Відродження

Після вибуху храм був залишений у руїнах як свідчення злочинів нацистів. Не були здійснені плани відтворити його в початкових середньовічних формах до святкування 1000-річчя хрещення Київської Русі. Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 р. У 2000 р. відбудовано Свято-Успенський собор. Тільки 9 грудня 1995 р. Президент України Л. Кучма видав указ про відновлення Успенського собору. Храм відтворено поспіхом, практично за два роки, без серйозної наукової підготовки, із використанням сучасних матеріалів. Перед будівельниками стояла задача встигнути до 950-річчя лаври. Освячений 24 серпня 2000 року

Сучасне життя

У червні 1988 року, у зв'язку зі святкуванням 1000-ліття хрещення Київської Русі і постановою Ради Міністрів УРСР, новоствореній печерській чернечій громаді була передана територія Дальніх печер.

Першим настоятелем новоствореної обителі став митрополит київський і всієї України Філарет (Денисенко), а намісником — архімандрит Іонафан (Єлецьких).

З 1992 року настоятель (священноархімандрит) лаври — митрополит київський і всієї України Володимир (Сабодан), резиденція якого розташована на території монастиря.

З 1994 року намісник лаври — архієпископ вишгородський Павло (Лебідь).

У 1990 році лавру внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектурний ансамбль

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври склався протягом майже дев'яти століть та відобразив розвиток культури і духовності, зміну стилістичних напрямків у мистецтві, процес удосконалення інженерних конструкцій. Він органічно пов'язаний з унікальним наддніпрянським ландшафтом і формує силует Києва з боку Дніпра.

Сучасний лаврський ансамбль розташований на площі 22 га і поділяється на такі частини:

• Верхня лавра

• Ближні печери

• Дальні печери

• Гостинний двір

Більшість монастирських будівель і споруд мають архітектурні форми українського бароко середини XVIII ст.^[6]

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській Русі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку ХІІ ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.

Із другої половини ХІ ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині ХІ — на початку ХІІ ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

 

 

 

Цікаві факти

Унаслідок прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі. Монастирі були осередками, у стінах яких працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади. Значне місце серед інших займала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестово на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній. За часів князювання Володимира Святославича він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоб поклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим у монастирях Афону, він постригся в ченці й прийняв ім’я Антонія на честь Святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.

 

Києво-Печерська лавра.

 

Після повернення на батьківщину Антоній обійшов кілька монастирів, але їхнє життя не припало до душі юнакові. Тому, повернувшись до Києва, він оселився окремо в печері на околиці міста. Через деякий час до Антонія стали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, у якій улаштували церкву й келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана на початку,— Дальні.

Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Антоній призначив Феодосія.

Новий настоятель уславив себе тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого уставу грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, постійно працювати й молитися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на руських землях.

На кошти, які дарували й заповідали лаврі віруючі, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.

 

Успенський собор (сучасний вигляд).

 

Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія й Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Київської Русі й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літописець. У стінах лаври працював найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник. Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».

Києво-Печерська лавра займає значне місце серед монастирів цієї доби. Вироблене в її стінах розуміння суті чернечого життя, його традицій, поєднання служіння Богу й цілому народу стало взірцем для інших. Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії й поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.

 

Починаючи з 30-х рр. ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. ХІІ ст.) храми в Чернігові.

Церква Богородиці Пирогові (сучасний вигляд)

 

У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.

Наприкінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок ХІІІ ст.).