Тема 5. Венчурні підприємства та венчурне фінансування

Питання теми:

5.1. Венчурний капітал підприємств.

5.2. Зміст венчурного фінансування.

5.3. Інститути і джерела формування венчурних фондів.

5.4. Вплив венчурного фінансування на розвиток підприємств.

5.1. Венчурний капітал підприємств

Венчурним капіталом вважають злиття трьох видів капіталу, а саме: майнового, людського та фінансового.

Майновий капітал є сукупністю матеріальних засобів, на які суб’єкт господарювання має певні права та використовує їх для безпосереднього, а також опосередкованого фізичного забезпечення свого виробництва з метою отримання доходу. Майновий капітал є капіталом, оскільки він сам безпосередньо може принести дохід в майбутньому, наприклад, шляхом продажу або здачі в оренду.

Людський капітал – це рівень професіоналізму персоналу, який використовує суб’єкт господарювання з метою свого безпосереднього, а також опосередкованого технічного управління майновим капіталом з метою отримання доходу. Людський капітал сам безпосередньо може принести дохід в майбутньому, наприклад, у вигляді заробітної плати, авторських гонорарів тощо. Носіями людського капіталу є працівники суб’єкта господарювання: робітники, фахівці, управлінський персонал нижчої, середньої та вищої ланок. Носії людського капіталу знаходяться у договірних відносинах із суб’єктом господарювання, які регулюються чинним законодавством.

Фінансовий капітал виступає, як правило у грошовій формі, є неоднорідним за своєю структурою і складався, спочатку, з банківського та промислового капіталів, а нині його розуміють як форму існування усіх видів активів, в тому числі коштів для інвестування у промисловий капітал.

Висновок щодо походження «венчурного капіталу» як поєднання трьох різновидів зазначених вище капіталів підтверджується дослідженням А.Фоломьєва [4, с. 12], який виділяє два основних етапи формування уявлення про суть венчурного капіталу.

Перший етап тривав з середини 50-х до середини 80-х років 20-го століття, коли венчурний капітал розглядався, головним чином, як інвестиції для створення нових або розширення існуючих підприємств, або для реалізації окремих новаторських проектів, що характеризуються швидким зростанням виробництва та відповідно великою прибутковістю, що значно перевищує середню. Тому більшість дослідників (Вільямс М., Шмідт Р., Альбах Х. та інші) ідентифікують венчурний капітал як створення та зростання малих і середніх підприємств з потенціалом прибутковості вище середнього рівня, за умови високої ділової активності отримувача цього капіталу.

Другий етап розпочався з середини 80-х років 20-го століття, коли деякі дослідники (В. Хаарманн та ін.) звернули увагу на більш важливу економічну природу венчурного капіталу, представивши його як сполучення, комбінацію управлінського ноу-хау та фінансової підтримки, яка надається тому чи іншому підприємству у фазі високого ризику його розвитку. При цьому використання венчурного капіталу також супроводжується високими темпами зростання підприємства (вище середнього в галузі, регіоні, макроекономіці), невеликою часткою власного капіталу, реалізацією новаторської ідеї, спрямованої на створення нового продукту або послуги. На другому етапі розвитку венчурного капіталу (у США та Західній Європі) починають використовувати нову техніку, завдяки якій сформовано сучасне уявлення про венчурний капітал.Це уявлення базується на тому, що венчурні інститути не лише надають інвестиції, але прямо або через спеціальних посередників беруть активну участь в реалізації інвестиційних проектів, наприклад, добираючи кадри кваліфікованих керуючих, надаючи допомогу з питань маркетингу, постачання устаткування тощо [2, с. 16].