52. Права, що випливають із свідоцтва на торгівельні марки

1. Свідоцтво надає його власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Торговельна марка може бути використана будь-яким способом, що не суперечить чинному законодавству. Це може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для яких зареєстровано марку, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експонатів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначених товарів і послуг у господарський оборот.

2. Якщо торговельна марка належить кільком власникам, то користування нею визначається угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний із співвласників має право користуватися маркою на свій розсуд. Але жоден із них не має права видавати дозвіл(ліцензію) на використання марки та передавати право власності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

Власник свідоцтва має право забороняти Іншим особам використовувати зареєстровану марку без його дозволу.

3. Право інтелектуальної власності на торговельну марку на підставі договору може бути передано будь-якій іншій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва. Проте передача права власності на марку не допускається, якщо така передача може ввести в оману споживача щодо товару і послуг або щодо особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Суб'єкту права інтелектуальної власності на торговельну марку належить право видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на використання марки на підставі ліцензійного договору. В ліцензійному договорі має бути обов'язково передбачена умова, за якою ліцензіат бере на себе зобов'язання ні в якому разі не допустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар зобов'язаний здійснювати контроль за додержанням цієї умови.

Договір про передачу права Інтелектуальної власності на марку та ліцензійний договір під загрозою їх недійсності мають бути зареєстровані в Установі. Для будь-яких третіх осіб зазначені договори набувають чинності лише після їх реєстрації.

4. Виключне право інтелектуальної власності на торговельну марку, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цю марку в комерційних цілях.

53. Поняття та види комерційних найменувань.

Комерційним називають найменування, під яким підприємець виступає в комерційному обороті і яке індивідуалізує його серед інших учасників цивільного обороту.

Це найменування є комерційним іменем підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність, реалізує свої плани і виконує обов'язки, рекламує і збуває вироблену ним продукцію тощо.

Комерційне найменування, що здобуло популярність у споживачів і викликає довіру в ділових партнерів, приносить підприємцеві не тільки значні дивіденди, а й належну повагу в суспільстві та визнання його заслуг.

За загальним правилом та компанія, яка використовує своє найменування в торговельній марці, може протидіяти реєстрації іншої торговельної марки або вимагати її відміни, якщо йдеться про схожу торговельну марку, здатну викликати плутанину. Тому, вибираючи торговельну марку, важливо перевірити не тільки зареєстровані торговельні марки, а й комерційні найменування, як зареєстровані, так і не зареєстровані.

Види комерційних найменувань, напрямку діяльності у складі КН відповідає вимозі інформативності. Це дозволить споживачеві одразу зорієнтуватись на специфіку та характер діяльності суб'єкта господарювання. Вирізняльна частина КН (а саме власна назва) відіграє індивідуалізуючу функцію для виділення юридичної особи серед інших, особливо тих, що здійснюють такий самий вид діяльності. КН також повинно бути лаконічним, оскільки громіз­дка конструкція не сприяє запам'ятовуванню та досить важка при вимові.

З урахуванням викладеного вище, КН повинно відповідати вимогам інформативності, розрізняльності та лаконічності. Як комерційне найме­нування доцільно розглядати позначення, що складається з вказівки на характер діяльності юридичної особи разом з позначенням, що є вирізняльною частиною цього комерційного найменування, без посилання на організаційно-правову форму. Така словесна конструкція містить необхідну і достатню інформацію для ідентифікації фірми як суб'єкта комерційної діяльності.

Слід зазначити, що не завжди комерційне найменування співпадає з найменуванням юридичної особи навіть за власною назвою, що й передбачено тією ж статтею 489 ЦК.