25. Основні функції навчання. Шляхи їх реалізації

Вищою метою суспільства є всебічний і гармонійний розвиток особистості, тому навчання повинно реалізувати в єдності завдання освіти, виховання і загального розвитку школярів. Якщо не розв'язується хоч одне з цих завдань, порушується закономірність змички між потребами суспільства і реальним навчальним процесом. Тому комплексне (взаємопов'язане, взаємообумовлене, взаємодоповнююче) розв'язання завдань освіти, виховання І' розвитку є найважливішим принципом процесу навчання. Приступаючи до пошуків оптимального варіанту планування системи уроків за темою або окремого уроку, учитель передусім продумує освітні, навчальні завдання.

Освітні функції навчання — засвоєння наукових знань, формування спеціальних і загальнонавчальних умінь і навичок, повторення теорій, понять, законів, фактів, узагальнення картини світу, розв'язання задач, лабораторні досліди, робота з книгою, картою, обчислювальними машинами, моделями тощо.

Виховна функція включає формування наукового світогляду, моралі, трудових, естетичних, етичних поглядів, переконань, способів відповідної поведінки і діяльності в суспільстві, системи ідеалів, відношень, потреб, фізичної культури, гігієнічних умінь та навичок. Виховні завдання уроку випли-вають із змісту і методів навчання і вирішуються при спілкуванні з учнями. Виховання здійснюється через засвоєння понять, вимог, норм. Виховна функція навчання надає йому цілеспрямованості і суспільної значущості. Між навчанням і вихованням існує двосторонній зв'язок, оскільки не лише навчання впливає на вихованість учня, а й виховання зразу ж благотворно впливає на хід навчання. Тому вчитель повинен ретельно продумати виховні завдання уроку, переконливо здійснити мотивацію навчання, підібрати найяскравіші приклади, факти, цифри, найважливіші документи, продумати і конкретизувати виховні можливості змісту кожного уроку.

Процес навчання в школі та інших навчальних закладах є одночасно процесом спрямованого розумового та духовного розвитку і виховання. Учням потрібно дати засоби для самостійної і неперервної самоосвіти, серед яких головним засобом є готовність до серйозної розумової діяльності. Навчання — джерело розвитку. При цьому вчитель, навчаючи, повинен мати на увазі «зону найближчого розвитку» дитини, тобто враховувати той рівень розвитку, якого дитина досягла, і просувати дитину в наступну, доступну їй зону. У різних авторів підкреслюються різні ознаки розвитку, ще не вироблені критерії рівнів розвитку, бо залишається невизначеним саме поняття «розвиток» і механізм його.

Розвиток потрібно розглядати як процес вироблення готовності людини до самостійної організації своєї діяльності. Отже, розвиток вимірюється складністю завдань, які мають свої критерії. Чим ширший об'єм знань і умінь, чим глибші і складніші проблеми, які розв'язує людина правильно, тим вищий рівень розвитку людини. Навчання знань, способів діяльності і творчості забезпечують у своїй сукупності розумовий розвиток.

У процесі навчання вчитель сприяє розвитку волі і наполегливості в учнів, розвиває їхні емоції. Реалізація освітньої, виховної і розвиваючої функцій на уроках здійснюється шляхом використання змісту навчального матеріалу, здійсненням мотивації навчання, добором форм і методів навчання, науковою організацією навчально-виховного процесу, використанням оцінки, особистим прикладом вчителя.