IV. Види норм відповідно до ступеня юридичної сили.

Як творці норм суб'єкти міжнародного права можуть надавати їм різний ступінь юридичної сили. Залежно від останнього правові норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на імперативні та диспозитивні.

Імперативним нормам надається найбільш важливе значення, і від них суб'єкти не в змозі відступати ані у своїх взаємовідносинах, ані у нормах, що ними приймаються.

Імперативні норми є критерієм оцінки юридичної чинності всіх інших норм і можуть бути скасовані лише наступною нормою, що має такий самий характер. Прикладами таких норм є безумовно-обов'язкові норми загального порядку, що встановлюють умови функціонування внутрішнього ринку в рамках Євросоюзу. Імперативні норми — це, як правило, договірні, загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або спільними, строковими нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами.

Наприклад, норми, які дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати від положень установчих договорів.

Попередньо підсумовуючи, зазначимо, імперативні норми – це, як правило, договірні, загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або груповими, строковими нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами (наприклад, норми, які дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати від положень установчих договорів).

Якщо імперативні норми спрямовані на забезпечення розвитку інтеграції в цілому, то роль диспозитивних норм полягає у реалізації конкретних інтеграційних заходів з урахуванням їхньої специфіки.

Ступінь юридичної сили правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, може бути зумовлена:

- їх змістом;

- наданими їм юридичними властивостями;

- характером та рівнем органів, що їх напрацьовують.

Тому норми можна групувати залежно від ієрархії органів держави та органів інтеграційного об'єднання, яка обумовлена обсягом компетенції даних органів.

Оскільки вирішальна роль у здійсненні європейської інтеграції, яка відбувається в рамках Євросоюзу, належить постановам інститутів Євросоюзу, то важливе значення тут має ієрархія норм інституційного механізму (наприклад, норми регламентів, які ухвалюються з метою здійснення делегованих чи виконавчих повноважень, мають меншу юридичну силу, ніж норми однойменних актів, які приймаються на основі законодавчої процедури).

Від юридично обов'язкових треба відрізняти рекомендаційні норми, які, хоча й не мають зобов'язальної сили, тим не менш, входять до системи права Євросоюзу, тісно з нею пов'язані та відіграють важливу роль у механізмі правового регулювання інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Рекомендаційні (факультативні) норми – це норми, приписи яких фіксують моделі доцільної поведінки, що є бажаними, а не юридично обов'язковими. Тому приписам рекомендаційних норм притаманний не облігаторний¹, а факультативний характер.

Особливість рекомендаційних норм виявляється у тому, що держави-учасниці або органи Євросоюзу, яким вони адресовані, мають право, але не обов'язок, діяти відповідно до приписів таких норм.

У рамках Євросоюзу практика напрацювання рекомендаційних норм набула поширення. Ці норми відіграють значну роль у справі прискорення процесів європейської інтеграції та забезпечення однакового застосування норм права Євросоюзу. На перших етапах розвиту європейських співтовариств вони ухвалювались у галузі митного співробітництва держав-учасниць у ході реалізації постанов про перехідний період.

Засобами фіксації рекомендаційних норм є висновки і рекомендації, які можуть ухвалювати Рада або Комісія.