7. Тенденції майнового оподаткування

Класики економічної дум­ки Адам Сміт та Давід Рікардо ототожнювали багатство з майном і трактували його як сукупність предметів, які слугу­ють для задоволення потреб і знаходяться у власності окре­мої особи, групи осіб або цілого народу. Але в нашому розу­мінні багатство асоціюється не просто з майном, а зі значним за своїм розміром майном. Проте поняття багатства віднос­не і пов'язане із середовищем існування людини. Не можна погодитись з ототожненням багатства платника податків та багатства народу. Об'єктом оподаткування податку на багат­ство, без сумніву, виступає багатство фізичної або юридичної особи, а не народу чи нації. Поняття національного багатства потребує окремого розгляду та наукової інтерпретації.

Податковий кодекс визначає, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачан­ня товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством. Кожен з окреслених елементів може бути компонентом багатства та розкоші, складним виявляється ви­значення критеріїв багатства та форм його оподаткування.

Словник сучасної економіки Макміллана трактує багатство (wealth), як усе, що має ринкову цінність і спроможне прино­сити дохід. Це фізичні блага і активи, фінансові активи і осо­бисті навички (матеріальне і нематеріальне багатство) [8].

Без сумніву, багатство, що в ряді життєвих ситуацій асо­ціюється з розкішшю, - це серйозна економічна, соціальна, моральна категорія і проблема. Першою чергою розкіш асо­ціюється з предметами і послугами, споживання яких не на­лежить до безумовно необхідних, але засвідчує високу пла­тоспроможність споживачів [1, с. 66].

Таблиця 1. Параметри оподаткування багатства та предметів розкоші І	згідно з проектом закону №10558)
Об’єкти оподаткування	Ставки податку
Квартира, загальна площа якої перевищує 200 кв. м	2% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м загальної площі об'єкта нерухомості
Дачний або садовий будинок, котедж або житловий будинок садибного типу, загальна площа якого перевищує 500 кв. м
Об'єкти житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, загальна площа яких перевищує 600 кв. м
Легкові автомобілі з об'ємом циліндрів двигуна понад 3990 куб. см	40% їх вартості під час придбання на митній території України або ввезення на митну територію України з урахуванням пдв
Мотоцикли з об'ємом циліндрів двигуна понад 995 куб. см
Судна, оснащені стаціонарним або підвісним двигуном (двигунами) потужністю понад 75 кВт
Літаки і вертольоти	10% вартості під час придбання на митній території України або ввезення на митну територію України з урахуванням ПДВ
Вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, годинники, мобільні телефони вартістю понад 50 розмірів мінімальної заробітної плати
Зброя вартістю понад 20 розмірів мінімальної заробітної плати
Вироби з хутра вартістю понад 40 розмірів мінімальної заробітної плати
Предмети мистецтва, колекціонування та антикваріату вартістю понад 50 розмірів мінімальної заробітної плати

З податками на розкіш та багатство пов'язують реаліза­цію ідеалів справедливості в оподаткуванні. Справедливе оподаткування базується на концепціях справедливості та платоспроможності. В науці прийнято використовувати три варіанти використання принципу платоспроможності: рівної абсолютної жертви, рівної відносної жертви та рівної гранич­ної жертви. За першого варіанта втрата корисності за абсо­лютною величиною має бути рівною для всіх осіб. За другого - незмінними залишаються відносні позиції платників по­датків після їх сплати. За третього - зниження граничної ко­рисності, зумовлене сплатою податків, для всіх осіб має бу­ти рівним. В останній час зі справедливістю оподаткування ідентифікується принцип відносної, а не абсолютної жертви. Принцип відносної жертви базується на критеріях горизон­тальної та вертикальної рівності. Стягнення податку на ба­гатство відповідає також принципу еквівалентності (вигоди). Оскільки вартість нерухомого майна значною мірою зале­жить від розвитку інфраструктури, благоустрою населеного пункту за місцем її розташування [5, с. 22]. В українському варіанті податок на багатство ігнорує вартісну оцінку неру­хомості, що не відповідає економічній суті податку, і порушує принципи платоспроможності та еквівалентності.

Індикаторами багатства можуть слугувати майно, до­хід і споживання. В теорії оподаткування податки на багат­ство ототожнюються першою чергою з податками на май­но. У даному контексті важливо окреслити складові системи майнового оподаткування (див. рис.).

ного апарату щодо оподаткування майна. З огляду на наявні в літературі погляди можна виокремити два підходи. Згідно з першим майнові податки у широкому розумінні включають усю сукупність податків, пов'язаних із майном, у тому чис­лі з господарськими операціями з майном, у результаті яких особа одержує дохід. Відповідно до другого - майнові подат­ки мають своїм об'єктом виключно майно, незалежно від то­го, чи є воно джерелом доходу [4].

У міжнародній податковій практиці до об'єкта оподаткуван­ня податком на багатство відноситься загальна вартість осо­бистих активів, що включає житло та інші споруди, банківські депозити, грошові фонди, страхові і нематеріальні збережен­ня. Як правило, із вартості багатства вираховується сума іпо­теки. Це класична модель податку на чисту вартість майна.

Лідером в оподаткуванні багатих громадян вважають Францію. Так званий класичний податок на багатство (табл. 2) там існує з 1981 року.

Дані, представлені у табл. 2, демонструють, що у Фран­ції спостерігається тенденція до зниження загального рівня оподаткування активів при деякому підвищенні неоподатко­вуваного мінімуму багатства у зв'язку з інфляцією.

Таблиця 2. Шкала ставок податку на багатство у Франі		іії
2010 рік		2013 рік
Вартість майна, тис. євро	Ставки, %	Вартість майна, тис. євро	Ставки, %
0-790	0	0-800	0
790-1290	0,55	800-1300	0,50
1290-2530	0,75	1300-2570	0,70
2530-3980	1	2570-5000	1
3980-7600	1,3	5000-10000	1,25
7600-16540	1,65	Вище 10000	1,5
Вище 16 540	1,8

Джерело: [11].

Базою оподаткування для резидентів є чиста вартість ак­тивів, що перебувають не лише у Франції, а й за межами кра­їни. До оподатковуваних активів належать: нерухоме майно, автомобілі та інші транспортні засоби; меблі (крім пам'яток старовини й антикваріату), виїзні коні, ювелірні вироби, акції й облігації, викупна вартість сертифікатів страхування жит­ла. Не оподатковуються активи, необхідні для ведення бізне­су; твори мистецтва та пам'ятки старовини, старіші за 100 років; заощадження в пенсійних фондах, а також портфельні інвестиції та готівка нерезидентів [5, с. 25].

Важливо зауважити, що з 2006 року у Франції запрова­джено оригінальне нововведення - так званий податковий щит, яким визначено верхній ліміт сумарної величини по­даткового зобов'язання. Він передбачає, що сума чотирьох прямих особистих податків (на доходи, на багатство, на со­ціальне страхування, місцевих податків на нерухомість) не може перевищувати 50% (з 2013 року 75%). Податковий щит можна вважати за соціальну пільгу для тих категорій платників, які: володіють власністю, що не приносить доходу; вартість чиїх активів швидко піднімається в результаті зрос­тання цін; або тих, хто не будучи багатим володіє дорогим житлом і відповідно платить високий податок на нерухомість [2, с. 118]. Максимальна ставка оподаткування особис­тих доходів вище 151 200 євро у Франції станом на 2014 рік становить 45%. Доходи від майна становлять у Франції близько 8,6% усіх податкових надходжень.

Податок на чисте багатство (майно) стягується ще у ряді європейських держав, зокрема в Іспанії, Норвегії, Швейца­рії та Угорщині.

Рятувати економіку за допомогою багатих намагаються і в інших державах. Наприклад, у Бельгії максимальна став­ка прибуткового податку становить 50%, у Фінляндії - 31%. Прогресивна шкала податку на майно (ідеться про активи, сукупна вартість яких становить певну суму) введено в Італії, Аргентині, Норвегії, Індії та ін. [3]. Згідно зі статистикою ауди­торів аналітичної фірми КРМО, а також Організації економіч­ного співробітництва та розвитку (ОЕСР) податки на майно приносять в бюджети європейських держав у середньому від 0,05 до 5% фіскальних зборів. У Німеччині податки на май­но і спадщину становлять 2,8% усіх стягнених податків [10].

У деяких країнах податки на багатство стягувалися певний час, але були відмінені. Зокрема, у США податок на розкіш за­провадили у 1991 році у формі підвищеного акцизного податку на яхти, літаки, хутра, ювелірні вироби, елітні марки автомобілів. Через два роки податок скасували через його недоцільність з фіскальної, соціально та економічної точок зору: американ­ці почали масово виводити своє багатство за кордон, скоро­тилися обсяги бізнесу. Від податків на багатство відмовилися: Австрія - у 1994 році; Данія, Німеччина - у 1997 році; Нідер­ланди - у 2001 році; Фінляндія - у 2006 році; Швеція - у 2007 році; Ісландія - у 2007 році; Греція - у 2009 році [5, с. 26]. Вза­галі податки на багатство широко використовувались у бага­тьох країнах світу до кінця XX століття, коли домінувала ідея ін­тенсивного оподаткування заможних верств населення.

Висновки

Отже, у більшості демократичних держав світу співвідно­шення між багатими і бідними верствами населення регулю­ється шляхом використання гнучкої системи оподаткування. Одним з її інструментів є податок на окремі види майна та багатство. В той самий час у ряді інших розвинених країн іс­нує стійка тенденція до відмови від податків на багатство та заміни їх більш прозорими майновими податками [6].

Питання запровадження податку на розкіш в Україні за­лишається дискусійним. Перевагами даного податку можна вважати перерозподіл багатства всередині країни, додатко­ве джерело доходів бюджету. Крім того, податки на багатство не справляють деформуючого впливу на працю та інвести­ції, що набуває особливої актуальності в умовах глобалізації. Аргументом за впровадження податку на багатство можна вважати зростання диференціації доходів населення, зрос­тання концентрації майна, що породжує соціальну неста­більність і неефективне використання ресурсів національної економіки. Серед недоліків оподаткування багатства можна виділити порушення конституційних норм рівності платників перед законом, посилення тягаря подвійного оподаткування (дублює податок на нерухомість, спадщину).

В умовах загострення світової економічної ситуації соціаль­на справедливість вимагає, щоб заможні громадяни плати­ли більше, ніж бідні. Якщо прогресивне оподаткування доходів давно використовується як інструмент справедливості в опо­даткуванні, то доцільність податків на розкіш викликає сумнів. Українська модель оподаткування розкоші не відповідає сут­ності багатства, адже не враховує платоспроможність плат­ника і потенціал використання власності як джерела доходу. Недарма німецький економіст Вільгельм Фокке вважав по­датки на розкіш не більш ніж «політичним лицемірством».