Основне й побічні значення слова

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо.

Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, н-д, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів, трамваїв тощо».

Кожне конкретне значення багатозначного слова реалі­зується в контексті, у ситуації: важка колода (має велику вагу), важка будівля (велика, масивна), важкі кроки (по­вільні, втомлені), важка робота (вимагає значних зусиль), важкий день (сповнений труднощів), важкий удар (сильний), важкий настрій (гнітючий), важкий біль (нестерпний), важ­кий характер (незлагідний), важкий погляд (суворий, по­хмурий).

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. Н-д, у «Словнику української мови» зафіксовано тридцять значень дієслова іти: «ступати ногами», «рухатися в якомусь напрямку» (про транспорт), «вирушати куди-небудь», «ставати кудись на роботу», «діяти певним чи­ном», «брати шлюб», «знаходити збут» (про товари), «виділя­тися з чого-небудь», «наставати» і т. д. Слово крило має де­сять значень: «літальний орган птахів», «несуча поверхня літака», «лопать вітряка», «дашок над колесом автомашини», «бічна частина будівлі», «угруповання в політичній організації» тощо.

Багатозначність дає змогу за відносно обмеженої кількості слів називати ними практично необмежену кількість предметів та явищ.

Пряме і переносне значення слова

Пряме номінативне значення безпосередньо вка­зує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єк­тивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Н-д, пряме й первинне значення слова промінь — «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні й похідні.

Переносне номінативне значення — це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найме­нувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші і закріпило­ся в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Н-д, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь щастя, промінь свободи).

Від переносного значення слова, що є постійним, слід від­різняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслі­док переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним.

Розглянемо різні значення слова полотно: «лляна, коноп­ляна, бавовняна тканина» — пряме номінативне значення; «картина художника», «проїзна частина дороги», «плоска тон­ка частина інструмента (пилки, ножівки)» — переносні зна­чення, які стали номінативними. А в реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом свої полотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцем землю (М. Стель­мах) відбулося переносне вживання слова.

Однак значення сло­ва полотно («сніговий покрив»), яке при цьому виникло, поки що тільки контекстуальне.     

Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.

В основі метафори лежить подібність:

• за кольором (сріблиться річка, брон­зовий загар),

• за формою (мереживо гілок, павутина доріг),

• за розміром (крапля надії, море радості),

• за місцем (ніс кораб­ля),

• за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті),

• за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос),

• за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє),

• за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симоненко),

• за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П.Тичина),

• за наслідком дії (небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шев­ченко) тощо.

Метафора є не тільки одним із засобів посилення образ­ності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй має­мо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Різновидом метафори є уособлення – перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи: годинник б’є, сонце встає, небо плаче, Дніпро реве, хвилі грають, тополі розмовляють.

Метонімія — перенесення назви з одного предмета на інший за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а)  назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б)   назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з чарки);

в)   назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які домагаються правди);

г)  назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, що їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костен­ко), водій підвіз мене (замість: автомашина, якою керу­вав водій) тощо.

Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до по­яви нових номінативних значень у словах. Цим способом ви­никли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізви­ща генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под.

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найме­нування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Н-д, назва частини тіла може вживатися на озна­чення людини: роботящі руки, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву лю­дини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чор­ний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.