Розділ і. Передумови і причини Північної війни

В кінці XVII ст. перед Росією стояли три основні зовнішньополітичні завдання: вихід до Балтійського і Чорного морів, а також воз'єднання староруських земель. За Столбовським договором 1617 року, шведи повністю відтіснили Росію від Балтійського моря, захопивши давні російські землі на узбережжі Фінської затоки. Російську державу було позбавлено природного шляху сполучення з країнами Західної Європи, спілкування з якими було важливою умовою подолання відсталості країни. У середині XVII століття уряд Росії зробив спробу повернути собі вихід до Балтійського моря. Але Швеція була у той час сильною військовою державою, і для успішної боротьби з нею сили Росії виявилися поки що недостатніми, тим більше що одночасно йшла війна з Польщею за Україну. Ліквідовувати умови Столбовського договору – пробитися до Балтійського моря в XVII столітті не вдалося. Це була найнасущніша проблема, найважливіше завдання російської зовнішньої політики, і, давно вже став традиційної, вона ніколи не знімалася з порядку денного, але вирішувати її довелося вже Петру I в перші десятиліття XVIII століття².

Третім сусідом Росії в Європі було в XVII столітті Кримське ханство - васал і форпост Османської імперії. Росія в XVII столітті щорічно виплачувала крупні суми кримській феодальній верхівці. Проте це не забезпечувало безпеку її південних меж. Майже щороку з настанням весни татарські орди глибоко проникали в межі російської землі, палили, грабували, вбивали, угонили населення і худобу. Постійні татарські набіги гальмували розвиток продуктивних сил, заважали залученню в господарський оборот найбільш родючих земель, створювали непереборні перешкоди розвитку землеробства і скотарства на землях значної частини російської держави³.

Уряду доводилося крім щорічних виплат кримським татарам, витрачати великі засоби на створення оборонних споруд від татарських набігів. Найсучасніші потреби господарського розвитку вимагали від російського уряду все більш рішучої боротьби з набігами татар, вживання ефективних заходів по забезпеченню безпеки південних меж. Це вело до все більш крупних зіткнень з татарами і Туреччиною, що стояла за їх спиною. Проте тут, на південних межах, в XVII столітті добитися зміни становища не вдалося. Військові зіткнення з Туреччиною і Кримом в 70-80-х роках XVII століття не принесли помітних успіхів, які були б здатні поліпшити позиції Росії щодо її південних сусідів. Як відомо Донські козаки зуміли узяти і протягом двох років утримувати могутню фортецю Азов — форпост Османської імперії. Люті спроби добірних військ турецького султана відбити фортецю розбивалися об опір нечисленного козачого гарнізону, але цар Олексій Михайлович не зміг знайти резерви для допомоги захисникам Азова, і козаки змушені були покинути місто⁴.

На початку царювання Петра I зовнішньополітичний курс Росії зберігав спадкоємність, що виявлялася в активних діях на південному напрямі. Проте вже тоді Петро чіткіше, ніж його попередники, усвідомлював значення виходу до моря для розвитку країни, а тому, – більш цілеспрямовано готувався до військових дій, що і принесло перші успіхи. Захоплення Азова в 1696 р. стало лише першим кроком на шляху до Європи, були потрібні величезні зусилля для того, щоб захопити Керч і пробитися в Чорне море, а з нього в Середземне. В кінці 90-х рр. намітилася переорієнтація зовнішньополітичного курсу, викликана, крім складності виходу до південних морів, наступними чинниками:

1) Розпад антитурецької ліги і зневага союзниками інтересами Росії на півдні підштовхнули її до пошуку нових союзників. У створенні антишведського союзу Петро знайшов зацікавлених осіб. Зокрема, польський король і саксонський курфюрст Август II Сильний також мав до Швеції територіальні претензії. У 1699 р. Петро I і Август II оформили російсько-саксонський Північний союз ("Північна Ліга") проти Швеції. До союзу Саксонії і Росії приєдналася також і Данія (Фредерік IV)⁵.

2) Ближче знайомство Петра I з життям європейських країн привело його до думки, що вихід в Балтійське море найкоротшим чином пов'яже Росію з передовими, морськими країнами - Голландією і Англією.

3) Учасники Північного союзу дещо занизили оцінку військової потужності Швеції і переоцінили свою. До того ж Петру І представлялося, що перемога над армією європейської країни принесе більше здобутків йому і його країні, ніж успіх в боротьбі хоч і з могутньою, але східною державою⁶.

На початку XVIII ст. Швеція була найбільш могутньою державою балтійського регіону. Протягом всього XVII сторіччя її могутність приростала за рахунок захоплень Прибалтики, Карелії, земель на півночі Німеччини. Шведські збройні сили налічували до 150 тис. осіб. Вони володіли відмінним озброєнням, багатим досвідом військових дій і високими бойовими якостями. Швеція була країною передового військового мистецтва. Її полководці (перш за все, король Густав-Адольф) заклали основи військової тактики того часу. Шведська армія комплектувалася на національній основі, на відміну від найманих військ багатьох європейських країн, і вважалася кращою в Західній Європі. Швеція мала в своєму розпорядженні також сильний військово-морський флот, який налічував 42 лінійних корабля і 12 фрегатів з особовим складом 13 тис. осіб Військова потужність цієї держави стояла на солідному індустріальному фундаменті. Зокрема, Швеція мала розвинену металургію і була найбільшим виробником заліза в Європі. Що стосується російських збройних сил, то в кінці XVII ст. вони знаходилися у стадії реформування. Не дивлячись на значну чисельність (200 тис. осіб у 80-і рр. XVII ст.), вони не мали в своєму розпорядженні достатньої кількості сучасних видів озброєнь. Крім того, внутрішня смута після смерті царя Федора Олексійовича (стрілецькі бунти, боротьба Наришкиних і Мілославськіх) негативним чином позначилися на ступені боєготовності російських збройних сил, загальмувавши проведення військових реформ. У країні був майже відсутній сучасний військово-морський флот (на передбачуваному театрі бойових дій його взагалі не було). Недостатньо було розвинено і власне виробництво сучасних озброєнь, унаслідок слабкості промислової бази. Таким чином, Росія вступила у війну недостатньо підготовленою для боротьби з таким сильним і умілим супротивником⁷.

Петро І закінчував розпочаті за кордоном переговори проти Туреччини. В очікуванні швидкої смерті іспанського короля і війни між Австрією, і Францією, Австрія, Польща, і Венеція, союзники Росії проти Туреччини, уклали з нею мир. В Петра І був вибір продовжувати війну з Туреччиною один на один, використовуючи те, що в Європі тоді Англія, Франція, Австрія, Голандія будуть пов’язані бортьбою за "іспанський спадок", знайти союзників і розпочати війну із Швецією за повернення виходу до Балтійського моря. Останнє було набагато важливіше для Росії, узбережжя Чорного моря було набагато далі від центральних областей Росії і сполучення з ними знаходилось в небезпеці через кримських татар. Вихід з Чорного моря через Босфор був закритий Туреччиною і крім цього це був більш далекий і небезпечний шлях до передових країн⁸.

Але розпочинати війну із Швецією до укладення миру з Туреччиною неможна було, так як це створювало реальну загрозу війни на 2 фронти. Була домовленість, що на мирних переговорах з Туреччиною Австрія буде відстоювати російські претензії. Посольство створенне для замирення з Османською імперією, очолив дяк Ємальян Українець. Він несподівано для турецької владии прибув до Стамбулу на 46-гарматному фрегаті, який дав урочистий салют з усіх гармат. Відомо, що Українець йшов на всі міри для укладенні вигідного миру. Не секрет, що дяк не жаліючи хабарів давав їх усім і навіть підкупив дружин в гаремі. результатом такої політики був його прийом в султана і підписання 13 липня 1700 року Констатантинопольського миру. За його умовами Азов і частина азовського узбережжя, на якому будувався Таганрог, відходили до Росії (було дозволено тримати галерний флот в Азовському морі). Уклавши договір Туреччиною Росія звільнила руки для війни з Швецією. Донесення від Українця з Царгорода прийшло в Москву 8 серпня, а наступного дня 9 серпня 1700 року, Росія оголосила війну шведам⁹.

Отже, на початку ХVІІІ століття для держав Західної Європи склались необхідні передумови для початку військових дій за оволодіння узбережжям Балтійського моря. Росія була найбільше в цьому зацікавлена. Співвідношення сил було на користь Швеції, але союзники і противники недооцінили політичного генія Петра І та величезний потенціал російського народу.