Загальні нитання.

Який район дослідив кореспондент, і чи є в цім районі кобзарі, лірники та старці-співці? Як звуть кожного з них, де саме він живе і в якім районі ходить? Як саме звуть у даній місцевості кобзаря (кобзар, бандуриста, бандурщик) і лірника (лірник, на Буковині – лирвак, на Лівобережжі – лірщик, старець з руля[НАД «Я» НАГОЛОС]ми – де ліра зветься „рулí”)? Як звуть професіональних співців, що не грають на жаднім інструменті (старець, старчиха, дід), і чи назви „старці”, „діди” прикладаються однаково і до таких співців, і до кобзарів та лірників? Коли тепер кобзарів та лірників нема, то чи зостався спогад про них? Чи цей спогад держиться тільки у потомків та родичів кобзаревих, а чи в цілій околиці поміж усім людом? Чи пам’ятають люде щось про побут кобзарів та лірників і про особисте життя окремих артистів? Коли в данім районі не зосталося спогадів про кобзарів, не зосталося й самого інструменту, то чи є самі слова „кобза”, „бандура”, „кобзар”, „бандуриста”, і які поняття звязуються з цими словами? Коли говорять про кобзаря, то чи називають його просто „кобзар”, як називають часом инших фахових людей (напр. бондарів, ковалів)? Чи таки завжди називають його ймення або прізвище? Чи є прізвище „Кобзар”, дане не кобзареві і не ді-

[с. 26]

тям кобзаревим? Чи є таке прізвище в тих місцевостях, де кобзарів зовсім нема? Відки таке прізвище пішло? Чи не звязують із словом „кобзар” поняття про професіонального музиканта взагалі (як пояснюється, напр., приспівка до подільської колядки: „грали кобзарі на золотії цимбали”)? В тих місцевостях, де кобзарів нема, чи не змішує людність понять „кобзар” і „лірник”, називаючи лірників кобзарями, як змішують ці поняття скрізь люде не сільського стану? Чи не змішують термінів „кобза” і „коза” (духовий інструмент з міхом, инакше „дуда”, по російськи „волынка”, у західних слав’ян koza, gajda, dudy)? Чи бували в давнині і чи є тепер видючі кобзарі й лірники? З яких мотивів вони вибрали свою професію, і як до цього ставляться люде? Чи вони відкрито ходять, як видючі, чи при тім водять з собою сліпу жінку або сліпого хлопця, – а чи удають сліпих? Коли симулюють сліпоту, то чи криються з цим і соромляться, чи навпаки – бравують? Чи на погляд самих фахових співців і на погляд громади давніше краще співали й грали, ніж тепер, чи, може, є погляд, що лірники давніше краще співали, а тепер краще грають, або навпаки? Чи трапляються тепер старці, що співають звичайний репертуар лірників, але акомпанюють собі на скрипці? на гармоніці? на малім порта-

[с. 27]

тивнім клявішнім „народнім гармоніюмі” (напр. фабрики Ціммермана в Москві)? Чи вони давніше акомпанювали собі на кобзі або лірі і чому перейшли на инші інструменти, – чи тим, що слухачам нові інструменти більше подобаються, чи тим, що нові інструменти більше подобаються самим співцям? Чи не було тут впливу якогось інтелігента, що й поміг набути напр. „гармоніюм”?

Громадське становище.

Як ставляться люде до кобзарів та лірників? Коли з повагою, то що переважає в цім почутті, чи пошана до артистичного хисту й обдарованости самих кобзарів, чи пошана до рел.-моралістичного змісту їх пісень або до старини, про яку вони співають? Чи навпаки, – людність ставиться до кобзарів із зневагою? Чи переважає мішане відношення, яке мало місце і в давніх вищих верствах, де музикантів і співців хоч поважали, але здебільшого менше, ніж людей, видатних своїм багацтвом, службовим становищем, то-що? Чи, може, нема однакового відношення до всіх кобзарів і лірників взагалі, а відношення до кожного окремого кобзаря залежить від його особистих якостей, від його такту, умілости, його поведінки, від того, чи він сам держиться з гідністю і самоповагою? Чи має тут зна-

[с. 28]

чіння також ступінь умілости його співу й гри, його артистична одарованість? Чи стараються деякі кобзарі піддержати інтерес до себе тим, що оповідають новини, анекдоти? Чи беруться за нагороду передавати листи або усні повідомлення, переходячи з одного мсця в друге, чи практикують продаж ліків і предметів культу? Коли роблять це, то чи з власною вірою, а чи свідомо дурячи людей? Як відбиваються ці побічні заняття на авторитеті кобзарів в очах громади? Чи буває, щоб люде давали кобзареві нагороду , як милостиню, але відмовлялися його слухати, і як до цього ставиться кобзар: чи він тоді задоволений, що ощаджаються його сили, чи, навпаки, відчуває моральне пригнічення і уразу артистичного самолюбства? Чи є ріжниця в тім, як ставляться до кобзарів люде різних станів (селяне, міщане, духовенство, давніше панство), різних професій (хлібороби, ремісники, купці, урядовці), різних національностей (українці, росіяне, поляки, євреї) і конфесій (католики, старовіри, баптисти і т.д.)? Чи люде вбачали давніше в кобзареві мудрішу людину, яка знає божеські закони і служить посередником між людьми і богом? Чи називали кобзарів „людьми божими”? Чи вважалося, що кобзар взагалі багато знає? Чи розмова його відзначається великою домішкою книжних слів? Чи люде зверталися до кобзарів по поради в пи-

[с. 29]

таннях рел.-моральних і взагалі життьових? Чи просили кобзарів, щоб молилися за живих і померлих (спеціяльно при поминальних обрядах), за врожай, за приплід товару? Чи просять, щоб молили бога скарати ворогів, або щоб зложили на їх проречисті прокльони? Чи є звичай відкладати частину збіжжя на старців і держати окремий ківш, щоб давати ним милостиню? Чи є звичай „засівати на старцеву долю”? Чи виділялися в очах людей, як вищий ряд лірників, ті лірники, які вміли правити акафисти? Чи такі лірники і взагалі начитані старці грали ролю ніби нижчого ряду духовної верстви, яка задовольняла потреби людей в спеціяльних моліннях, наскільки ці потреби не задовольнялися самою церквою (напр. при великих зборах людей на „храмах”)? Чи є градація у відношенні громади до кобзарів, до лірників і до співців, що не грають на інструментах, і до звичайних старців-жебраків? Ци кобзарі стоять вище в очах громади? в очах лірників і старців? в своїх власних очах? Чи не помітно в кобзарів неприхильности або зневаги до лірників і не музикальних старців? Чи не зосталося в кобзарів спогадів і переказів про те, що в давнині вони не стояли на однім громадськім рівні з старцями-жебраками, а пізніше опустилися до того рівня через упадок кобзарства й пониження людського інтересу до їх мистецтва? Чи

[с. 30]

на „храмах” та „одпустах” лірники займають місця окреме від звичайних старців-жебраків? Чи споміж жебраків виділяються ті, що співають кантичок з польськими виразами, чи вони сідають також окроме, і чи на них говорять „пан-жебрак”? Чи кобзарі й лірники відрізняються від инших старців тим, що здебільшого мають свою хату? Чи вони визначаються більшою статечністю, солідністю і моральністю? Чи дбають про те, щоб власною поведінкою піддержувати своє вище громадське становище? Чи протестують, коли їх об’єднують з звичайними жебраками одною спільною назвою? Чи є така спільна назва в самих кобзарів, лірників і старців в звичайній або їх таємній мові? Коли треба відрізнити звичайних старців, що не співають і не грають, то якого слова на те уживають (напр. „жебраник”)? Чи не зостался спогадів про те, що в давнині співи кобзарів щедріше оплачувалися, ніж співи лірників? Кого тепер люде з більшою охотою слухають, кобзарів чи лірників, чим пояснюється неоднаковість: чи тим, що звуки того або иншого інструмента більше подобаються, чи одмінністю репертуару? Чи так само було в давнині, а чи сталася яка зміна в уподобаннях людей у цім? Коли кобзарі ставлять себе вище за лірників, то чим це мотивують: чи тим, що звуки їх інструменту кращі (і чим саме кращі) чи чимсь иншим? Чи вони здають собі справу

[с. 31]

з тої переваги, що кобза придатна до динамічних відтінків? Коли людність дає перевагу лірі, то як пояснюють вони це, і як це пояснюють кобзарі й самі лірники? Коли заробіток кобзаря не вищий, ніж заробіток звичайного старця, або ріжниця незначна, то чим пояснює кобзар те, що він воліє співати й грати, ніж просто просити милостині? Чи тут має значіння сама любов до мистецтва, відношення до своєї діяльности, як до служення чомусь високому, чи бажання мати більшу повагу в очах громади, чи етичний мотив – вимога совісти, щоб людям давати еквівалент за милостиню? Чи є погляд на діяльність кобзаря або лірника, як на викуп божої кари, за яку вважається сліпота? Коли заробіток кобзаря більший від заробітку лірника, то в пізніші часи, може, це пояснювалося тим, що кобзарів вище ставила і оплачувала інтелігенція? Чи не помітно того, щоб і в той післяреволюційний період, коли інтелігенція була убогша від хліборобів, вона щедріше оплачувала кобзарів, ніж хлібороби? Як ставилася адміністрація до кобзарів в давніші передреволюційні часи, пізніші передреволюційні і в часи післяреволюційні? Яких саме утисків дізнавали кобзарі? Чи їм просто заборонялося ходити з кобзою і співати (взагалі чи тільки по-за межами волости, де кобзар мав осідок), чи кобзарів садовили під арешт, чи відво-

[с. 32]

дили „етапом на місце життя”? Чи бувало, що поліція розбивала інструмент? Чим пояснювалося переслідування, – чи наказами від вищої адміністрації, чи поглядами нижчих її агентів? Чим ті нижчі агенти самі пояснювали свої репресії (напр., даючи кобзарям догану і напучування)? Чи була ріжниця в тім, як ставилися до кобзарів агенти адміністрації, призначені згори, часто не місцевого походження (урядники, стражники, надзирателі, городові, в Галичині – жандари) і, з другого боку, вибрані, місцеві (волосні старшини, сільські старости, соцькі, десятники, в Галичині – війти)? Чи бувало таке, що поліція гірше переслідувала кобзарів, ніж звичайних сліпців-старців, і кобзарям доводилося через те по містах співати без кобзи? Коли бувало, то чому? Як ставилася людність до репресій адміністрації, і коли з ухвалою, то чи не тим, що є погляд, що старці направляють своїх поводирів красти або дають відомості злодіям? Чи цей погляд поширюється й на кобзарів? Чи не дають кобзарі до того приводу тим, що збираються разом із звичайними старцями на бенкети та відворітні оргії? Чи доводиться кобзарям дізнавати кривди, образи, глуму від самої людности взагалі або від окремих її груп (напр. старовірів, дітей)? Чи таке траплялося частіше за давніх часів, чи тепер? Як саме глумляться з кобзарів: які прикладки

[с. 33]

прикладають, чи дражнять словами таємної мови старців, які штуки виробляють з кобзарями? Коли глумляться діти й молодь, то як ставляться до того старші, – чи з байдужістю, чи з осудом, а чи з вибачливістю, як до чогось забавного? Чи є сатиричні оповідання, анекдоти, пісні, в яких висміюють кобзарів і лірників? Чи люде співають пародії на лірницькі співи? Чи передражнюють карикатурним тембром голос лірника і ліри? Якими власне мовними органами і яким способом видають звуки, наслідуючи ліру? Коли збереглися оповідання про давніх кобзарів, що жили ще за кріпацтва, то чи не можна довідатися, як тоді ставилися до них пани? Чи звільняли від одбутків на панщину, чи робили тільки такі пільги, як взагалі сліпим і всім нездатним до роботи, чи більші? Чи пани самі ще помагали кобзарям, принаймі в найважливіші моменти життя? Чи кликали кобзарів до панського двору співати і як винагороджували? Як реагує людність на смерть кобзаря? Чи на його похорон сходиться більше людей, ніж на похорон звичайної людини? Напр., коли він жив у селі, що розкинулося на великім обширі, то чи сходяться на похорон люде з далеких кутків? Чи тужать по кобзареві в голос чужі жінки? Чи пам’ять про кобзаря живе довше в його селі і в околиці? Чи діти кобзареві пишаються своїм походженням, чи стидаються його? Чи дітей і

[с. 34]

дальших потомків кобзаря звуть по-вуличному „кобзаренками”, подібно до того, як дітей коваля звуть „коваленками”, дітей бондаря – „бондаренками” і т.п., а чи прфесія кобзаря і лірника не служить до утворення прізвища, і потомків звуть просто тим прізвищем, яке мав сам кобзар? Чи жінку кобзаря або лірника звуть по-за очі „кобзаревою”, „кобзарихою”, „лірниковою”, „лірничихою”, чи просто по чоловіковому йменні, напр. „Василихою”, „Семенихою”, чи навіть зовсім не звуть по чоловіковому йменні, як це буває в тих випадках, коли жінка веде перед у господарстві і тому має більшу повагу в громаді? Які ще побутові риси можна завважити для характеристики відношення громади до особи кобзаря і до мистецтва, якому він служить?

Артистична діяльність та її форми.

Репертуар.

Чи кобзарі грають, ідучи вулицею? Чи господарі запрошують їх до себе в хату? Коли тепер не запрошують, то чи бувало так давніше? Чи такі запросини бувають тільки з якоїсь особливої нагоди, як весілля, хрезьбини, поминання померлих родичів, „парастас”, „празники і попразèні”, взагалі бенкет? Якого роду пісень співають кобзарі при кожній з цих нагод? Чи грають кобзарі до танцю? Чи запрошують кобзарів на досвітки, на

[с. 35]

„грища”, на „вулицю”? Чи запрошують кобзаря до хати (або літнього часу до подвір’я) по-за зазначеними нагодами – для інтимної втіхи родини? Чи, може, в даній місцевості кобзарів ніколи не запрошують, а тільки приймають, як вони самі приходять? Чи і в цім разі не запрошують до хати, а слухають на дворі, як „катеринку”? Чи люде кидають роботу, щоб слухати кобзаря? Коли кобар входить у хату, то як поводиться, як вітається (подати формули привітання), де саме стає в хаті, чи скидає торбу? Чи кобзар вибирає для своєї діяльности свята, а в будень – вечірню пору, щоб не ходити даремне по хатах у той час, коли люде неохочі слухати? В такім разі де і як він проводить той час, коли ходити по хатах незручно? Які буденні дні вважаються за кращі для збирання грошей чи иншої нагороди (середа, п’ятниця, субота) і чому? Чи є в даному разі ріжниця між містом і селом? Чи кобзарі обходять хати поряд, чи розпитують, хто заможніший, і одвідують тільки тих? Коли кобзар заходить тільки в деякі двори або хати, то чи сходяться туди сусіди і чи причасні вони у винагороджуванні кобзаря? Чи співає кобзар під вікнами? Може кобзар грає тільки на базарі, на степу, при дорозі? Чи грають кобзарі коло церкви (на храмове свято або в усяке свято) і на якій саме далекості від церкви? Чи грають під час служби церковної? Чим нормується відда-

[с. 36]

леність від церкви і час співу – власним розмислом чи правилом, установленим від духовенства, адміністрації або громадським звичаєм? Що до питань, зазначених досі в цім розділі, чи є спільний звичай для кобзарів даної околиці, чи окремі кобзарі мають свої принципи? Чи охоче люде дають кобзареві обід, вечерю й нічліг за саму втіху від гри та співу, а чи йому доводиться доплачувати? Чи дають притулок у потребі і на кілька день? Чи бували давніше лірники, що не ходили, а правили акафисти у себе дома, бо мали багато замовлень? Чи акафисти оплачувалися значно краще ніж співи? Чи буває, що лірник із старцями править замість священика „свічу”, беручи дешевшу плату? Чи є звичай, що старець, як рецитує поминальні моління, то каже тому, хто поминає, жувати щось ласе, а по скінченні поминання віддати решту їжи йому, старцеві? Який рід винагороди переважав давніше і переважає тепер, натуральні датки чи грошові? Чи ходили окремі старці або ватаги старців колядувати й поздоровляти співами на великдень, на масницю, на „Зимового Миколая” і в инші свята? Яких пісень тоді співали? Чи ходили з дзвіночком? Чи пригравали при тім на кобзу або ліру (на один інструмент чи кілька)? Чи зосталися спогади про те, що так ходили „шпитальники” (старці, що годувалися в парахвіяльних „шпиталях”) на „ралець”? Чи уряджувалося під час храмових свят час-

[с. 37]

тування для старців, і хто саме уряджував, духовенство чи братчики? Чи старці тоді їли разом із братчиками, чи окремо? Чи буває, щоб кобзар або лірник грав іще й на иншім інструменті, напр. на скрипку, і ходив із скрипкою на весілля? Чи буває, щоб той самий чоловік умів грати і на кобзу і на ліру? У яких випадках він береться до того й другого інструменту і чим керується при тім? Чи буває, щоб кобзар покинув свого інструмента зовсім і перейшов на ліру, або навпаки, щоб з лірника став кобзар? Із яких причин це стається? Чи буває, щоб двоє кобзарів або більше, або кобзар із лірником ходили разом? У цім разі чи тільки ходять укупі, чи навіть співають і грають укупі? При тім чи співають в унісон, чи діляться на партії? Може діляться на партії тільки в деяких рідких місцях пісні? Чи приграють на інструменти почережно, чи разом? Коли разом, то чи приграють в унісон чи з поділом на партії? Чи чисто виходять мелізми та пасажі у сумісній грі? Чи може мелізми робить тільки той, хто краще грає, а другий в той час подає самі головні тони? Чи діляться на партії так, що один грає переважно на „бунти” (нижче настроєні струни на грифі), а инші – на „приструнки”? Коли один знає менше пісень, ніж другий, то чи пробує підспівувати ту пісню, якої твердо не знає, чи таке підспівування, з павзами, що викликані через незнання, не допускається? Чи буває,

[с. 38]

що співають разом тільки тих пісень, у яких нема або мало колоратури (і, значить, дум не співають), або те що ту саму пісню, напр., набожну, співають – як по одинці, то з колоратурою, а як удвох, то без колоратури? Чи буває так, що ходять удвох, співець, що не вміє грати, та кобзар або лірник, що акомпанює на інструменті, не співаючи? Чи тоді, як двоє кобзарів ходять укупі, один із них має верх у всяких практичних та артистичних справах, а другий слухається? Чи буває, щоб ходили разом учитель та учень? Коли не буває, щоб ходило двоє разом лірників, то чому? Чи бувають ансамблі з трьох і більшого числа кобзарів і лірників? Чи буває, щоб кобзарі та лірники грали разом із скрипниками та иншими музикантами? При яких нагодах це буває? Чи не можна простежити в такій сумісній грі ініціятиви якого інтелігента? Чи така сумісна гра не звязується якоюсь традицією з оркестром, штучно злагодженим з народніх музикантів на 12 Археологічнім з’їзді в Харкові? Коли в звичаях кобзарів є гуртовий спів при якихось нагодах (напр., на товариськім бенкеті, на „храмах”, або як екзаменують учня), то що саме співають гуртом? Чи інструментальний супровід дає тільки один кобзар або лірник, а инші співають, не граючи, чи спів іде зовсім без інструм. супроводу? Коли двоє кобзарів тільки ходять укупі із села в

[с. 39]

село, але не співають разом, то чи мають однаковий репертуар, чи різний? Чи сідають на базарі оддалік один від одного, чи ходять по селі різними улицями? Чи є лірники, що зовсім не ходять у чужі села, і чи їм вистачає заробітку в своїм селі?

Як держить кобзу даний кобзар, нахилену чи строч? Чи він держить кобзу завжди однаково, чи в залежності від характеру пісні міняє положення кобзи? Чи перестроює кобзу, переходячи з одного роду пісень до иншого? Чи вкорочує струни, притискаючи їх пальцями? Чи скорочує тільки „бунти”, а чи також і приструнки? Чи залежить від роду п’єс? Якими пальцями торкає він одні струни і якими – другі? Чи всіма пальцями правої руки грає? Чи надіває на один палець „наперстка” з „кісточкою” (плектр), якою зачіпає струни, коли треба дати голосніший звук? Чи тим самим пальцем він зачіпає струни і без плектру? Якими пальцями кобзар притискає струни для скорочування довжини їх? Чи треба ввесь час придержувати ручку (гриф), а чи иноді її пускається вільно на прив’язі? Чи кобзар ніколи не грає стоячи або ходячи? В якій позі співають старці, що не грають?

Як виявляються переживання кобзаря під час співу й гри? Чи він притоптує ногами, чи встає иноді під час гри і взагалі які рухи робить окрім безпосередньо потрібних до гри? Чи поривається пританцьовувати, як

[с. 40]

співає або грає веселих і скочних п’єс? Чи трапляється, що плаче, співаючи смутних пісень?

Чи лірник акомпанює на лірі і в час самого співу, чи тільки робить „перегру” перед строфами? Чи грає на закінчення п’єси?

Чи буває, щоб кобзар або лірник співав і грав не для заробітку, а дома для втіхи своєї родини, чи навіть зовсім на самоті для своєї власної втіхи?

Яких формул прозьби і подяки вживає даний кобзар? Як саме звуться ці формули (напр., прозьба – „прошение”, „запрос”, „жебранка”, „прзьбування”), і чи є відміна між тим, що визначається цими назвами? Чи кобзареві доводиться нагадувати про нагороду, а чи слухачі платять після співу, не дожидаючи прзьби? Що до формул прозьби, то чи кобзар проказує їх (або виспівує), коли відпочиває від співання дум та набожних пісень і від гри, і тоді обертається нарівні з звичайними старцями-жебраками до всіх, хто проходить, і, значить, просить собі не нагороди за спів, а милостині, як сліпий каліка? Чи довгі бувають такі перерви в виспівуванні пісень? Чи доводиться виголошувати формули прохання після співу в хаті або в дворі окремого господаря, чи, може, кобзар уживає цих формул тільки на базарі або на на дорозі? Чи формула подяки виголошується одна спільна всім, хто дав, заразом, по скінченні

[с. 41]

співу й давання, а чи дякується кожному зокрема коротко? Чи кобзар має і довші і коротші формули прозьби й подяки (які саме)? Коли уживається довших формул і коли коротших? Чи довгість і реторичне багацтво формули залежить від щедрости давця? Чи прозьби і подяка проказуються просто, чи ритмично, чи навіть виспівуються виразною мелодією? Коли хто подасть не по скінченні пісні а посеред співу, то чи кобзар перериває пісню для подяки або молитви? Чи імпровізує кобзар жебранки, пристосовуючися до обставин і характеру публіки або окремої особи, від якої просить? Чи є різні формули подяки на базарі і в хаті? Як реагує кобзар, коли в хаті нічого не дають?

Чи виявляють слухачі своє задоволення або незадоволення піснею і самим співом та грою? Якими словами хвалять або гудять кобзаря?

Як називають кобзарі історичні думи і думи родинно-моралістичні і чи відрізняють їх узагалі від инших родів пісень? Як називають вони инші пісні свого репертуару: набожні, сатиричні, гумористичні (зокрема непристойні), танцівні („скочні”, „доскочні”, „доскочисті”)?

Чи є в лірників і в старців, що співають без інструменту, уявлення (переказ), про те, що давніше думи співалося тільки під кобзу, а вже від кобзарів їх

[с. 42]

перейняли лірники та инші співці?

Чи знає кобзар окрім осібних пісень – дум, псальмів, кантів, сатиричних і скочних пісень – також і пісень звичайних, яких співають усі люде (ліричних, побутових, обрядових, балад, пісень новелістичних)? Чи він знає таких пісень більше, ніж звичайно знає нефаховий співак з сільського стану, чи менше? Коли більше, то чи просто тим, що має видатну музичну пам’ять і запам’ятовує такі пісні без спеціяльної уваги й інтересу до них? чи тим, що через підвищений інтерес до всього музикального прислуховується до них більше, ніж пересічна людина? чи тим, що це йому потрібне для його діяльности, і він иноді й таких пісень співає для людей? Чи буває, що кобзар спочатку, коли його запитати про такі „звичайні” пісні, соромиться признатися, що знає й таких багато?

Чи є звичай, що ту або иншу пісню можна співати тільки в певну пору року?

Чи буває, щоб слухачі самі вказували, якого роду пісні їм хочеться послухати, і якими словами вони тоді визначають роди пісень? Чи помітна ріжниця в уподобаннях у залежності від місцевости, а також від полу, віку й професії слухачів? Чи буває, щоб слухачі вказували на якусь певну пісню (і які саме пісні мають найбільший попит) або, навпаки, щоб казали не спі

[с. 43]

вати вже початої пісні? Чи буває щоб не хотіли слухати саме історичної думи? Чи є звичай, що коли хто з слухачів загадує співати якої пісні, то сам за неї й платить?

Чи дається констатувати, що кобзарі взагалі знають більше дум, ніж лірники? Чи є кобзарі, що зовсім не знають дум? Тоді чи знали думи їх учителі і чому не передали свого знання учням? Чи тому, що вважали це знання за непотрібне, постерігаючи, що в людей підупадає інтерес до дум, а чи з егоістичного мотиву – щоб узагалі не передати цілолго свого репертуару учням і не зрівнятися самому з ними в очах громади? Чи з цього останнього мотиву вчителі не передають також цілого свого репертуару й що до инших родів пісень, а коли це стосується тільки до дум, то чому? Чи є загальний звичай, що „майстер” не передає цілого репертуару учневі і той мусить ще й по скінченню курсу „доходити розуму”? Чи буває, щоб історичних або моралістичних дум співали не кобзарі й не лірники, а звичайні старці, навіть старчихи? Яким способом вони навчилися дум? Такі страці, що знають думи, чи не були давніше поводирями в кобзарів? Чи може вони вчилися в кобзарів самого співу, без гри? Чи просто завдяки своїй здатності й пам’яті перейняли думи, чуючи, як кобзарі їх співають на базарі? Чи не помітно, що кобзарі й лірники неохоче співають дум і не-

[с. 44]

охоче признаються, що знають їх, з тої причини, що проспівати думу бере багато часу й сили, а нема певности, що заплата буде відповідати цій затраті?

При яких нагодах співають кобзарі веселих пісень? Чи є таке правило, що кобзар співає цих пісень тільки тоді, як про це спеціяльно його просять? Які є гумористчні пісні, що їх співають тільки кобзарі, або тільки лірники, або ті й другі, але не співають звичайні люде (напр. „Чечітка”, „Дворянка”, „Міщанка”, „Хома і Ярема”, „Попадя”, „Яцько”)?

Яких п’єс грають кобзарі й лірники без співу? Чи тільки танцівних? До яких танців кобзарі приспівують („Кисіль”, „Бугай”, „Ой їхав не заїхав”, „Полтавка”, „Тетяна”, „Чоботи”, „Дженджеруха”)? Які ще назви існують для окремих танців (треба відзначити, які з тих танців звязуються співом і які – ні)? Чи буває так, що як кобзар або лірник грає до танцю, то не приспівує, а приспівують ті, що танцюють, або ті присутні, що не танцюють? Чи є в репертуарі даного кобзаря танці: „Дудочка”, „Козак”, „Козак-валець”, „Козачок”, „Циганочка”, „Молдаваночка”, „Метелиця”, „Гайдук”, „Горлиця”, „Вербунок”, „Сорока”, „Гриць”, „Роман”, „Дрібушка”? Які чужі танці засвоїв даний кобзар? Чи грає „Польки”, „Зорюшки”, „Вальця”, „Маршу”, „Камарицької”? Чи давно ці танці засвоєні? Чи навчаються кобзарі ще й тепер новіт-

[с. 45]

ніх неукраїнських танців? Що їх до цього спонукує? Чи підладнування під смак і потреби громади, чи власне замилування, власна потреба новини, збагачення і урозмаїтнення репертуару? Чи не помітно таке, що справді нові чужі танці подобаються самому кобзареві, але він соромиться в цім признатися, вважаючи що краще було б додержувати традиції, і тому порушуючи цю традицію по своїй волі, він проте вважає за потрібне оправдовуватися тим, що треба рахуватися з уподобаннями громади? Чи танці однакові в репертуарі кобзарів, лірників і скрипників, а чи є відміни в репертуарі в залежності від інструменту? Чи бував кобзар у містах? у яких саме? чи мав знайомість з інтелігентами? чи чув гру та співи людей, навчених у західньо-европейській, взагалі в так званій штучній або культурній музиці? Які саме п’єси чув по містах, які сьогочасні західньо-європейські інструменти знає? Чи обмежується кобзар тим репертуаром, який передав йому вчитель („майстер”), а чи поширює репертуар далі, – між иншим переймаючи пісень (особливо дум, псальм і кантів) від людей письменних? У цім разі чи ті письменні люде начитували кобзареві тільки слова, а мелодію добирав уже він сам, чи також і мелодію співав або грав на якім інструменті письменний чоловік? Чи кобзар навчився якої пісні, вже по скінченні науки в свого „майстра”, від

[с. 46]

инших („побічних”) кобзарів або лірників? Яка до цього побудка була: артистичний потяг до п’єси, яка йому сподобалася, чи артистичне самолюбство – недогода з тої причини, що собрат знає більше, ніж він, і бажання зрівнятися, – чи матеріальне вирахування – надія більше заробити, коли буде більший репертуар? Чи помічається загальний потяг до поширення репертуару, чи тільки окремі вияви, заінтересування тою або иншою окремою піснею, і чи в тім заінтересуванні має вагу спостереження, що саме ця пісня викликає замилування слухачів? Скільки часу треба, щоб вивчити думу від иншого кобзаря? Чи охоче кобзарі та лірники діляться сівоїми знаннями з собратами? Чи беруть за це винагороду і в якій формі? Чи буває, що рахуються, навчаючи взаємно один одного, піснею за пісню?

Чи буває навпаки, що репертуар кобзаря зменшується з часом? чи це зменшення відбивається найперше на думах, особливо історичних, і викликається тим, що кобзар помічає зневагу до них у слухачів, кидає їх співати і згодом забуває?

Чи зложив даний кобзар сам яку пісню або вірш? А може він знає наймення автора якоїсь пісні з його репертуару? Чи складають кобзарі пісень на нинішні події? Коли складають, то чи в поважнім характері, чи в гумористичнім або сатиричнім? Чи кобзар держиться тих

[с. 47]

слів і тої самої мелодії, повторюючи пісню, а чи робить варіяції і імпровізує деталі? Коли імпровізує, то чи свідомо, чи несвідомо, і як принціпіяльно ставиться до цих вільностей?

Увага: походження даної словесної та музичної редакції особливо пильно треба виясняти, досліджуючи репертуар тих кобзарів, які самі були на 12 Археологічнім з’їзді в Харкові 1902 року, або які переймали щось від тих кобзарів, що там були, або які взагалі бували по великих містах і брали участь у концертах. Слова й мелодії, що напевно перейняті з друкованих джерел, також варто записувати, коли час на те дозволяє, – бо народні співці завжди вносять свої відміни, що зафіксувати їх важливо, щоб вияснити процес і напрям перетворювання в народі книжних взірців.

В пограничних місцевостях чи заходять лірники і старці-співці з польської і російської етнографічної теритеорії на українську і навідворіт? Чи переймають пісень одні від одних і переймаючи чи переробляють на свою мову, а чи співають мовою оригіналу, наскільки можуть правильно її передати? Яких саме пісень перейняли українські професіональні співці від своїх собратів поляків та росіян, і яких перейняли тії від українців? Чи польські старці переймають від українців поважних (зосібна – набожних) пісень, чи тільки жартли

[с. 48]

вих і сатиричних? Чи є в лірників пограничних країв поняття про те, що ліру перейняли українці від західніх народів, а росіяне – від українців та білорусів? Чи на Західній Україні ходять (ходили) з піснями ватаги старців-мазурів, особливо в свята? Чи це ходили місцеві мазури – з колоністів – а чи зайшлі? Коли зайшлі, то чи не приходили вони на Україну переважно на свята за старим стилем, використавши дома свята за новим стилем? Чи приходили взагалі католики співати до хат православних людей, а православні співці – до хати католиків?

Чи співають кобзарі та лірники пародій на набожні пісні та на церковні колядки і взагалі веселих і непристойних пісень на мелодії набожних пісень? Чи вони співають такі утвори тільки між своїми собратами на бенкетах? Чи вони співають сатиричних пісень, де висміюється таких самих кобзарів та лірників? Чи є пісні, що зложені спеціяльною таємною мовою жебраків або однією з ширше розповсюджених (напр. між школярами) таємних мов? При яких нагодах їх співають? Чи тільки на своїх бенкетах? Чи до таких пісень складаються особливі мелодії , а чи беруться загально відомі мелодії звичайних пісень?

[с. 49]

Наука

Чи є кобзарі й лірники – самоуки? Чи є такі, що не вчилися систематично, а користувалися випадковими вказівками перехідних „майстрів”? Коли кобзар почав учитися, вже дійшовши літ, з власної охоти, то який момент переважав у його постанові віддатися цьому ділу, чи матеріяльне вирахування і погляд на заробіток кобзаря, як на найлегший з приступних сліпцеві, чи нахил до співу й музики, через який він вибрав це мистецтво, не зважаючи на те, що діяльність кобзаря звязується з неспокійним життям, риском захворіти в негоду і т. и. Коли його віддали в науку малого батьки чи опікуни, то чим вони керувалися? Чи зважливим моментом було те, що вони спостерегли в хлопця музичні здатності? а може на це не вважалося, і вони виходили з погляду, що співу може всяка дитина навчитися? В першім разі – по яких знаках судилося, що в хлопця справді є хист? Чи зважали на хіть самого хлопця? Які зосталися спогади про те, у яких вчинках, рухах, словах виявлялася хлопцева любов до музики? Чи виявляв хлопець виняткове заінтересування власне до співу кобзарів, чи слухав їх з більшою пильністю, ніж инші діти? Якого віку (найменше й найбільше) хлопців приймає в науку кобзар-майстер? Яких воліє приймати, малих чи дорослих? Якого віку учнів вважає він за здатніших? Чи бували випадки, щоб коб-

[с. 50]

зар відмовлявсь узяти когось за учня або щоб покинув уже розпочате навчання через те, що констатував в учня брак музичних здатностей? Які терміни існують на поняття „учитель-кобзар” або „учитель-лірник” („майстер”, „пан-майстер”, „пан-отець”, „благочинний”, „дядько”, „хазяїн”, в Галичині – „ґазда”, „лікорник”)? Чи ці терміни однакові з тими, яких уживають у даній місцевості на поняття „учитель” в побуті ремесників? Який термін існує на поняття „учень”? Які терміни є на поняття „здатний” і „нездатний учень” (напр. „хитренький”, „болвануватий”)? Чи умови, на яких кобзар приймає учнів, завжди бувають однакові в данім районі, або завжди однакові в даного кобзаря-вчителя, а може вони бувають різні в залежності від здатности учня і т.и.? Які існують норми? На яких умовах учився даний кобзар? Чи є принцип, що учень учителеві не платить? Чи вчитель дає учневі одежу і обув’я? харч? Чи є звичай, щоб справляти якийсь обряд чи бенкет у момент зложення умови про навчання або в момент фактичного початку навчання? Хто повинен придбати інструмент для навчання, учитель чи учень? Чи може навчання йде на вчителевім інструменті? Чи бувала така умова, що вчитель повинен по скінченні науки дати інструмент учневі? Чи учень або його батьки вносять плату піл час навчання натурою або грішми? Чи може існує такий принцип, що

[с. 51]

учень зобов’язується по скінченні курсу приносити своєму вчителеві протягом певного часу ввесь свій заробіток або частину заробітку? Чи допускається, щоб учитель ще до скінчення курсу посилав учня співати й грати з такою умовою? Як контролюється тоді учнів заробіток? Чи трапляється, що учні дурять учителя і присвоюють частину заробітку? Як це карається? Чи вчитель сам наймає поводирів для своїх учнів? Чи звичаї учнів у ходінні відрізняються від звичаїв повноправних майстрів? Чи була в звичаї виключна пошана учня до вчителя-кобзаря, більша, ніж в учнів-ремісників до своїх майстрів? Яка була середня довгість курсу науки? Чи довгість курсу залежала від учневого віку? Чи за пізніших часів довгість курсу скоротилася і чи наслідком цього було те, що лірники стали грати гірше, і репертуар їх зменшивсь? Вчення йшло одним тягом чи з перервами, вигіднішими сезонами? Які бували наслідки, як учень в умовлений термін не засвоїть науки? Чи в курс навчання входили окрім співу і гри також молитви, правила пристойної поведінки, добрі звичаї, формули прозьби й подяки, таємна професіональна мова? Як розкладалося по роках програму навчання? Чи учневі зразу давалося кобзу або ліру до рук, чи тільки на другім році навчання? Як саме провадилося навчання? якими методами (способами)? Чи спочатку вчитель навчав слів

[с. 52]

пісні, а потім показував, як її треба співати? Чи вчитель казав повторювати за собою кожну окрему фразу, поки учень не почне її співати достоту як учитель? а може задовольнявся тим, що учень, запам’ятавши в цілості пісню, головно її слова, став здатний до того, щоб її виспівувати цілу, хоч і не додержуючи достоту вчителевої мелодії? Чи допускав учитель індивідуальну творчість та музичну імпровізацію в учня? Який був критерій в учителя, щоб відрізняти, які зміни робить учень тим, що ще не навчився пісні, і які зміни становлять його індивідуальну творчість? Чи вчитель суворіше ставився до переинакшування слів, ніж до зміни мелодії? Чи способи навчання дум відрізнялися від способів навчання строфових пісень? Чим пояснюють самі кобзарі той факт, що думи у виконанні різних кобзарів відрізняються більше музичною стороною, ніж словесною (в музичній стороні спостерігається не тільки варіянти, але й різні стилі)? Чи це пояснюється тим, що вчителі допускають більшу волю в инакшенні музичної сторони, а традиційні словесні формули зберігалися свято і строго? Чи може принципіяльно давалося однакову волю перетворювати і слова і музику, а тільки легше було виявляти індивідуальну творчість в обладі тональній, ніж знайти нові словесні формули? Чи може в принципі треба було додержувати достоту вчителевих формул однаково в

[с. 53]

словах і музиці, але перейняти мелодію достоту було трудніше, ніж слова? Чи бувало так, що майстер від старости вже не міг співати, а тільки навчав слів? Чи вносив він тоді поправки в мелодії, що творив сам учень? Якими способами передавалося техніку гри (в однім випадку, напр., вияснено, що майстер-лірник прив’зував учневі нитками пальці до своїх і так рухами своїх пальців показував учневі, якими пальцями той має торкати клавіші ліри)? Чи даний кобзар учивсь увесь час в одного майстра, чи може переходив до иншого, і коли переходив, то з якої причини: чи тим, що вважав другого майстра за кращого, чи тим, що хотів поповнити свій репертуар піснями, яких не знав попередній учитель? Чи є славні кобзарі, до яких приходять учитися або вдосконалюватися здалека? Чи є села або містечка, які сливуть кобзарями або лірниками так, що туди приходять учитися не до певного згори відомого майстра, а взагалі до якого-будь з тамошніх майстрів? Чи кобзар перейшов до иншого вчителя, вже закінчивши науку в попереднього, а може й не докінчивши курсу, – бо почав ставитися критично до вміння попереднього вчителя? Чи, переходячи до иншого, довелося перемагати великі труднощі в звязку з иншим строєм кобзи, иншим маніром співу й иншою технікою гри? Чи через такі труднощі перехід в науку до иншого кобзаря вважається взагалі за неможливий? Чи зара-

[с. 54]

ховується в звичайний курс науки той час, що кобзар вчивсь у попереднього майстра? Який вираз є на поняття „повчитися в когось” (напр., покоритися комусь)?

Чи було в данім районі щось подібне до школи кобзарів або лірників? Чи провадилося взагалі рівночасне навчання кількох учнів? У такім разі як спраава була організована? Як називалася школа? Чи вчитель, узявши декілька учнів, вчив кожного все таки окроме? Яке було найбільше число учнів, що вчилися ріночасно за найбільшого розцвіту школи? Чи всі учні жили в учителя? Коли учнів було багато, то чи старші поміж ними помагали вчити молодших? По скільки учнів було в дорученій старшому учневі групі? Коли звичаї даної місцевости допускали, щоб учні ходили на заробітки, то чи встановлювалося чергу на те, кому йти, а кому зоставатися й вчити молодших учнів? Які були періоди в цій черзі? Чи старші учні, що вчили молодших, самі ще продовжували вчитися в майстра, чи бралися вчити молодших тільки тоді, як самі вже скінчили науку? У такім разі який інтерес у них був, щоб зоставатися в школі? Чи їх держала тільки моральна повинність відплатити вчителеві за науку? Чи по більших школах була складніша організація? Напр. чи вибирали одного з лірників за війта, і які були його функції? Чи лірницькі школи мали добрий моральний вплив на вихованців? Як виявлялася дисципліна в школі?

[с. 55]

За які вчинки каралося і чим? Чи карав тільки сам майстер, чи також старші учні молодших?