1.3. Життєвий шлях Вольфганга Келера

Вольфганг Келер (1887-1967) був глашатаєм руху гештальтпсихології. Його книги, написані з дивовижною ретельністю і акуратністю, дали класичне уявлення про багато аспектів цього наукового напряму. Заняття фізикою, яку Келер вивчав спільно з Максом Планком, переконали його в тому, що ця наука повинна бути пов'язана з психологією і що гештальти (форми чи структури) зустрічаються в психології так само, як і у фізиці.

Келер народився в Естонії. Коли йому було п'ять років, його сім'я переїхала на північ Німеччини. Свою освіту він отримував в університетах Тюбінгена, Бонна і Берліна, де в 1909 році захистив докторську дисертацію у Карла Штумпфа. Потім він відправився до університету Франкфурта, куди прибув незадовго до появи там Вертхеймером з його іграшковим стробоскопом.

Після еміграції в США Келер викладав у Свартморском коледжі в Пенсільванії, написав кілька книг і редагував журнал "Психологічні дослідження". У 1956 році він був удостоєний нагороди "За видатний внесок у науку" Американської психологічної асоціації, а незабаром після цього був обраний її президентом.

Німецький психолог, який емігрував у 1932 році в США, Курт Левін (1890-1947 рр..) Увійшов в історію науки як автор теорії поля. Слідом за гештальтпсихологами (з якими він у свій час безпосередньо співпрацював) він вважав, що образ світу формується відразу як цілісність, і це відбувається в даний момент як інсайт (ага-рішення).

У 1921 р. Вертгеймер, Келер і Коффка засновують журнал "Психологічні дослідження". Тут публікуються результати експериментальних досліджень цієї школи. З цього часу починається вплив школи на світову психологію. Важливе значення мали узагальнюючі статті 20-х рр.. М. Вертгеймера: "До вчення про гештальте" (1921), "Про гештальттеории" (1925). У 1926 р. К. Левін пише статтю "Наміри, воля і потреби" - експериментальне дослідження, присвячене вивченню потреб та вольових дій. Ця робота має принципове значення: гештальтпсихології приступає до цього експериментальному дослідженню цих областей психічного життя, найбільш важко піддаються експериментальному дослідженню. Все це дуже піднімало вплив гештальтпсихології. У 1929 р. В. Келер читає лекції з гештальтпсихології в Америці, які потім виходять книгою "гештальтпсихології". Ця книга представляє систематичне і, мабуть, краще виклад цієї теорії. На американську психологію справила великий вплив також книга К. Коффки "Принципи гештальтпсихології", 1935.

Школа розпалася наприкінці 1930-х рр.. Однак, вона сприяла створенню одного з найбільш впливових напрямків сучасної психотерапії - гештальт-терапії, основоположником якого є німецько-американський психолог Фріц (Фредерік) Перлз (1893-1970 рр.).. Ф. Перлз вважав, що будь-який аспект поведінки - є прояв цілого, тобто буття людини. Крім того, ідея цілісності - і це вже від гештальтпсихології - означає розуміння індивіда, як частини більш широкого поля, що включає організм і середовище. У цій єдності, проте, позначається "контактна кордон" між індивідом і середовищем: у здорової індивіда вона рухлива, допускаючи і контакт із середовищем, і відхід з неї. Контакт Перлз вважає формуванням гештальта, догляд - завершенням.