Форма держави
Форма держави – містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.
Форма державного правління визначає структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення і розподіл повноважень між ними.
Монархія – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить у спадщину.
Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. За феодалізму вона була основною формою державного правління. У демократичному суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного правління.
Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Характерні риси: ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосередньому підпорядкуванні та розпорядженні постійної армії, поліції і розвинутого бюрократичного апарату.
Яскравим прикладом абсолютної монархії була Франція за часів Людовика XIV (1638-1715). Його правління - апогей французького абсолютизму (легенда приписує Людовику XIV вираз: «Держава - це я»). Проте численні війни, значні витрати королівського двору, високі податки викликали народні повстання, а відтак і повалення абсолютизму.
Конституційна (обмежена) монархія – влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай таке обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх при цьому не в праві змінити основний закон. Конституційна монархія буває парламентською (Великобританія, Бельгія, Данія). та дуалістичною (державна влада носить подвійний характер: юридично і фактично розділена між урядом, який формує монарх, та парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), Королівство Марокко, держава у Північно-західній Африці з населенням близько 30 млн. чоловік. Марокко – конституційна монархія. Глава держави – король. Законодавчий орган – палата представників.
У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але й релігійне управління країною. Такі монархії називаються теократичними (Саудівська Аравія).
Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється органами, обраними населенням на певний строк. Республіки поділяються на парламентські, президентські та змішані
Парламентська республіка – верховна роль в організації державного життя належить парламенту. (Австрія, Швейцарія, Ісландія, Ірландія).
Уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості. Глава держави в подібних республіках вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією.
Президентська республіка – повноваження глави держави і глави уряду поєднуються у руках президента. (США, Російська Федерація).
Характерні риси
позапарламентський метод обрання президента та формування уряду, відповідальність уряду виключно перед президентом, ширші, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави
Змішаною республікою є держава, у якій поєднуються риси президентської та парламентської республіки. Президент обирається народом, проте не має значних повноважень щодо впливу на діяльність виконавчої .
Форма державного устрою – це національна та адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державного управління та влади.
Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету. (Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.)
Характерні риси
єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи
одну конституцію, єдину систему законодавства, єдине громадянство
відсутність державного суверенітету у складових частини держави (областей, округів, провінцій, графств)
усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.
Федерація – це добровільне об’єднання відносно самостійних державних утворень в одну союзну державу. (США, Бразилія, ФРН, Російська Федерація )
Характерні риси
територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, республік
верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам, хоча суб’єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи
існує союзне громадянство та громадянство федеральних одиниць
у парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації
зовнішньополітичну діяльність тут здійснюють союзні органи, які офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах.
Російська Федерація — приклад федеративної держави. До її складу входять 88 суб’єктів федерації: республіки (21), краї (6), області (49), міста федерального значення Москва та Санкт-Петербург, автономна область та автономні округи (10).
Конфедерація – це юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів. (Конфедераціями були Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848), США на початковому етапі заснування. Тепер прикладом конфедерації може бути Європейський Союз.)
Характерні риси
на відміну від федерації, не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів
не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету
зберігає громадянство держав-суб’єктів
Форма державного режиму – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).
Демократичний режим має такі ознаки:
базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства
основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова
реально забезпечуються права і свободи громадян
реалізується ефективна система контролю населенням державної влади
гарантується незалежне правосуддя.
Недемократичному режиму притаманні такі ознаки:
повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям
одержавлення усіх суспільних організацій (профспілок, молодіжних та спортивних організацій тощо)
позбавлення людини більшості суб’єктивних прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)
порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя
мілітаризація громадянського життя
ігнорування інтересів національних меншин
відсутність свободи совісті та релігійних переконань.
Недемократичний режим може встановлюватися як за монархічної, так і за республіканської форми правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не може співіснувати з парламентською монархією чи республікою.