4. Гендерно-рольовий інфантилізм.

Крім гендерно-рольових девіацій існує багато психологічних проблем, пов'язаних з труднощами та порушеннями гендерного розвитку людини. Серед різних видів гендерно-рольових дисгармоній слід насамперед назвати такі: гендерно-рольовий конфлікт, гендерно-рольовий інфантилізм та гендерно-рольову недостатність. Гендерно-рольовий конфлікт, як ми вже казали, так чи інакше присутній в усіх формах гендерно-рольових дисгармоній. Про це піде мова в наступних лекціях курсу, а зараз трохи детальніше зупинимось на інших її формах.

Гендерно-рольовий інфантилізм - це невідповідність гендерної ролі віковій стадії гендерного розвитку, заміна або компенсація одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому періоду життя. Це проявляється в переважанні дитячих форм гендерно-рольової поведінки, наприклад: в сфері сімейних ролей роль "чоловіка" (чи "жінки") заміщається роллю "дитини".

Гендерно-рольова недостатність буває в двох основних формах гендерно-рольовий дефіцит та атрофія гендерної ролі. Гендерно-рольовий дефіцит - це затримка рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого гендерна роль не формується, або розвивається в скороченому вигляді. Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли гендерні ролі прямо чи непрямо заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або зустрічали негативну оцінку значимого соціального оточення. Наприклад: внаслідок того, що в дівчинки не підтримувалися прояви чуттєвої жіночності, в неї не розвинулась роль "коханки". Атрофія гендерної ролі - це втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування гендерної ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання гендерних ролей стає неможливим. Наприклад, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втратити таку гендерну роль, як "шлюбний партнер". Таким чином ми бачимо, що гендерний розвиток та гендерна соціалізація особистості - це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато протиріч, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей повинне допомогти уникненню цих проблем і протиріч розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.

5. Гендер та психоаналіз.

У психоаналізі підлогу грає найважливішу роль і служить базовою інтерпретаційної матрицею для пояснення феноменів несвідомого. Фрейд (10) побудував свою систему інтерпретації та лікування неврозів і психозів на дослідженні еротичних потягів, що лежать в глибині підсвідомості. По Фрейду, єдиним змістом підсвідомості - «воно» - є «ерос» і «танатос», тобто статевий потяг і смерть. Потяг ототожнюється у Фрейда з життєвою енергією, а «танатос» - із завмиранням, нерухомістю, зупинкою. Між цими двома началами розігрується вічна драма підсвідомості, безперервно породжує імпульси, бажання, наміри. Ці еротичні бажання піднімаються на рівень «его» і найчастіше там блокуються людським раціо.

Відповідно до психоаналізу вся людська культура - а також соціальність, мистецтво, політика і навіть релігія - є ніщо інше, як продукт нескінченного обміну імпульсами між підсвідомістю і свідомістю. Свідомість витісняє, пригнічує певні еротичні імпульси, ставить на їхньому шляху цензурні коди. Але ці імпульси продовжують свою роботу, і варто тільки свідомості відволіктися або тимчасово згаснути (наприклад, в стані гіпнозу або сну), і вони тут же прориваються назовні. У цьому сенсі Фрейд вивчав Говорко, помилки і збої в побутовому мовленні, вважаючи, що вони зобов'язані своїм походженням спонтанного підйому позацензурна еротичних енергій.

Фрейд вважає, що в підсвідомості еротичні бажання перебувають в хаотичному стані, не знають ніяких табу і заборон (як у немовлят). Лише робота культури по витісненню, цензурі та упорядкування цих потягів породжує соціальні табу і заборони, вказує шляхи для легітимного оформлення одних бажань, і безжального придушення і витіснення інших (звідси соціальні заборони на інцест, кровозмішення, гомосексуалізм, промискуитет і т.д.).

Фрейд вважає, що в основі соціальних моделей лежать події сивої давнини, коли в рамках початкової орди панували правила одноосібного володіння старшого в роді жінками всього племені (11). Сини початкового батька, по Фрейду, вбили його, з'їли і розподілили між собою жінок племені. У цьому слід шукати витоки релігійного культу і обгрунтування міфу про Едіпа. У цього починається і робота розуму з приборкання потягу та його упорядкування - в супроводі побічних явищ (репресії підсвідомості з боку свідомості, витіснення, цензура бажань, введення строго раціонального і соціального коду).

Визнання гендерів і соціалізація статевих відносин у формі шлюбу можна розглядати в зв'язку з цим як компроміс між хаотичним, децентрірованного еросом підсвідомості (лібідо, потяг) і заборонною стратегією розуму. На відміну від багатьох більш пізніх фрейдистів, особливо фрейдомарксістов, сам Фрейд зовсім не вважав, що метою терапії є звільнення бажань від диктатури розуму. Він вважав, що слід простежити траєкторію пригнічених потягів в тому випадку, якщо в наявності ознаки невротичного або психічного розладу, і тим самим перевести приховану проблему в усвідомлену самим пацієнтом. Фрейд не ставив під сумнів легітимності розподілу гендерних статусів в суспільстві і вважав класичні відносини між чоловіками і жінками нормативними. В умовах постмодерну це було поставлено йому в провину.

Гендер у Юнга. Юнг, учень Фрейда, істотно розширив розуміння сфери несвідомого, включивши туди крім «еросу» і «Танатоса» цілу серію архетипів, фактично ототожнити несвідоме з міфос. Крім того, Юнг додав несвідомому колективне властивість. У питаннях статі Юнг також вніс корекції в фрейдизм, розробивши більш складну і комплексну, в порівнянні з Фрейдом, концепцію гендерних фігур, якими населено несвідоме. Замість хаотичних і сліпих проміскуітетних імпульсів, якими населено підсвідомість у Фрейда, несвідоме у Юнга представляє особливої ​​кілька архетипових гендерних співвідношень, чітко структурованих і представляють собою різні сюжети відносин статей один з одним, цілком розвинених і самостійних. За Юнгом (12), що не розум упорядковує піднімаються з області «воно» бажання, пригнічуючи одні, і даючи частковий вихід іншим, але самі ці бажання спочатку володіють особливою структурою, об'єднані в сценарні, рольові та функціональні групи. Іншими словами, за Юнгом, в колективному несвідомому панує не хаос, але порядок, проте істотно відрізняється від того порядку, який стверджує логічна раціональність. Це порядок міфу. Якщо довести інтуїції Юнга до логічного завершення, можна сказати, що за Юнгом сам розум є результатом індивідуації, тобто перекладу змісту несвідомого на рівень свідомості, однак, не по заздалегідь заданому коду, взятому звідкись з боку, але створюючись якраз в ході самої індивідуації - як процес складного діалогу всередині самого міфу, що розгортається між окремими його секторами.

За Юнгом, дешифрування голосу несвідомого, так само як і постановка діагнозу в клінічному випадку аж ніяк не зводиться в загальному випадку до з'ясування пригнічених бажань або забутих травм сексуального характеру в глибокому дитинстві, як стверджує класичний фрейдизм. Швидше необхідно з'ясувати у пацієнта в яку міфологічну або символічну ланцюжок вишикувалися структури його підсвідомості, а з цього зробити прогноз щодо подальших фаз розвитку хвороби, а також вказівки на те, як за допомогою психоаналітичних сеансів ситуацію виправити.

Юнг стверджує наявність декількох принципових гендерних сюжетів в несвідомому, кожен з яких може виступати як окремий сценарій, а може входити в більш загальний контекст.

У своїй психології глибин Юнг уточнює гендерні сценарії наступним чином. Якщо брати соціальна стать - стать персони - за точку відліку, то ця підлога буде описувати гендер его, раціональної складової людини. По лінії соціального гендеру персона вибудовує свої стратегії з іншими персонами. В рамках зовнішніх по відношенню до его зв'язків, цей соціальний підлогу є домінуючим і зумовлює гендерний статус і вкладені в нього ролі. На цьому рівні все вкладається в класичні гендерні схеми соціології.

Але на іншому рівні его вибудовує свої відносини з колективним несвідомим, це - простір внутрішнього світу. У цьому діалозі з колективним несвідомим існує проміжна інстанція, яку Юнг називає anima / animus. У ній фіксується статевої архетип душі. За Юнгом, у соціального чоловіки ця проміжна фігура, в формі якої виступає колективне несвідоме, наділяється жіночою статтю (anima); а у соціальній жінки - чоловічим (animus). Так у внутрішньому світі людини, чиє его звернено всередину самого себе, відбувається інверсія статі. Соціальний гендер протилежний підлозі душі і психоаналітичному гендеру.

За соціальною лінії - персона - людина вибудовує свої відносини з «іншими» по лінії соціального гендеру. Але звернений усередину, до «воно», до колективного несвідомого, гендерний образ змінюється, і підлогу душі структурується на контрасті з підлогою особистості. Колективне несвідоме саме по собі андрогін, підкреслює Юнг, але гендерний характер соціальної особистості викликає сексуалізації душі. Таким чином, в кожній людині до певної міри відновлюється андрогінат.

Важливо підкреслити, що в нормативних випадках anima / animus в повному обсязі ототожнюються з его. Як, в свою чергу, его в повному обсязі ототожнюється із соціальною особистістю, тобто набором статусів. В обох випадках, якщо дивитися ззовні, у его є внутрішній вимір, а дивлячись з колективного несвідомого - зовнішнє, соціальне. У витоках обидва ці виміри збігаються, так як розгортання соціуму є ніщо інше, як пряма гомология процесу індивідуації (тобто переведення змісту колективного несвідомого в область свідомості). Але так має місце саме у витоках, тобто в тому нормативному стані, до якого належить і андрогінат. У всіх інших випадках внутрішнє і соціальне утворюють дихотомію, яка - як і будь-яка соціальна чи міфологічна дихотомія - прекрасно описується символізмом підлог. Саме це Юнг і прагне підкреслити в своїй гендерної типології.

Чоловік в гендерної стратегії має справу з двома жіночими формами - з соціальної жінкою, яка належить до суспільства, і з психічної жінкою, «анімою», душів, «внутрішнє жінкою». Внутрішня і зовнішня жінка ділиться в свою чергу на три генераційні складові - мати, дружина, дочка. До кожної з цих жіночих іпостасей соціальний чоловік ставиться по-різному.

Мати шанується як головний персонаж первинної соціалізації, що вводить чоловіка в життя, сім'ю, суспільство. Мати - годувальниця, вихователька, почасти посвятітельніца, передає базовий для суспільства культурний код. Материнське ставлення до дитини чоловічої статі несе на собі величезну соціально гендерну навантаження: народивши істота протилежної поля, сама мати стикається з явищем «трансцендентного», того, що соціально якісно перевершує її саму. У релігійному контексті це яскраво втілено в християнській традиції. У пострелігійному філософії це точно підмітив Ніцше в «так говорив Заратустра». «Все в жінці - загадка, і все в жінці має одну розгадку: вона називається вагітністю. Чоловік для жінки засіб; метою буває завжди дитина (чоловічої статі - А.Д.). »Нехай вашою (жінок - А.Д.) надією буде:" О, коли б мені народити надлюдину! »(13). У кожному сина для матері є щось надприродне . І це частково передається чоловікові з молоком матері, він засвоює соціальну програму іншої статі, ніж мати.

Другого соціального фігурою протилежної статі є дружина чи кохана. Очевидно, що в цих відносинах чоловіків і жінок розвивається найбільш багата відтінками гендерна життя. Любов, шлюб, пристрасть, ревнощі, розлука - ці теми, пов'язані з відносинами між чоловіком і жінкою складають гігантський пласт людської культури і лежать в основі багатьох значущих соціальних інститутів. Ця тема дуже очевидна, щоб на ній спеціально зупинятися.

І нарешті, дочка. До неї у чоловіків може існувати подвійна модель відносин - в деяких культурах народження дочки сприймається як невдача, напасти, трагедія. Деякі архаїчні племена практикували навіть вбивство новонароджених дівчаток, якщо їх було занадто багато, як неповноцінних членів суспільства. З іншого боку, наявність дочки (або дочок) підвищувало соціальні та економічні можливості чоловіки - він міг підвищити свій статус через корисний шлюб і, відповідно, вигідне властивість. З цієї точки зору, дочка імла сприйматися як підвищення матеріального і соціального «капіталу».

Всі три соціальних видання жіночої статі мають аналоги в образі аніме у внутрішньому світі чоловіки. Душа - як персоніфікація колективного несвідомого - може виступати у три способи. Як мати вона означає, що колективне несвідоме сприймається як м'яка, ніжна маса, як щось заколисуюче, що навіває сон і комфорт, яке занурює в солодкі і ситі мрії. Аніма-мати в міфі втілюється в образ Великої Богині - землі або води. Цей образ пов'язаний зі стійкістю, м'якістю, масою, комфортом, надійністю і почуттям безпеки. Душа як мати оберігає его від гострих кутів і проблем колективного несвідомого. В цьому випадку несвідоме сильніше его.

Душа як дружина, як кохана - найбільш частий образ кристалізації внутрішнього статі. Тут его і душа перебувають у настільки ж широкому діапазоні зв'язків і діалектичних переживань, як і в еротичних відносинах в соціальній реальності. Спектр цих нюансів може змінюватися від єдності з его, любові і гармонії, до конфліктів, ненависті, розладу і опозиції. В цьому випадку его і несвідоме виступають щодо на рівних.

І, нарешті, душа як дочка висловлює повний контроль его над несвідомим. Турботу его про внутрішній світ і дбайливе, чуйне і обережне ставлення до нього. Найчастіше, людина проектує образ своєї аніме на жіночі фігури соціального світу, і вибудовує з ними систему відносин в резонансі з тим, як розвиваються у его зв'язку з анімою.

За Юнгом, завдання людини - це индивидуация, тобто здійснення переказу змісту колективного несвідомого на рівень свідомості, для повної реалізації Selbst, тієї тотальної «самості», яка охоплювала б і его і колективне несвідоме. Тому відносини з анімою і є етапи індивідуації. Сам же анима покликана поступово піднятися від рівня несвідомого на рівень свідомості. Паралельно цим внутрішнім процесам индивидуации розгортаються і соціальні відносини чоловіки з жінками. Від розчинення в материнському теплі і в колективному несвідомому, що відповідає першому природу життя людини в суспільстві і першого ж етапу індивідуалізації, чоловік переходить до другого - шлюбним (в обох сферах - психічної і соціальної), а потім до третього, де розгортаються стосунки з приборканої освоєної жіночої стихією, поставленої під контроль. На всіх етапах внутрішні процеси проектуються на зовнішні і розгортається в нормальному випадку синхронно і паралельно. Чи чоловік бачить у зовнішній жінці щось інше, від власної душі, і навряд чи там є взагалі що-небудь, на що варто було б дивитися. Цінність і значення всьому надають тільки архетипи.

У патологічних випадках і соціальне та психологічне становлення чоловіком може відхилитися від цієї логіки. Аніма може виявитися сильніше его, що веде до невротичних, а далі до психічних захворювань. Патології можуть виникнуть на кожному етапі. Материнське вплив може перешкоджати розвитку чоловічого начала в психіці і в соціальних відносинах, вести до інфантилізму, і до більш серйозних патологій.

Численні і різноманітні збої в еротичній самореалізації наповнюють своїм описом тисячі томів психоаналітичної і сексологічсекой літератури, так як розгортання цих відносин і є одне з головних змістів культури, історії. Намагатися описати або схематизувати відносини між чоловіком і жінкою і можливі труднощі тут виникають, значить намагатися описати і схематизувати саме життя. Однак у всіх випадках мова йде в першу чергу про розгортання процесу індивідуації. Шлюб з внутрішньої жінкою, анімою, зумовлює в основних параметрах генедерную історію чоловіка. Уявлення про душу як про дочку може вести в патологічних випадках до педофілії іноді обтяженої канібалізмом - образ маленької жінки (феї, Ельфіна і т.д.) пов'язане з рефлексом її поглинання, приміщення всередину, що може породити стійкий і фіксується у багатьох маніяків антропофагіческій рефлекс . І, навпаки, в міфах і легендах людоїди виступають у вигляді ненажерливих велетнів.

Юнг виявив найбільш послідовне і детальний опис усіх стадій индивидуации чоловічої душі в алхімічного. У ній описується три періоди - смерті як розчинення (в колективному несвідомому - «робота в чорному»), воскресіння і шлюбу (з внутрішньої жінкою - «робота в білому») і коронації і досягнення вищого світового гідності (отримання алхімічного золота, «робота в червоному») .

Абсолютно симетрично розгортається гендерна стратегія і для жінки. У соціальному просторі вона стикається з трьома формами чоловічого начала - з батьком, чоловіком (коханим) сином. Батько виступає в формі «вищого начала», носія авторитету, влади, сили. Він втілює в собі соціум, з його структурами порядку, влади, примусу, але одночасно, захисту і охорони. Батько в сім'ї відіграє роль вертикального виміру, в ньому зосереджено впорядковує релігійну енергію. Він є повноцінний і активний представник суспільства, персона переважно. Соціалізація по лінії батька для дівчинки є знайомство з нормативами великого світу, який починається за межею сім'ї. Поведінка батька - завжди інше, кілька недоступне, відчужене, але в той же час вказує траєкторію пізнішої соціалізації.

Відносини з нареченим, чоловіком, коханим, як ми говорили вище, являє собою настільки об'ємну і різноманітну тему, що короткого опису не піддається. Головне в цьому, що згідно із звичайними нормами патріархату жінка, виходячи заміж, стає частково власністю чоловіка, тобто інтегрується в ситуацію, де її особиста реалізація мислиться не прямо, але опосередковано - через чоловіка, сім'ю і т.д. При всій напруженості еротичної програми жінок, з соціальної точки зору вона набагато менш важлива і насичена змістом, ніж гендерна соціалізація чоловіки. Звідси, зокрема, зазначена Еразм Роттердамський гендерна диспропорція між соціальною оцінкою амурних пригод чоловіки і жінки. Для чоловіка це вважається доблестю, для жінки дискредитацією. Відносно третьої фігури чоловіка - сина - ми сказали вище. внутрішній чоловік

Відносно анімуса жінок є в наявності та ж симетрія, як і в випадку чоловіки. Колективне несвідоме виступає по відношенню до жіночого его або, як потужний всепоглинаючий, мнеться своїм авторитетом батько, або як коханий (чоловік), або як син.

Анімус у вигляді батька (іноді старого) висловлює в собі образ духу, що упорядковує початку, що фіксує плинність і пластичність жіночого его. У патологічному випадку може наступити одержимість анімусом, що виражається в сухості, блокаді жіночих властивостей психіки, повної втрати чарівності і сексуальних перверсії (зокрема, гомоеротизму). Часто жінки мускуліноідного типу, як з'ясував Юнг, виявляються жертвами перерозвиненого анімуса.

Анімус у вигляді чоловіка - самий звичайний випадок. У цьому проявляється феномен «жіночого розуму» або «жіночої інтуїції», які виявляються часом більш точними і вірними, ніж самі раціональні розрахунки чоловіки. Чоловіча раціональність дублюється жіночністю аніме, тоді як гендерна безглуздість жінок компенсується интеллектуализмом анімуса.

І, нарешті, анімус у вигляді немовляти, дитини, сина, як правило, відповідає поверхневим типам жінок, глухим до голосу несвідомого. В цьому випадку проекція сильного чоловічого его на слабкого анімуса блокує його імпульси, які прагнуть до індивідуалізації.

Жіноча индивидуация влаштована по зворотній логіці, ніж чоловіча. І Ініціатичні інститути, які відповідали б пріоритетно за цю индивидуацию, зустрічаються в історії набагато рідше, ніж чоловічі. Жіноча индивидуация як і чоловіча покликана перевести колективне несвідоме в сферу свідомості, але ця операція більше нагадує не освітлення чоловічим світлом жіночу глибину (як в чоловічої ініціації), але підйом чоловічого світла на поверхню жіночої ночі.

Так само як і у чоловіків, соціальна реалізація жінки є проекцією внутрішніх архетипів, і чоловік сприймається жінкою лише як проекція анімуса. Звідси широко поширена тема очікування «казкового принца», а так само як численні перекази про «невдалому шлюбі» - Синя Борода, красуня і чудовисько і т.д.

Основними завданнями дисципліни є:

формування у студентів системи теоретичних знань про:

- ознайомлення студентів з категорійним апаратом гендерної психології;

- сформувати цілісну систему знань про історико-соціальні процеси, явища та факти гендерної психології;

- забезпечити оволодіння кращими здобутками світової та української гендерної психології, виробити уміння застосовувати їх у сучасних умовах;

- розвиток та формування соціального мислення, основних принципів культури спілкування;

- формування навичок організації самостійної роботи студентів у навчанні;

- набуття навичок та прийомів прийняття управлінських рішень, адекватних умовам ринкового освітнього середовища;

- надати допомогу майбутнім фахівцям у професійній діяльності, знаходженні ефективних способів впливу на аудиторію, пізнанні індивідуально-психологічних особливостей людини, здійсненні заходів, спрямованих на згуртованість трудового колективу, запобігання конфліктним ситуаціям тощо;

- особливості становлення та розвитку гендерної психології як науки, її наукову еволюцію;

- конкретні психологічні теорії та факти;

- наукові школи, їх принципи, погляди окремих науковців на проблему гендерної психології;

- історичні відкриття соціальної науки, її помилки.

Формування навичок з:

- вільно оперувати поняттями суспільна система поглядів на норми статево-рольового поводження;

- класифікувати соціальні експектації та їх тиск на свідомість людини;

- характеризувати різні підходи до розуміння інверсії як девіації, стилю життя;

- виявляти гендерно-рольовий інфантилізм;

- визначати антиципація взаємодії; концепцію любовних взаємин Р.Стернберга; вербальне та фізичне насилля в партнерських відносинах;

- розкривати гендер та психоаналіз;

- використовувати отримані знання в майбутньому на практиці, при написанні наукових робіт.

Під час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти наступними вміннями, щодо праці з:

- вільно оперувати поняттями суспільна система поглядів на норми статево-рольового поводження;

- класифікувати соціальні експектації та їх тиск на свідомість людини;

- характеризувати різні підходи до розуміння інверсії як девіації, стилю життя;

- виявляти гендерно-рольовий інфантилізм;

- визначати антиципація взаємодії; концепцію любовних взаємин Р.Стернберга; вербальне та фізичне насилля в партнерських відносинах;

- розкривати гендер та психоаналіз;

- використовувати отримані знання в майбутньому на практиці, при написанні наукових робіт.

Оволодіння студентами змістом зазначених тем є підготовкою для подальшого використання гендерної психології у подальшій професійній діяльності і досягається за допомогою вільного користування студентами необхідних для курсу джерел та літератури.

Основними формами навчання є: лекції, практичні заняття та самостійна робота студентів, яка передбачає виконання самостійних теоретичних та практичних завдань за індивідуальним зразком.

Програма побудована за вимогами кредитно-трансферної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною системою (ECTS).