Розділ I. Аналіз історіографічної й джерельної бази дослідження.

1.1. Історіографія проблеми

Перш ніж приступитися до аналізу історіографії конфлікту в колишній Югославії, ми хочемо виділити ряд загальних робіт з теорії й практики міжнародних відносин, що вплинули на наше сприйняття й розуміння балканських подій (1991-95 р.). Ці роботи написані в різний час і належать авторам з різними політичними й історіософськими поглядами, однак наукові положення, що втримуються в них, фактичний матеріал і принципи методології можуть бути успішно застосовані при розробці нашої теми. Так, звертання до проблем американської зовнішньої політики вимагає вивчення не тільки її актуальних завдань, але й знання еволюції її основних напрямків у попередні періоди. Оскільки в нас немає можливості перелічити тут всі відомі нам роботи, виділимо лише найбільш великі з них: И. Севастьянов «Планування зовнішньої політики в США»[47], В. Журкин «США й міжнародні політичні кризи»[28], колективна праця російських учених «Суспільна свідомість і зовнішня політика США»[49], А. Шлезингер молодший «Цикли американської історії»[51] (книга, що дає важливий матеріал для розуміння зв'язку внутрішньої й зовнішньої політики США), З. Бжезинский «Велика шахівниця» [14] (остання за часом велика робота відомого американського політолога, присвячена геополітичної стратегії США в Євразії після завершення «холодної війни»).

1.2. Джерельна база роботи.

Переходячи до аналізу джерельної бази бакалаврської роботи, насамперед, виділимо основні групи використаних нами документів. До них ставляться:

а) постанови Ради Північноатлантичного альянсу ;

б) резолюції СБ ООН [9];

в) декларації ЄС, ОБСЄ й міжнародних конференцій, щодо конфлікту в Югославії [3, 4, 6, 8, 9];

г) умови Дейтоновських Угод 1995 р.

д) матеріали преси;

До спеціальної групи задіяних джерел варто віднести інтерв'ю, виступи й звіти перед громадськістю безпосередніх учасників подій у колишній Югославії (лорда Оуена, Холбрука, Ціммермана, Мілошевича, Білла, адмірала Смітта, генерала Валгрена й т.д.

Розділ II. Розпад Югославії: внутрішній і міжнародний аспекти.

2.1. Процес розпаду Югославії

Конфлікт у Югославії має складний багатоплановий характер, а, отже, такий же різноманітний комплекс причин. У переважній більшості наукових публікацій, присвячених даній проблемі, перше місце серед них приділяється внутрішнім протиріччям, що призвели до розпаду федеративної держави й громадянській війні, що йшла 4 роки. Згідно міцно сформованій в колах вітчизняних і закордонних політологів думці, основу конфлікту варто шукати в нерозв'язаності національного питання в рамках соціалістичної Югославії й, головне, у нерівноправному положенні її колишніх республік. Розвиваючи цю думку, цілий ряд дослідників ідуть далі й бачать корінь зла в «великосербської гегемонії», що ущемляла й обмежувала волю інших народів федерації[58, с.46.]. Оскільки останнє твердження істотно вплинуло на політику провідних світових держав у рішенні цього питання, розглянемо більш докладно, наскільки воно є об'єктивним. Не беручи під сумнів безперечна теза про крайню складність і заплутаність міжетнічних відносин на території СФРЮ, зупинимося на аналізі дійсного положення югославських народів у цій країні.