1. Сутність і поняття фашизму

За своєю суттю фашизм - це державний лад, заснований на ідеї збереження цілісності нації і держави, і припускає перш за все об'єднання народу навколо ідеї національного порятунку, делегування широких, а при необхідності і надзвичайних, повноважень влади.

Відповідно фашизм - це насамперед сильний державний апарат, сформований за ідеологічною і політичною ознакою, жорстка або військова дисципліна, без якої неможливе ефективне управління державою в умовах внутрішніх і зовнішніх конфліктів і протиріч. Проте, слово тоталітаризм тут абсолютно недоречно, принаймні в чистому розумінні поняття "фашизм", а не в конкретних формах його прояви, які також часто вкрай недоречні і являють собою приклади стереотипного мислення.

Фашизм: це перш за все, політична та ідеологічна теорія. Основні постулати цієї теорії:

1. Поділу суспільства за расовою ознакою. Проголошення основної нації «обраної», «непогрішною». / / У цьому схожий з іншими теоріями, наприклад комунізмом в інтерпретації більшовиків, який розділяє суспільство за класовою ознакою / /. Крім того чужі нації виводяться за правове поле, в цьому фашизм відрізняється від системи апартеїду в якій допускається існування інших націй в якості робочої сили, що має тим не менш якісь правові гарантії.

2. Головним завданням ставить досягнення нацією загальних цілей. Звідси походить назва - можна перекласти, звичайно і як зв'язка, але мається на увазі сніп пшениці - єднання нації для досягнення мети. Наприклад, побудова тисячолітнього рейху.

3. Засоби досягнення цілей. Декларує пріоритет завдань нації над особистістю, правовими інститутами, взагалі над будь-якими нормами та колишньої ідеологією. Стверджує обраність і непогрішність вождя, як вищого втілення волі нації.

Ознаки фашизму як державно ладу:

1. Форма правління диктатура (як здійснюється перехід влади і взагалі чи можливий він - сказати складно - як правило, не передбачений ні ідеологічно ні законодавчо)

2. Економічний устрій - приватний капіталізм із значним переважанням державних замовлень.

3. Управлінська та правова структура - великий, сильно централізований бюрократичний апарат. Структура прав поширюється тільки на основну націю і може бути переглянута у будь-який момент. Фюрер і вище керівництво держави стоїть над правовою структурою і в своїх рішеннях їй не підконтрольне.

4. Державна політика агресивного неприйняття чужих націй аж до їх фізичного знищення.

Фашизм Адольфа Гітлера - крайня і вища форма, якої змогло досягти держава, побудована на ідеології фашизму. Розв'язав і надалі програв другу світову війну. Прийняв і на практиці здійснив концепцію фізичного знищення деяких неугодних націй (євреї і цигани).

Фашизм як термін: широко застосовуваний в даний час політичний і пропагандистський штамп для позначення будь-яких політичних супротивників, практично лайка не несе значною і точної смислового навантаження.

2. Века Історія та передумови розвитку в Німеччині фашизму в 20-х - 40-х р. XX століття

Фашизм у Німеччині з'явився відразу ж після закінчення першої світової війни в якості одного з різновидів реакційних мілітаристських націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи придбали загальноєвропейського характеру ^1.

Економічні негаразди, в'ялість тодішніх державних структур, загострюється політичні конфлікти і протиборства - всі подібного роду речі, разом узяті, породжували в масовому світосприйнятті відчуття настала смути, вкрай дискомфортне відчуття хиткості соціального буття. Не дивно, що в суспільних настроях взяли гору апатія, роздратування і тривога. Найбільш глибоким і загальним ставало прагнення до спокою, сталого порядку.

Неоднаковими бачилися економічна стабільність, авторитетне і тверде політичне керівництво, гарантії від суспільних потрясінь в різних групах німецького суспільства. Однак у багатьох прагнення до спокою, стійкості і порядку трансформувалося у вимогу створити «сильну державу», позбавлене від таких «пороків», як «демократизм», «парламентаризм», «плюралізм» і т. п.

Тугу по «сильної держави», за всемогутньою єдиної централізованої влади, здатної гідно забезпечити «вищі інтереси нації», підігрівала інтенсивно культивована реакційними діячами, націонал-соціалістичної пропагандою неприязнь до Веймарської системі. Історично сталося так, що перша німецька республіка народилася в результаті військової поразки Німеччини. У свідомості більшості населення країни вона так чи інакше ідентифікувалася з цією поразкою і тим самим з нею пов'язувалися всі негативні наслідки війни. Тому республікансько-демократичний устрій, яке закріплювала Конституція Німеччини 1919 р., дуже багато хто вважав вимушеної, нав'язаної вкрай несприятливими обставинами формою політичного устрою, з часом підлягає демонтажу.

Особливе роздратування і протести викликав той факт, що випливає з підсумків Першої світової війни, що виявилися ображеними і приниженими велич і честь Німеччини. Веймарський режим таврується як «злочинну бездіяльність», нічого суттєвого не предпринимающий для національного самоствердження німців, для відродження «великої Німеччини».

Рішення генштабу про припинення війни стало поштовхом для процесів, що мали в подальшому безліч непередбачених наслідків. Поразка Німеччини було як би каталізатором нових явищ як у внутрішній політиці, так і в міжнародних справах, і призвело до соціально-психологічним потрясінням самих основ суспільства.

У той час мало місце загальне огрубіння європейських звичаїв. У результаті поразки змінилася і традиційна ієрархія громадських авторитетів. У першу чергу ломка світогляду торкнулася буржуазні шари: звалилися або в кращому випадку втратили колишнє значення традиційні для буржуазної та дрібнобуржуазної середовища символи влади і суспільства - держава, монархія, сім'я. З занепадом цих звичних авторитетів у суспільстві виникла потреба в нових, які повернули б людям почуття порядку, безпеки і свого місця в новому суспільстві.

Причини виникнення націоналізму в Німеччині:

• загальнонаціональна криза, що зачіпає в тій чи іншій мірі всі суспільні верстви і групи і загострює до межі соціальні, в тому числі міжетнічні, суперечності;

• ослаблення реальної влади ліберально-демократичної держави, її нездатність запропонувати і реалізувати ефективні заходи виведення суспільства з кризи;

• послаблення міжнародних позицій країни, аж до її національного приниження, як це мало місце у випадку з Німеччиною, змушеної підписати Версальський мирний договір, який травмував національна свідомість німців;

• наявність впливових лівих партій (комуністичної, соціал-демократичної), страхітливих революційної перспективою не тільки великий капітал, але й середні верстви суспільства;

• наявність фашистського руху на чолі з майстерним лідером-демагогом, вміло грає на суспільних суперечностях, які маніпулюють масою і обіцятиме вивести країну з кризи за допомогою швидких і рішучих дій;

  • нарешті, підтримка фашистів різними соціальними і політичними шарами, у тому числі великої буржуазією, розраховують використовувати фашистські організації в якості зручного тимчасового знаряддя в боротьбі з суперниками і ворогами;

  • криза суспільної свідомості, розчарування мас в ліберальних і демократичних цінностях;

  • нестабільність, яка живить націоналістичні, мілітаристських і завойовницькі настрою.

Три обставини сприяли встановленню фашистської диктатури в Німеччині:

• монополістична буржуазія знайшла в ній бажаний вихід з гострої політичної ситуації, створеної економічною кризою;

• дрібна буржуазія і деякі верстви селянства бачили в демагогічних обіцянку гітлерівської партії здійснення надій на пом'якшення економічних труднощів, викликаних зростанням монополій і посилених кризою;

• робочий клас Німеччини - виявився розколотим і тому роззброєння: комуністична партія була не досить сильна, щоб зупинити фашизм.

У 1920 р. Адольф Гітлер виступив з програмою з "25 пунктів", що стала згодом програмою Націонал-соціалістської німецької робітничої партії. Пронизана націоналістичними, шовіністичними ідеями переваги німецької нації, програма вимагала реваншу для відновлення "справедливості, потоптану Версалем".

У 1921 році складаються організаційні основи фашистської партії, заснованої на так званому фюрер-принципі, необмеженій владі "вождя" (фюрера). Головною метою створення партії стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських сил і, в кінцевому рахунку, для захоплення влади. У 1923 році слідом за загальним страйком німецького пролетаріату фашисти роблять пряму спробу захопити державну владу ("пивний путч"). Провал путчу змушує фашистських ватажків змінити тактику боротьби за владу. З 1925 р. починається "битва за рейхстаг" шляхом створення масової бази фашистської партії. Вже в 1928 р. ця тактика дає свої перші плоди, фашисти отримують 12 місць у рейхстазі. У 1932 р. за кількістю мандатів фашистська партія отримує більше місць, ніж будь-яка інша партія, представлена ​​в рейхстазі.

30 січня 1933 Гітлер за розпорядженням Гінденбурга займає пост рейхсканцлера Німеччини.

За Гітлера голосували найрізноманітніші соціальні верстви і групи населення. Широка соціальна база Гітлера створювалася за рахунок тих, у кого після поразки Німеччини була вибита грунт з-під ніг, тієї самої збитої з пантелику агресивної юрби, відчуває себе обдуреною, що втратила разом з майном життєву перспективу, що відчуває страх перед завтрашнім днем. Соціальну, політичну і психологічну невлаштованість цих людей він зумів використати, показуючи їм шлях до порятунку себе і приниженого вітчизни, обіцяючи різним колам і групам населення все, що вони хотіли: монархістам - відновлення монархії, робітникам - роботу і хліб, промисловцям - військові замовлення, рейхсверу - нове піднесення у зв'язку з грандіозними військовими планами та ін Націоналістичні гасла фашистів залучали німців більше, ніж заклики до «розуму і терпіння» соціал-демократів або до «пролетарської солідарності» і побудови «радянської Німеччині» комуністів.

Гітлер прийшов до влади, спираючись на пряму підтримку офіційних і неофіційних правлячих кіл і які стоять за ними реакційних соціально-політичних сил, які вважали за необхідне встановити в країні авторитарний режим, щоб покінчити з ненависною демократією і республікою.

Прихід до влади фашистів не був звичайною зміною кабінету. Він ознаменував початок планомірного руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичної парламентської держави, всіх демократичних завоювань німецького народу, створення нового порядку - терористичного антинародного режиму.

Спочатку, коли відкритий опір фашизму не було остаточно придушене (ще в лютому 1933 р. у багатьох місцях Німеччини проходили антифашистські демонстрації), Гітлер вдавався до надзвичайних заходів, широко використовувалися в Веймарі на основі надзвичайних президентських повноважень. Він формально ніколи не відмовлявся від Веймарської конституції.

З перших днів приходу до влади Гітлер почав здійснювати свою програму, відповідно до якої Німеччина повинна була добитися нового величі. Її здійснення передбачалося провести в два етапи. На першому - ставилося завдання згуртувати німців у якусь народну спільність, на другому - перетворити її на спільність бойову.

Для об'єднання німців в єдину спільність необхідно було очистити арійську расу від "чужої крові", подолати класові, конфесійні, ідеологічні протиріччя, що досягалося шляхом усунення політичних партій, крім НСРПГ, чужої ідеології, громадських організацій, крім нацистських, вірних фюреру і рейху, а також шляхом уніфікації державного апарату та ін Виконавши цю внутрішню роботу, Німеччина, за планом Гітлера, могла приступити до роботи зовнішньої, найважливішим завданням якої було завоювання життєвого простору, витіснення живуть там народів, головним чином народів Східної Європи, шляхом нещадної, кровопролитної війни. Рішенням задач першого етапу фашистську державу і НСРПГ займалися в основному до 1935 р. З того часу почалася тотальна підготовка до війни, а потім і сама війна.

Після смерті президента Гінденбурга 1 серпня 1934 р. за постановою уряду посаду президента була скасована, а вся влада сконцентрована в руках Гітлера - вождя і довічного рейхсканцлера, якому було надано право не тільки призначати імперський уряд, всіх вищих посадових осіб імперії, але і свого наступника . З цього часу Гітлер починає планомірне знищення всіх можливих шляхів опозиції, що було прямим втіленням програмних установок нацистів та основного впроваджуваного ними вимоги - фанатичного, сліпого підкорення волі фюрера німецького народу.

Слідом за забороною Комуністичної партії в березні 1933 р. в травні того ж року були розпущені всі профспілки, в червні 1933 р. поза законом була оголошена Соціал-демократична партія. Інші діяли до приходу до влади Гітлера партії "саморозпустилися". У липні 1933 р. було заборонено законом існування яких би то не було політичних партій, крім фашистської і керованих нею організацій ^2.