1. Місце сімейного права в системі права. Співвідношення Сімейного кодексу та Цивільного Кодексу.

Питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного так і не набуло однозначного вирішення. Дуже гостро це питання виникло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сімейного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся проект окремого нормативного акту — Сімейного кодексу України. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сімейний кодекс практично у повному обсязі було включено до Цивільного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). Це дало змогу логічно пов'язати чимало інститутів сімейного права з іншими спорідненими інститутами цивільного права. З. В. Ромовська у цей час цілком слушно писала, що сімейні відносини, як і будь-які інші цивільні відносини, «є відносинами приватного життя особи, їх внутрішня, «генетична» спорідненість полягає у вільному волевиявленні їх учасників, юридичній їх рівності». І далі – «книга «Сімейне право» має зайняти у Цивільному кодексі України своє традиційне, зумовлене об’єктивним ходом людського життя місце». На жаль, такий підхід не було втілено в життя. 10 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято окремий кодифікований акт, що регулює сімейні відносини, — Сімейний кодекс України. Треба сказати, що ця обставина має суттєве, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не місце розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а та концепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві. Відомо, що кожна самостійна галузь права характеризується своїм власним предметом та методом правового регулювання. Таким чином, відносини, які регулюються такою галуззю, мають суттєво відрізнятися від усіх інших відносин, а метод, за допомогою якого здійснюється їх регулювання, — являти собою унікальну композицію засобів та прийомів правового впливу. Предмет сімейного права У праві предмет правового регулювання розглядається як сфера, на яку поширюється право. Предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім'ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників. Співвідношення Сімейного та Цивільного кодексів. Основне питання полягає в одночасному існуванні двох кодифікованих нормативних актів, норми яких регулюють сімейні відносини (ЦК та СК України), та їх співвідношенні між собою. В цілому можливі два варіанти розвитку законодавства: а) кожен з кодексів має власний «предмет регулювання»; б) обидва кодекси мають «єдиний предмет» і тоді або дублюють один одного, або створюють колізії при різному унормуванні одних й тих саме суспільних відносин. Зрозуміло, що останнє є вкрай небажаним явищем. Треба одразу відзначити, що принципового «протистояння» між ЦК та СК України в аспекті предмета регулювання в Україні немає. Кожен з цих Кодексів містить норми, що визначають власний обсяг суспільних відносин, які піддаються нормативному впливу. Це дуже важливо, оскільки виключає навіть натяки на конкуренцію нормативних приписів між собою. Як відомо, «подвійність» нормативного закріплення не є показником високого рівня нормативної техніки, тому наявність у кожного з кодифікованих нормативних актів свого власного кола суспільних відносин є принциповим моментом. Можна вважати, що співвідношення двох нових Кодексів є достатньо гармонійним і в інших аспектах. В новому СК України вперше закріплена спеціальна норма, яка визначає правила застосування до регулювання сімейних відносин норм, що закріплені в ЦК України (ст. 8 СК України). В ній, зокрема, вказано, що якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. При цьому ст. 8 СК України зазнала змін. Сьогодні вона існує в редакції Закону № 524-V від 22.12.2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України». Якщо в первісній редакції було закріплено, що норми ЦК застосовуються лише до майнових відносин членів сім’ї, які не врегульовані СК, то в новій редакції міститься інше правило: якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані СК України, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. На рівні закону визнано, що норми цивільного законодавства можуть застосовуватися до регулювання не лише майнових, а й особистих відносин в сім’ї. Такий підхід є цілком виправданим. Дійсно, в ЦК України закріплені норми, що визначають загальний цивільно-правовий статус особи, основні особисті права людини, порядок охорони та захисту цих прав. ЦК України визначає сферу приватного існування людини в суспільстві, межі, які публічна влада не може перетинати за будь-яких обставин. Сімейні права особи є окремою складовою загального цивільно-правового статусу. Тому, якщо певні особисті немайнові сімейні відносини не врегульовані СК України, то вони можуть бути врегульовані відповідними нормами ЦК 6 України. Враховуючи єдину приватноправову природу цивільних та сімейних відносин, можна стверджувати, що суперечностей між суттю цивільних та сімейних відносин не існує. Закріплення ст. 8 в СК України є вкрай важливим, воно є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин. Окрім цього в спеціальних статтях СК України містяться відсилки до Цивільного кодексу. (Дати на самостійну підготовку). Так, відповідно до ЦК України здійснюється розпоряджання співвласниками майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 68 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України). Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України (ч. 6 ст. 75 СК України). Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України (ст. 103 СК України). Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 178 СК України), неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 179 СК України). Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. 3 ст. 243 СК України); цивільні права та обов’язки опікуна, піклувальника встановлюються ЦК України (ч. 4 ст. 249 СК України); опіка та піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК (ст. 250 СК України); особа також може бути звільнена від обов’язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК України (ст. 251 СК України). Отже, норми цивільного законодавства цілком природно вписуються в загальний порядок регулювання майнових сімейних відносин.