1.1. Німецький окупаційний режим і аграрна політика гетьмана п.Скоропадського

9 лютого 1918 р. країни Четверного союзу (Ні­меччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) підписа­ли у Бресті мирний договір з делегацією Центральної ради. Це був перший мирний договір на шляху до завер­шення світової війни. Але до миру на Україні було далеко. Тут вже кипіла війна між прихильниками Радянської вла­ди і Центральної ради. Останніх було менше. Центральній раді довелося залишити Київ і відійти на Волинь, її пред­ставники у Бресті просили у німців військової допомоги. Підписуючи мирний договір, дипломати Німеччини і Авст­ро-Угорщини якнайменше думали про створення суверенної України. На крок до миру їх штовхало насамперед вій­ськово-стратегічне становище. Країни Четверного союзу знемагали від війни на два фронти. Вивівши з бороть­би Україну й Росію, вони планували перекинути значні вій­ськові сили на захід, де ще жевріла надія на успішне завершення війни. Підштовхувало й те, що договір з Центральною радою відкривав можливість використання сиро­винних і продовольчих ресурсів України. В Австро-Угорщи­ні, де продовольче становище було майже катастрофічним, договір від 9 лютого називали не інакше як хлібним миром. Тож делегації Центральної ради не довелося двічі запро­шувати німців і австро-угорців на Україну. 18 лютого 1918 р. почався наступ на Україну німецької армії, а декількома днями пізніше (27 лютого) до неї при­єдналися і австро-угорські війська⁶.

Володимир Винниченко, нещодавно голова Генераль­ного секретаріату УНР, у кінці лютого занотував до свого щоденника: «Німці і австріяки наступають... Так, можливо, німці й принесуть самостійну Україну. Але чи вони ж цим задовольняться? Чи не схотять вони принести поміщицьку, мілітаристську, щиро буржуазну Україну? Рада ітиме ра­зом з німцями. Делегація наша звернулася з проханням допомоги. Але що прийдеться дати за це? Чи не буде зради соціальної на користь національної? Серце

1.2. Повстанський рух на Правобережжі

і Слобожанщині у 1918-1920 рр.

А тим часом в Україні один за одним почали спалаху­вати селянські виступи. Ще 9 березня німецький полковник фон Штольценберг телеграфував з Києва головнокомандуючому Східного фронту: «Вороже ставлення селянського населення, яке під час реквізицій фуражу і хліба не зупи­няється перед збройними виступами проти наших військ, зростає... Варто врахувати для наступних операцій, що у зв'язку із становищем, що склалося, кожної миті можуть виникнути відкриті військові зіткнення, хоча б і у формі партизанської війни»⁷.

Розділ ІІ.

Повстання в Гуляйполі – найвищий етап розвитку селянського повстання

2.1. Нестор Махно – штрихи до біографії

Нестор Іванович Махно став легендарною люди­ною ще за життя. Незвичайні явища супроводжува­ли його з моменту появи на світ. На священику, що його хрестив, під час обряду зайнялося вбрання, що було витлумачено односельцями як знак того, що в життя вступає великий пройдисвіт⁸.

Сам Н. І. Махно, шанобливо прозваний своїми сподвижниками "батькою" коли йому ледь виповнилося 30 років, до смерті навіть не знав точ­ної дати свого народження. Офіційно за докумен­тами – 28 жовтня 1889 року. Але нещодавно за книгою реєстрації актів громадянського стану Хресто-Воздвиженської церкви його рідного села, а тепер районного центра Запорізької області Гуляй-Поля (сама назва якого нагадує про стародавню козацьку вольницю), було встановлено, що народився Нестор Махно 26 жовтня 1888 року. Очевидно, його мати, щоб відстрочити призов до армії, на рік омолодила невисокого, щуплого хлопчика, чим, як ми дізнаємося далі, мимоволі врятувала йому життя⁹.