соціальної стратифікації, особливості інфраструктури району, мікрорайону, міста тощо, віковий склад населення, тендерні розбіжності та ін. Такі документи можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес чи явище в динаміці, з'ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідного проекту. Статистичні матеріали можуть бути використані не тільки для кількісного визначення деяких якісно встановлених параметрів чи ілюстрацій, але і для доведення гіпотез, що висуваються на будь-яких інших підставах. Уважний і всебічний аналіз статистичних матеріалів дає основу для глибоких, якісно нових соціальних висновків і узагальнень.

На мікрорівні соціальної роботи суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості соціальної проблеми клієнта, умови його життєдіяльності, біографічні дані. Від того, наскільки правильно оформлені та адекватно інтерпретовані соціальним працівником особисті документи часто залежить доля людини, її подальше життя. Неофіційні документи (автобіографії, щоденники, листи, літературні доробки тощо) збагачують інформацією щодо ціннісної орієнтації людини, мотивів її поведінки, рівня соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволення потреб у різних сферах життя.

Іконографічні документи, такі як кіно- і фотодокументи, твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури, використовуються переважно для того, щоб доповнити професійні знання про певне суспільне і соціальне явище, і як "людинознавчі документи", тобто документи, які дають змогу скласти оцінку про особистість їх авторів.

Фонетичні документи часто використовуються спільно з іншими соціологічними методами. Наприклад, під час проведення фокус-групи записується на аудіоносії дискусія з тієї чи іншої проблеми. Фонетичні документи в сучасних умовах життя є важливим інструментом аналізу інформації, отриманої під час проведення конференцій, круглих столів, тренінгів, семінарів та інших заходів, які влаштовують установи сфери соціального захисту населення. Найбільш цікаві фонетичні документи своїм лінгвістичним аналізом інформації: знання особливостей мови багато в чому сприяє і вивченню структури та культури мислення різних прошарків населення. Для соціального працівника можуть бути цікавими зіставлення різних місцевих діалектів, літературної і народної мов, різних мовленнєвих особливостей, які є характерними для тих чи інших соціальних груп.

Розділ5. Шляхи та методи оптимізації поглиблення професійних умінь і навичок у сфері соціальної роботи

Старіння населення в даний час досягло самого високого рівня за період з 1959 року і стало явищем, багатогранне і суперечливе вплив якого на хід соціального, економічного і культурного розвитку Україні ще не отримало всебічної оцінки.  У зв'язку з цим зростає значення геронтології взагалі і, в першу чергу, соціальної геронтології-науки, що вивчає зміну соціального поводження людини похилого віку, його соціальних відносин у суспільстві. У даному контексті особливої ​​значущості набуває спеціальна діяльність щодо соціалізації громадян похилого віку, метою якої є їх найбільш повна соціальна адаптація на новому життєвому етапі, пошук механізмів компетентного сприяння у вирішенні кризових ситуацій та зниження до мінімуму негативних наслідків втрати попереднього «соціального обличчя».  Процес соціального обслуговування осіб старшого віку, у вищій мірі гуманний за своєю природою, передбачає постійне внесення необхідних корективів у професійну діяльність соціальних і медичних працівників, що вимагає тематичного підвищення їх кваліфікації у сфері соціальної роботи з людьми похилого віку.  Програма даного курсу призначена для співробітників центрів соціального обслуговування (ЦСО) - соціальних та медичних працівників відділень соціального та соціально-медичного обслуговування на дому.  Мета курсу: формування у персоналу названих структурних підрозділів ЦСО знань, умінь і навичок, необхідних для ефективної роботи з клієнтами.  Основними завданнями курсу є:  - Формування глибокого розуміння соціальних, психологічних та фізіологічних проблем людей старшого віку  - Вивчення сучасних моделей соціального обслуговування громадян похилого та старечого віку, що склалися в Росії і за кордоном, соціальних технологій, які дадуть можливість вирішувати або полегшенню їх життєвих проблем;  - Освоєння професійно-етичних норм соціальної роботи з особами «третього віку»  Програма включає в себе чотири основні розділи.  1. Правове забезпечення соціального обслуговування.  Співробітники ЦСО знайомляться з Конституцією України і міжнародними правовими актами в частині соціальних прав і свобод людини і громадянина, системою соціальних гарантій в Україні; вивчають основи сімейного, пенсійного, житлового законодавства, право соціального забезпечення; отримують уявлення про нормативних правових документах, які регулюють право громадян похилого віку та інвалідів на соціальне обслуговування.  2. Теорія і практика соціальної роботи з людьми похилого віку.  Соціальні працівники та медичні сестри отримують знання про історію становлення соціальної роботи, сучасній системі соціального обслуговування людей похилого віку та інвалідів у Україні, а також у країнах Європейського союзу, США, Канаді; вивчають форми соціального обслуговування населення; знайомляться з професійно-етичними нормами діяльності соціального працівника  3. Соціальна психологія.  Персоналу ЦСО дається уявлення про вікові психологічні особливості та інтелектуальних можливостях осіб похилого віку та інвалідів, про екстрених ситуаціях,конфлікти, що виникають в процесі соціальної роботи, та способи виходу з конфліктних ситуацій. Вивчаються проблеми літніх людей, їх взаємини з родичами та знайомими, а також розвиток креативності в літньому віці.  4. Основи соціальної медицини.  Слухачі отримують уявлення про основні показники здоров'я літніх людей та інвалідів, їх фізіологічні особливості, захворюваності, особливості гігієни, способи життя. Соціальні працівники опановують навички надання першої медичної допомоги людям похилого та старечого віку. 

Програма розроблена відповідно до тарифно-кваліфікаційними характеристиками професій соціального працівника та медичної сестри, які обслуговують громадян похилого віку та інвалідів і передбачає оволодіння співробітниками центру певною системою теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних соціальним та медичним працівникам, які надають соціальні послуги людям похилого віку.

 

У результаті вивчення курсу соціальні та медичні працівники повинні:
Знати:	ü Актуальні соціально-економічні проблеми старіння і старості на сучасному етапі розвитку Українського суспільства.
	ü Соціально-економічні проблеми глобального процесу старіннянаселення і своєрідність цього процесу в сучасній Україні.
	ü Процеси індивідуального старіння: природний або фізіологічний, хворобливий або патологічний характер старіння та їх залежності від зовнішніх і внутрішніх факторів.
	ü Соціальне відмінність і соціальну обумовленість понять «індивідуальне і соціальне», їх взаємозв'язок і взаємозалежність.
	ü Теорію і практику надання соціально-геронтологічних послуг.
Вміти:	ü Вибирати з широкого спектру технологій соціальної роботи з людьми похилого віку та старими людьми найбільш оптимальні і відповідаютьзадоволенню конкретних потреб різних категорій населення старших вікових груп.
	ü Критично аналізувати вітчизняний і зарубіжний досвід соціальної роботи з населенням старших віків.
	ü Володіти мистецтвом спілкування з людьми похилого віку.
	ü Встановлювати контакти з некомунікабельними літніми людьми.
	ü Дозволяти сімейні, етичні соціально побутові питання.
Мати представ-ня:	ü Про особливості старечих хвороб з метою участі в організації загальної медичної допомоги та індивідуального догляду.
	ü Про методи соціальної профілактики передчасного старіння населення з урахуванням соціальних, економічних, національно-етичних, природно-екологічних та інших регіональних особливостей.
	ü Про методи виявлення потреб населення старших вікових груп у соціальному захисті.
Вміти ис-користувати має-ся інформацію	ü При правильному діагностуванні нормального і передчасного старіння.
	ü При проведенні роз'яснювальної роботи з людьми похилого віку про необхідність і прийомах збереження самостійності і незалежності в повсякденному житті.
	ü При розробці стратегічних і тактичних програм з поліпшення якості і способу життя літніх людей.
	ü При відновленні і розширенні соціальних послуг населенню старших віків.
Вміти ис-користувати:	ü Інновації в соціальній роботі з різними категоріями населення старших вікових груп.
	ü Практичні вміння та навички за диференційованим догляду за літніми людьми.

Додатки

Типове положення про виконавчий комітет сільської ради Загальні положення 1. Положення про виконавчий комітет сільської ради (далі Положення) розроблено на виконання законів України «Про місцеве і врядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування і відповідно до статуту територіальної громади села, селища, регламенту діяльності сільської ради та визначає загальний порядок організації роботи виконавчого комітету сільської ради.

2. Виконавчий комітет сільської ради (далі— виконавчий комітет) є виконавчим органом сільської ради, який утворюється сільською радою на строк її повноважень для здійснення організаційно-правового, інформаційного, аналітичного, матеріального і технічного забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів сприяння взаємодії і зв`язків сільської ради з територіальною громадою, місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

3. Сільська рада за пропозицією сільського голо¬ви визначає чисельність та затверджує персональний склад виконавчого комітету сільської ради.

4. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського голови, заступника (заступників) сільського голови, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

5. До складу виконавчого комітету сільської ради не можуть входити депутати відповідної ради, крім секретаря ради. Під час добору кандидатур до складу виконавчого комітету сільської ради сіль¬ський голова враховує пропозиції постійних комісій сільської ради.

6. Очолює виконавчий комітет сільської ради сільський голова. Організацію роботи виконавчого комітету ради за-безпечує секретар виконавчого комітету ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

7. У разі відсутності сільського голови або неможливості виконання ним своїх обов`язків роботу виконавчого комітету організовує заступник сільського голови.

8. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов`язків шкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов`язаних з виконанням обов`язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

9. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені зако¬ном для сільського голови.                                         10.Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

11. Після закінчення повноважень сільської ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

12. Організація діяльності виконавчого комітету ради визначається статутом територіальної громади села, регламентом діяльності сільської ради та цим Положенням, затвердженим рішенням цієї ради.

13. Виконавчий комітет правомочний вирішувати питання, що належать до компетенції виконавчих органів ради, здійснює функції управління відповідно до чинного законодавства, є незалежним у виборі форм і методів своєї діяльності, організації виконання власних рішень, рішень ради органів законодавчої та виконавчої влади.

14. Робота виконавчого комітету будується планово на основі колегіальності, гласності і відкритості, з урахуванням громадської думки та персональної відповідальності у вирішенні питань.

Формування виконавчого комітету

15. Кандидатури членів виконавчого комітету, заступника сільського голови та керуючого справами виконавчого комітету ради вносить на розгляд ради сільський голова.

16. Внесені на розгляд ради кандидатури заступника сільського голови, секретаря виконавчого комітету обговорюються у постійних комісіях, депутатських фракціях та групах, які готують щодо кандидатур мотивовані висновки і за потреби роблять доповіді на пленарних засіданнях.

17. Розгляд кандидатур до складу виконавчого комітету постійними комісіями ради відбувається за участі цих кандидатів, яким депутати можуть ставити запитання та отримувати необхідні відповіді.

18. Кандидати на посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів та секретаря виконавчого комітету обов`язково виступають на пленарному засіданні, відповідають на запитання, що обговорюється на пленарному засіданні. Щодо інших кандидатів у члени виконавчого комітету, то їх персональні виступи на засіданні є обов`язковими, якщо цього вимагає хоча б одна з постійних комісій фракцій ради.

19. В обговоренні кандидатури на посади заступника сільського голови, членів виконкому можуть брати участь тільки депутати.

20. Рада приймає рішення про голосування щодо кожної кандидатури окремо чи списком.

21. Якщо запропонована сільським головою кандидатура не отримала підтримки необхідної більшості депутатів, сільський голова у десятиденний термін представляє раді кандидатуру, щодо якої проводиться нове обговорення і голосування.

22. Питання про звільнення із займаних посад заступника сільського голови, керівників утворених радою органів підлягає розгляду і обговоренню не раніше як через тиждень і не пізніше як через два тижні з моменту включення до порядку денного. Під час розгляду цього питання заступнику сільського голови і керівникам вказаних органів повинно бути надане слово для виступу.

ІНШІ ВИКОНавчі органи сільської, селищної ради

23. Сільська рада в межах затверджених нею структури і штатів може створювати інші виконавчі органи.

24. Виконавчі органи сільської ради є підзвітними і підконтрольними сільській, селищній раді та підпорядкованими її виконавчому комітету і сільському голові.

25. Керівники інших виконавчих органів сільської ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським головою.

26. Положення про інші виконавчі органи сільської ради затверджуються сільською радою.

27. Сільська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, його структурними підрозділами та сільським головою в межах їх повноважень.

Повноваження виконавчого комітету сільської ради

28. Повноваження виконавчого комітету, виконавчих органів ради, порядок його діяльності визначаються Конституцією України, законами ми «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та іншими нормативними актами, рішеннями сільської ради, Регламентом сільської ради та цим Положенням.

29. Виконавчий комітет сільської, селищної ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради.

30. Виконавчий комітет ради:

- попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

- координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності и відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

- має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

31. Для забезпечення підготовки сесій ради, роботи постійних, тимчасових контрольних комісій та депутатів ради, виконавчий комітет:

- здійснює правові та організаційно-технічні заходи з підготовки і проведення сесій, а також роботи постійних та інших комісій ради;

- здійснює правове та організаційно-інформаційне забезпечення діяльності депутатів;

- проводить реєстрацію депутатів під час проведення сесії ради,

- організовує узагальнення депутатських запитів, запитань та звернень веде їх облік і здійснює контроль за їх реалізацією;

- відповідає за друкування (розмноження) прийнятих рішень ради з примірника, підписаного членами редакційної комісії;

- веде діловодство ради;

- забезпечує своєчасне доведення рішень ради до відома виконавців;

- організовує узагальнення доручень виборців, веде їх облік і здійснює контроль за їх реалізацією;

- організовує навчання депутатів;

- бере участь у підготовці нарад, семінарів, днів депутатів, зустрічей, а також інших заходів, здійснюваних радою, постійними та іншими комісіями ради;

- вивчає питання, пов`язані з адміністративно-територіальним устроєм села для внесення пропозицій раді;

- у межах повноважень, згідно з Положенням про виконавчий комітет розробляє проекти рішень ради;

- розглядає за дорученням сільського голови звернення адресовані раді, веде їх облік, готує за ними відповідні довідки та пропозиції, сприяє депутатам ради в вирішенні цих питань;

- здійснює організаційно-технічні заходи з підготовки та проведення всеукраїнських та місцевих референдумів, а також виборів депутатів України, депутатів місцевих рад та інших органів місцевого самоврядування;

- виконує інші повноваження, що випливають із рішень ради чи процедурних доручень ради.

Нормативно-правові акти виконавчого комітету

32.Виконавчий комітет сільської ради в межах своїх повноважень на своїх засіданнях, які є легітимними за умови присутності більше половини загального складу виконавчого комітету,  приймає рішення.

33. Рішення виконавчого комітету приймаються більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським головою. У разі незгоди сільського голови з рішенням виконкому, він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та винести це питання на розгляд відповідної ради. Рішення виконкому з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради можуть бути скасовані відповідною радою.

34. Рішення виконавчого комітету, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові для виконання всіма розташованими на території села підприємствами й установами незалежно від їх організаційно-правових форм, а також органами місцевого самоврядування і громадянами.

35. Сільський голова в межах своїх повноважень видає розпорядження. У разі відсутності сільського голови розпорядження видаються його заступником з питань діяльності виконавчих органах ради.

36. Розпорядження набирає чинності з дати його підписання, якщо інше не визначено самим актом.

37. Розпорядження реєструються діловодом, розмножуються в необхідній для розсипки кількості і направляються за призначенням не пізніше ніж на третій день після підписання.

38. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконним в судовому порядку.

   Організація роботи виконавчого комітету

39. Для забезпечення організації роботи сільський голова своїм розпорядженням здійснює розподіл функціональних обов’язків між секретарем сільської ради, заступником голови з питань діяльності виконавчих органів, секретарем виконавчого комітету.

40. Організацію роботи виконавчого комітету забезпечують заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів та секретар виконавчого комітету відповідно до розпорядження сільського голови щодо розподілу обов`язків.

41. Планування роботи виконавчого комітету є одним із засобів орга¬нізаційного забезпечення його діяльності. Порядок планування роботи виконавчого комітету сільської ради встановлює сільський голова.

42. Основною формою роботи виконавчого комітету сільської ради є  його засідання.

43. Організація контролю та роботи з документами у виконкомі здійснюється відповідно до Інструкції з діловодства та цього Положення.

Порядок планування роботи виконавчого комітету

44. Робота виконавчого комітету проводиться за річним та квартальними планами роботи, які затверджуються рішенням виконкому.

 45.Планування здійснюється виходячи з основних показників програми соціально-економічного розвитку села, розроблених і затверджених рішенням сесій сільської ради заходів, цільових програм, плану роботи сільської ради тощо.

46. Плани роботи виконавчого комітету включають проведення засідань

виконавчого комітету, нарад, комісій та інших консультативно-дорадчих органів, організаційно-масових заходів, питання роботи з кадрами, заходи щодо виконання Конституції України, законів України, актів Президент України, Кабінету Міністрів України, програм соціально-економічного розвитку та спрямовані на реалізацію регіональної політики здійсненим власних та делегованих повноважень органів виконавчої влади.

47. Плани роботи готуються секретарем сільської ради з урахуванням пропозицій членів виконкому, керівників підприємств організацій, установ, розташованих на території ради не пізніше як за 15 днів до початку наступного року або кварталу, і вносяться на розгляд виконкому.

48. У річному плані визначаються:

—  перелік завдань та заходів на наступний рік, а також перелік при продуктів, що мають бути виготовлені у наступному році;

—  відповідальні за виконання робіт;

—  терміни виконання робіт, проведення оцінки та звітності;

—  результативні показники виконання плану;

—  необхідне фінансування.

49. Контроль за виконанням планів роботи сільської ради та виконавчого комітету здійснюється сільським головою.

50. За результатами роботи готуються квартальні та щорічні звіти, які заслуховуються на сесії сільської ради.

Засідання виконавчого комітету

51. Проведення засідань виконавчого комітету здійснюється в міру

необхідності, але не менше одного разу на місяць і є правочинним, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

52. Засідання виконавчого комітету скликаються сільським головою. У разі відсутності сільського голови чи неможливості здійснення ним цієї функції засідання виконавчого комітету скликаються  заступником сільського голови.

53. Планові засідання проводяться один раз на місяць, як правило в останній понеділок місяця.

54. На розгляд виконавчого комітету виносяться питання соціальні і економічного розвитку села бюджету та фінансів, управління майном, приватизації та підприємництва, розвитку гуманітарної сфери, обслуговування населення, охорони довкілля, забезпечення законності і правопорядку тощо.

55. Документи з питань, що вносяться на розгляд виконкому, надаються

секретарем виконавчого комітету сільському голові за три дні до засідання.

Ці документи включають:

-  проект порядку денного засідання із зазначенням доповідачів;

- список осіб, які запрошуються на засідання виконкому;

- довідку, у якій викладені питання з висновками і пропозиціями;

- проект рішення виконкому.

 57. Підготовка проекту порядку денного засідання виконавчого комітету здійснюється із урахуванням пропозицій членів виконавчого комітету.

58. Підготовку проекту порядку денного засідання виконавчого комітету, список осіб, які запрошуються на засідання, забезпечує секретар виконавчого комітету і після погодження із заступником сільського голови, секретарем сільської, ради доводить до відома членів виконавчого комітету і виконавців.

59. Відповідно до погодженого порядку денного засідання виконавчого комітету визначеними доповідачами готуються довідка та проекти рішень виконкому.

 60.  Проект рішення з основного питання не повинен перевищувати 2 аркушів, довідка — 3.

61. У проектах рішень, що вносяться разом з довідкою, стисло викладається суть питання, визначаються конкретні завдання, виконавці та строки виконання, особи, які здійснюють контроль.

62 Проект рішення візується на звороті останньої сторінки:

ПОДАННЯ (посада, прізвище, підпис особи, яка подає документ на розгляд);

ПОГОДЖЕНО (візи заступника сільського голови, секретаря сільської ради, а також осіб, які мають відношення до виконання та контролю за виконанням рішення).

Проекти рішень, які містять доручення підприємствам, організаціям, установам, пов`язані з матеріальними та іншими затратами, повинні бути завізовані їх керівниками. Незалежно від змісту всі рішення візуються юристом.

Особи, які візують рішення і не згодні з ним, повинні дати письмово викладені зауваження (пропозиції).

63. Підготовлені на розгляд виконавчого комітету матеріали секретар виконавчого комітету надає сільському голові, заступнику голови та членам виконкому і запрошеним на засідання.

 64 У засіданнях можуть брати участь депутати міської ради, запрошені представники органів виконавчої влади, громадських об`єднань.

 65.Підчас засідання виконавчого комітету ведеться протокол, який є офіційним документом, що підтверджує процес обговорення і прийняття відповідних рішень, рекомендацій чи висновків засідання.

66. У протоколі зазначаються:

—  номер протоколу, дата, час і місце проведення засідання;

—  прізвище головуючого на засіданні, список запрошених та присутніх на засіданні, із зазначенням причин їх відсутності;

—  порядок денний засідання;

—  розглянуті питання порядку денного, список виступаючих та короткий зміст їх виступів;

—  результати голосування з питань порядку денного, в тому числі по-іменного, якщо таке проводилось;

—  прийняті рішення, рекомендації і висновки.

67. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету шляхом поіменного відкритого голосування з урахуванням зауважень та пропозицій. У разі незгоди сільського голови з рішенням виконавчого комітету він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд сільської ради.

68. За результатами засідання рішення виконавчого комітету доопра¬цьовується із урахуванням зауважень, доповнень, змін і поправок висловлених на засіданні, перевізовується і подається на підпис сільському голові не пізніше як на третій день після засідання.

69.Протокол засідання виконавчого комітету оформляється секретарем виконавчого комітету протягом 2 днів і підписується сільським головою.

70. Прийняті і підписані рішення надсилаються організаціям виконавцям (за списком особи, що подає проект рішення) не пізніше як у десятиденний термін.

71. Контроль за виконанням рішень засідань виконавчого комітету забезпечує секретар виконавчого комітету.

Списки пільгових категорії

Верховна Рада України ухвалила, а Президент підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики)».

 

Головне його нововведення – передача органам місцевого самоврядування повноважень приймати рішення про надання окремих видів пільг для низки категорій громадян, для яких раніше ці пільги забезпечувала держава. Зокрема, йдеться про безоплатний проїзд у громадському транспорті, пільги на оплату житлово-комунальних послуг, користування квартирним телефоном.

 

У парламенті та уряді вважають, що цей закон буде сприяти «стабілізації фінансового стану держави». Однак правознавці висловлюють побоювання, що ідея оплати пільг з місцевого бюджету так і залишиться ідеєю. Адже бюджет місцевих рад на совісті місцевих депутатів, і тільки від них залежить, чи знаходитимуть вони кошти на фінансування пільг.

 

Пільги, що будуть надаватися за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету для різних категорій пільговиків

 

Інваліди війни та прирівняні до них особи:

 - безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання;  - позачерговий безплатний капітальний ремонт власних жилих будинків і квартир та першочерговий поточний ремонт жилих будинків і квартир;  - позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв’язку. - 50-відсоткова знижка абонементної плати за користування квартирним телефоном, а для інвалідів Великої Вітчизняної війни та війни з Японією 100-процентна знижка;  - для інвалідів 1 і 2 груп – право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), 50-процентна знижка вартості проїзду.

 

Учасники війни:

 - позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20% від тарифів вартості основних та 50% – додаткових робіт). 50-відсоткова знижка абонементної плати за користування квартирним телефоном.

 

Колишні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання:

 - позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 відсотків тарифів на основні та 50% – на додаткові роботи). 50-відсоткова знижка абонентної плати за користування квартирним телефоном.

 

Колишні неповнолітні в’язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання:

 - позачергове користування всіма послугами зв’язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата в розмірі 20 відсотків тарифів на основні та 50 відсотків – на додаткові роботи). 50-відсоткова знижка абонентної плати за користування квартирним телефоном.

 

Колишні малолітні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнані інвалідами:

 - позачерговий безоплатний капітальний ремонт власних жилих будинків та квартир і першочерговий поточний ремонт жилих будинків та квартир;  - позачергове безоплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв’язку. 50-відсоткова знижка абонентної плати за користування квартирним телефоном.

 

Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (у тому числі члени сімей померлих (загиблих) осіб, нагороджених орденом Героїв Небесної Сотні, Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, осіб, нагороджених чотирма і більше медалями «За відвагу», а також Героїв Соціалістичної Праці тощо):

 - звільнення від квартирної плати незалежно від форми власності житлового фонду, від оплати комунальних послуг (водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче водопостачання, центральне опалення, а в будинках, що не мають центрального опалення, – надання палива, придбаного у межах норм, установлених для продажу населенню, та інші види комунальних послуг), від оплати скрапленого балонного газу для побутових потреб, від плати за користування домашнім телефоном і позавідомчою охоронною сигналізацією житла;  - безплатний капітальний ремонт жилих будинків (квартир), що знаходяться у їх власності;  - позачергове користування всіма видами послуг зв’язку, позачергове і безплатне встановлення домашніх телефонів, позачергове і безплатне обладнання житла засобами позавідомчої охоронної сигналізації;  - щомісячна виплата грошової компенсації витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць відповідно до діючих цін на паливо за наявності особистого транспортного засобу;  - безплатне поховання з військовими почестями померлої (загиблої) особи, нагородженої орденом Героїв Небесної Сотні, померлого (загиблого) Героя Радянського Союзу, повного кавалера ордена Слави, особи, нагородженої чотирма і більше медалями «За відвагу», Героя Соціалістичної Праці;  - спорудження на могилі померлого (загиблого) незалежно від часу смерті надгробка за встановленим Урядом України зразком;  - виплата дружині (чоловіку) і дітям віком до 18 років у разі смерті (загибелі) одноразової допомоги в розмірі п’яти прожиткових мінімумів, затверджених законом на день смерті (загибелі), у розрахунку на місяць на одну особу.

 

Військовослужбовці, а також звільнені з військової служби особи, які стали інвалідами під час проходження військової служби, та члени їх сімей, які перебувають на їх утриманні, батьки та члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби:

 - 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) в жилих будинках усіх форм власності в межах встановлених норм, передбачених законодавством;

 - для осіб, звільнених з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби;

 - 50-відсоткова знижка плати за встановлення і користування квартирним телефоном;

 

Військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок бойових дій, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, а також батьки військовослужбовців, які загинули чи померли або пропали безвісти під час проходження військової служби:

 - право безоплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі) в межах адміністративного району за місцем проживання, залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів;  - 50-відсоткова знижка при користуванні міжміським залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом.

 

Ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ та інші категорії осіб, на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»:

 - 50-відсоткова знижка плати за користування квартирним телефоном;  - безоплатний проїзд (туди і назад) у межах України один раз на рік залізничним транспортом у купейному вагоні швидкого чи пасажирського потягу або водним чи автомобільним транспортом міжміського сполучення для лікування та відпочинку у санаторіях та будинках відпочинку;  - безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах України.

 

Інваліди 1 та 2 групи, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів 1 групи або дітей-інвалідів:

 - безоплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі);  - 50-відсоткова знижка вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

 

Багатодітні сім’ї:

 - позачергове встановлення квартирних телефонів. 50-відсоткова знижка плати за користування квартирним телефоном;  - безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрішньорайонних, внутрішньо- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

 

Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 1:

 - 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати, плати за утримання будинків), комунальними послугами (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги) у межах середніх норм споживання, передбачених законом, телефоном;  - безкоштовне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі, в яких число посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України;  - безкоштовний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків;  - позачергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення

 

Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 2:

 - 50-відсоткова знижка вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом;  - першочергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення;  - безкоштовне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі) на території України.

 

Особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною:

 - звільнення від квартирної плати, незалежно від форм власності житлового фонду, оплати комунальних послуг у межах норм, встановлених законодавством (водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче водопостачання, центральне опалення, а в будинках, що не мають центрального опалення, – надання палива, придбаного у межах норм, встановлених для продажу населенню, та інші види комунальних послуг), від плати за користування домашнім телефоном і позавідомчою охоронною сигналізацією житла незалежно від виду житлового фонду;  - безплатний капітальний ремонт жилих будинків (квартир), що знаходяться у їх власності, або компенсація витрат на його проведення при виконанні власними силами;  - позачергове користування всіма видами послуг зв’язку, позачергове і безплатне встановлення домашніх телефонів, позачергове і безплатне обладнання житла засобами позавідомчої охоронної сигналізації;  - щомісячна виплата грошової компенсації витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць відповідно до діючих цін на паливо (за наявності особистого автотранспорту);  - безплатне поховання померлого (загиблого) Героя Соціалістичної Праці, Героя України, повного кавалера ордена Трудової Слави;  - спорудження на могилі померлого (загиблого) надгробка за встановленим Урядом України зразком. Додаткові витрати, пов’язані із зміною встановленого Урядом України зразка надгробка, оплачуються сім’єю померлого (загиблого) чи організацією-спонсором;  - виплата дружині (чоловіку) і дітям віком до 18 років у разі смерті (загибелі) одноразової допомоги в розмірі п’яти прожиткових мінімумів, затверджених законом на день смерті (загибелі), у розрахунку на місяць на одну особу.