2. Класифікація типів девіантної поведінки

Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, це поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, що припускає наявність явної чи прихованої психопатології (патологічне). По-друге, це асоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні та особливо правові норми. Коли такі вчинки незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку - злочинами. Відповідно говорять про делинквентном (протиправне) і кримінальному (злочинному) поведінці [15].

С.А. Беличева класифікує соціальні відхилення в девіантну поведінку наступним чином:

• Корисливі орієнтації: правопорушення, проступки, пов'язані з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжка, спекуляція, шахрайство тощо);

• Агресивної орієнтації: дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, вбивства, згвалтування);

• Соціально-пасивного типу: прагнення піти від активного способу життя, ухилитися від громадянських обов'язків, небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від роботи, навчання, бродяжництво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).

Таким чином, асоціальна поведінка, розрізнювальне і змістом, і цільовою спрямованістю, може провялятся в різних соціальних відхиленнях: від порушень норм моралі до правопорушень і злочинів [22].

Під відхиленнями у поведінці дітей та підлітків розуміються такі його особливості та їх прояви, які звертають на себе увагу і насторожують вихователів (батьків, вчителів, громадськість). Ці особливості поведінки не просто свідчать про відхилення від загальноприйнятих норм, вимог, але несуть у собі зачатки, витоки майбутніх вчинків, порушень моральних, соціальних, правових норм, вимог закону, являють собою потенційну загрозу суб'єкту поведінки, розвитку його особистості, оточуючих його людей, суспільству в цілому [16].

Окремі вчинки не значимі самі по собі, а лише зв'язку з тим, які особливості особистості, тенденція розвитку за ними ховаються. Отже, надаючи та поведінки дитини, підлітка ту чи іншу спрямованість, зміст, значимість, ми тим самим надаємо довільне, цілеспрямоване вплив на розвиток процесів чи механізмів, що лежать в основі моральних та інших властивостей і якостей дитини. І навпаки, перешкоджаючи тим чи іншим вчинкам, поведінці, ми створюємо перешкоду, затримуємо розвиток відповідних властивостей і якостей особистості дитини, підлітка [10].

Таким чином, поведінка, що відхиляється дітей та підлітків, з одного боку, може розглядатися як симптом, сигнал, ознака зародження і розвитку (тенденція) відповідних особливостей особистості, з іншого - виступати в якості провідника виховного впливу на розвиток особистості, засоби її формування або цілеспрямованого впливу на її формування (тобто виховного засобу) [4].

Розглядаючи поведінку, як феномен, який свідчить про те чи іншому стані особистості, тенденції її розвитку, ми повинні пам'ятати, що одні й ті ж зовнішні подібні особливості поведінки можуть свідчити про різні процеси, що відбуваються в психіки індивіда.

Тому, класифікуючи ту чи іншу особливість поведінки дитини як відхилення, ми повинні враховувати умови, стабільність, частоту її прояви, особливості особистості, характер, віку та багато іншого. І тільки після цього можна виносити те чи інше судження або тим більше визначати міру впливу [24].

Іноді дитина буквально заганяється в прокрустове ложе тієї чи іншої думки про нього, оцінки його поведінки. На нього навішується відповідний ярлик, під який підганяється система оціночних суджень про нього і характер його взаємин з оточуючими. Здійснюється найгрубіша педагогічна помилка, яка загрожує важкими наслідками. Нашкодили, угодні або зручні з якихось причин особливості поведінки (послужливість, некритичність, уважність до вчителя, готовність вступити очікуваним чином і т.п.) розцінюються дорослими як позитивні, заохочуються ними, а дитина підноситься колективу в якості зразка для наслідування [8] . Прояв відхилень у поведінці дітей та підлітків, їх моральному і соціальному розвитку можуть бути самими різними залежно від індивідуальних особливостей і особистісних проявів, конкретних умов і обставин життя та діяльності. Як правило, їх можна звести у такі групи: ситуативні, тимчасові прояви або реакції, викликані провокуючими обставинами, і стійкі форми відхилень у поведінці, що розвиваються з того чи іншого типу, зумовлені несприятливими умовами життя діяльності взагалі [5]. Поведінкові реакції викликаються несприятливими обставинами або умовами життя, що діють неодноразово або систематично. В останньому випадку зміни в поведінці, що призводять до тієї чи іншої реакції, накопичуються і виявляються поступово або призводять до різкого зриву. Прикладом можуть служити реакції відмови, протесту, догляду, агресії. Форм прояву цих реакцій може бути дуже багато. Вони завжди виникають у відповідь на ту чи іншу психологічну ситуацію і з її усуненням зникають. Але якщо ситуації часто повторюються, нашаровуються, то реакції закріплюються, виникають стійкі психологічні утворення (комплекси), що призводять до розвитку того чи іншого типу поведінки [11].

Так формується активно-пристосувальне або пасивно-пристосувальне поведінка: деструктивно-агресивне, спрямоване на революційну перебудову, зміна діяльності групи і своєї власної поведінки в ній; деструктивно-компенсанаторное, коли перебудова діяльності групи і своєї поведінки супроводжується і закріплюється великої поступкою її вимогам. Особливе місце займає компенсанаторно-ілюзорна форма поведінки, коли незадоволення потреби і домагання, стійкий і психологічний дискомфорт підлітка знаходять вихід у штучному порушення, сп'янінні, одурманення себе расторможенностью спілкування, музикою, танцями, нікотином, алкоголем, наркотиками, токсичними і лікарськими речовинами.

По суті справи мова йде про компенсаторне поведінці, яка виражається у крайніх формах конформізму або нонконформізму [12].

Можна виділити різні види девіантної поведінки, формою вираження яких є різного роду варіанти соціальної дезадаптації [13].

Девіантну поведінку.

Дезадаптивной поведінка: Асоціальна поведінка:

афективний, агресивне, депривовані, делінквентна (протиправне), аутичне, криміногенне (злочинне), суїцидальну

В основі: адиктивна, порушення соціалізації,

В основі: соціально-педагогічна порушення псіхіческогозапущенность, і особистісного розвитку, деформації регуляції поведінки, психічна депривація, соціальна дезадаптація, психологічний дискомфорт. десоциализации.

На відміну від цього варіанту всі види поведінки, що відхиляється все більше збільшують розрив людини соціумом, призводять до соціально-психологічної дезадаптації і деградації особистості [6].