Тема 2. Поняття та система цивільного законодавства україни План

1. Поняття цивільного законодавства. Акти цивільного законодавства

2. Чинність актів цивільного законодавства

3. Аналогія закону та аналогія права

4. Недійсність нормативних актів

5. Значення судової практики

1. Якщо цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють цивільні відносини, то цивільне законодавство ‒ це сукупність нормативних актів, які містять норми цивільного права. 

Серед трьох відомих історії основних форм (джерел) права ‒ звичай, прецедент і нормативно-правовий акт ‒ для українсь­кого цивільного права характерною і майже єдиною формою є нормативно-правовий акт.

Форми втілення цивільно-правових норм в нормативно-правових актах:

• Закони.

• Інші акти цивільного законодавства (укази Президента України, постанови КМУ, нормативні акти міністерств та ві­домств, виконавчої влади).

• Чинні (не втратили сили) нормативні акти СРСР та Української РСР.

• Норми міжнародного права і міжнародні договори.

Закони

Закон є основною формою правотворення в Україні.

Залежно від мети закони поділяються на:

-  конституційні;

-  кодифіковані (наприклад, Цивільний кодекс України);

-  програмні (наприклад, Закон України «Про бюджет», тобто такі, що визначають основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики);

-  спеціальні («Про заставу», «Про фінансовий лізінг», «Про господарські товариства»).

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на її основі (ст. 13, 14, 41, ст. 21-24, 27-34).

Закони, що приймаються на базі Конституції, називають­ся звичайними. За роки незалежності прийнято понад 1000 законів, що містять норми цивільного права.

Кодекс - це законодавчий акт, в якому об’єднані й система­тизовані норми права, що регулюють певну сферу суспільних відносин. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс.

Перший ЦК України був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК України був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений удію 1 січня 1964 р.

Робота над проектом сучасного ЦК була завершена в березні 1996 p., після чого він був переданий на розгляд Верховної Ради, яка за­твердила його 16 січня 2003 р. ЦК набрав чинності 1 січня 2004 р., являє собою результат третьої вітчизняної кодифікації

ЦК України побудований за, так званою, пандектною системою і сконструйований за «книжним» принципом.

Книга перша - «Загальні положення» складається із 5 роз­ділів і 19 глав (розділи про основні положення, особи, об’єкти, правочини, представництво, строки та терміни, позовну дав­ність).

Книга друга - «Особисті немайнові права фізичної особи». До цієї книги повністю перенесені особисті права людини, які передбачені розділом II Конституції України «Права, свободи і обов’язки людини і громадянина». Водночас зміст цих прав роз­ширено та конкретизовано.

Книга третя - «Право власності та інші речові права» ре­гулює речові відносини.

Книга четверта - «Право інтелектуальної власності» виз­начає особливості регулювання цивільних відносин, пов’язаних зі створенням та використанням результатів інтелектуальної діяльності.

Книга п’ята - «Зобов’язальне право» регулює договірні і недоговірні зобов’язання.

Книга шоста - «Спадкове право» встановлює підстави і види спадкування, регламентує порядок здійснення спадкових прав.

Інші акти цивільного законодавства

Елементами системи цивільного законодавства є також укази Пре­зидента України, постанови та розпорядження КМУ, нормативні акти міністерств та відомств.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідом­чий характер.

Постановами уряду затверджені такі важливі нормативні акти як «Статут залізниць» (6 квітня 1998 p.), «Правила на­дання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (21 липня 2005 p.), «Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітально­му будівництві» (1 серпня 2005 p.), «Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг» (9 серпня 2005 р.) т.і.

Міністерства та інші органи державного управління видають нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нор­мативні акти міністерств та відомств, які видані в межах їх ком­петенції та сфери діяльності, обов’язкові для всіх юридичних та фізичних осіб. На рівні відомств прийняті такі акти, як Положення про проведення конкурсів з продажу акцій (часток, паїв), що нале­жать державі у майні юридичних осіб(Наказ Фонду Державного майна № 2694 від 5 жовтня 2005 p.), Правила утримання жи­лих будинків та прибудинкових територій (Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 36 від 17 травня 2005 р.) та інші.

Рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення стосовно питань, пов’язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26 вересня 2002 р. затверджено положення «Про встановлення граничних розмірів плати за проживання в гуртожитках громадян».У межах адміністративно­го району це розпорядження є обов’язковим для виконання.

Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР

Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, чинні на території Ук­раїни, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавс­тва Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством Ук­раїни, чинні на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Норми міжнародного права і міжнародні договори

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до­говори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Порядок дії міжнародних договорів на території України рег­ламентує Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України ». Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні догово­ри становлять невід’ємну частину національного законодавства України. Пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Серед міжнародних договорів, які регулюють цивільні відно­сини, можна назвати Конвенцію про позовну давність у міжна­родній купівлі-продажу товарів 1974 p., Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Міжнародну конвенцію про морські застави та іпотеки 1993 р.

Звичай

Звичай - це правила поведінки в цивільному обороті, які формувалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовчої практики. Як джерело цивільного права звичай був найпоширеніший на початкових етапах розвитку держави та права. Нині звичай (ділового обігу) є важливим джерелом цивільного права в комерційному обороті (в торговельному мореплавстві, в торгівлі).

Для визнання звичайних правил саме звичаями необхідно, щоб ці правила відповідали певним умовам:

а) ці правила поведінки повинні бути постійними за характе­ром і чітко визначеними за змістом;

б) широко застосовуватися в підприємницьких відносинах;

в) регульовані ними відносини не повинні регламентуватися законодавчими нормами.

Практично, звичай і без формального закріплення виступає джерелом права. Водночас він може бути відоб­ражений у певному документі (одним із найбільш поширених міжнародних торгівельних звичаїв є Правила «ІНКОТЕРМС» (Міжнародні правила тлу­мачення комерційних термінів), які періодично затверджують­ся Міжнародною Торговельною Палатою). Законодавець інколи не лише рекомендує використовувати звичаї, а і прямо вимагає цього.