2. Запровадження методів вимірювання продуктивності.

Запровадження методів вимірювання продуктивності, як прави­ло, здійснюється в кілька етапів, які включають у себе:

• прийняття рішення про систематичне вимірювання продук­тивності;

•визначення ланок економіки, в яких планується вимірю­вання продуктивності (підприємства, цехи, бригади, робочі місця);

• визначення часового періоду вимірювання продуктивності (година, день, місяць, квартал, рік);

• вибір методів вимірювання продуктивності (на основі дода­ної вартості, товарної продукції);

• застосування методів вимірювання.

На вибір того чи іншого способу вимірювання продук­тивності впливають різноманітні чинники. Ось чому перш ніж застосовувати той чи інший метод вимірювання продуктивнос­ті на практиці необхідно шляхом аналізу в кожній ланці еко­номіки відібрати необхідні чинники та їх комбінаційні поєд­нання, які б найбільшою мірою відповідали її виробничо-комерційним потребам, забезпечували їх конкурентоспромож­ність.

До таких чинників належать:

• мета й споживачі — залежно від того, яка мета ставиться перед фірмою- задоволення потреб споживачів, одержання прибутку, зниження собівартості продукції, підвищення рівня техніко-економічних та соціально-екологічних параметрів, не­обхідно вибирати відповідний метод вимірювання продуктив­ності;

• об'єктивна необхідність вивчення та освоєння керівництвом системи вимірювання продуктивності, яку передбачається запро­вадити в практику;

• визначення ступеня централізації чи децентралізації даного методу вимірювання продуктивності щодо вищих ланок еконо­міки;

• запровадження в систему загального контролю організації методів вимірювання продуктивності, що застосовуються на практиці;

• органічне поєднання існуючого стилю управління з методами вимірювання продуктивності, які передбачається запровадити в практику.

3. Вимірювання продуктивності на підприємствах та їх виробничих підрозділах.

Вимірювання продуктивності на макрорівні здійснюється за допомогою як абсолютних так і відносних показників. Без вимірювання продуктивності на макрорівні ні ВВП, ні ВНП, ні НД, ні додана вартість самі по собі не спроможні достовірно відображати ступінь соціально-економічного здоров’я країни або галузі. Наприклад, ВВП зростає із року в рік, але соціально-економічний стан країни може погіршуватись, якщо витрати будуть зростати більш високими темпами, аніж вихід продукції.

Для вимірювання продуктивності на всіх рівнях економіки можуть застосовуватись два типи коефіцієнтів продуктивності.

.

Зазначимо, що під загальним обсягом виробництва необхідно розуміти весь обсяг виробленої і реалізованої продукції і послуг, тобто всю продукцію яка вийшла із виробничої системи і реалізована на ринку.

Сукупна продуктивність може бути визначена за формулою

,

де Pt — сукупна продуктивність;

Ов— загальний обсяг виробництва;

Тв— трудові витрати;

І — капітальні витрати;

Мв — витрати на матеріали, сировину і закуплені у сторонніх постачальників, напівфабрикати;

Пв— витрати на послуги.

Існує чимало підходів до вимірювання та аналізу продуктивності на підприємстві. Це зумовлено тією об­ставиною, що до підприємства мають відношення різні групи людей (менеджери, робітники, інвестори, споживачі, профспіл­ки). Назвемо лише декілька практичних підходів до вимірювань продуктивності на підприємстві:

• вимірювання продуктивності працюючих;

• вимірювання продуктивності для планування витрат праці на один виріб;

• вимірювання продуктивності, спрямоване на оцінку рівня раціональності структури робочої сили;

• вимірювання продуктивності обсягів доданої вартості тощо.

Як правило, застосування того чи іншого методу вимірювання продуктивності визначається метою, яка поставлена перед під­приємством.

Існує три найбільш загальні цілі, що стоять перед підприємством: - порівняння показників діяльності підприємства з аналогіч­ними показниками конкурентів;

• визначення відносної ефективності роботи підрозділів під­приємства;

• порівняння віддачі різних типів витрат на виробництво з ме­тою використання цих результатів під час укладання колектив­ного договору та розподілу прибутку.

В умовах ринкової економіки для вимірювання сукупної та часткової продуктивності можуть бути застосовані показники то­варної валової та реалізованої продукції.

Товарна продукція — це продукція, призначена для реалізації не своїм споживачам. Вона включає в себе готову продукцію, на­півфабрикати, різноманітні роботи й послуги.

Валова продукція включає в себе товарну продукцію та неза­вершене виробництво.

Незавершене виробництво — це невиготовлена повністю згід­но з даним технологічним процесом продукція, яка з цієї причини знаходиться на робочих місцях.

Реалізована продукція включає в себе продукцію, що надійшла споживачам і за яку на розрахунковий рахунок постачальника на­дійшла грошова виручка, а також продукцію, отриману споживача­ми, але не оплачену, і продукцію, за яку надійшла передоплата.

Необхідно мати на увазі, що, вимірюючи як сукупну, так і част­кову продуктивність на основі товарної, валової, реалізованої про­дукції достовірно її рівень можна визначити тільки тоді, коли незмінною залишається структура матеріаломісткості и трудомісткос­ті товарів і послуг. Зі зміною номенклатури товарів і послуг зміню­ється матеріаломісткість і трудомісткість загального обсягу продук­ції, що впливає на рівень та динаміку продуктивності незалежно від фактичного рівня її позитивного чи негативного зростання.

На підприємствах і в галузях, що виробляють (видобувають) однорідну продукцію застосовують натуральний метод вимірю­вання продуктивності. Сутність цього методу полягає в тому, що обсяги продукції визначаються в натуральних вимірниках штуках, тоннах, центнерах, кілограмах, кілометрах, метрах, кіловат-годинах.

На тих підприємствах і галузях, де виготовляється продукція одного й того самого соціально-економічного призначення, але відрізняється одна від одної якоюсь ознакою, застосовують умов­но-натуральний метод вимірювання продуктивності (метод умовно-облікових одиниць).

Ознаки, за якими зіставляється різна продукція, поділяється на три групи.

Перша група включає в себе ті види продукції, які відрізня­ються один від одного рівнем споживчої корисності (паливо різ­ної теплотворної спроможності, мило різної жирності).

Друга група включає в себе продукцію, яка відрізняється своєю трудомісткістю (взуття різних моделей і розмірів).

Третя група включає в себе продукцію, яка відрізняється рів­нем потужності (наприклад, двигуни різних типів).

Натуральний та умовно-натуральний метод вимірювання про­дуктивності можуть бути застосованими також у виробничих підрозділах підприємств: цехах, виробничих ділянках, бригадах, робочих місцях.

У той же час, у виробничих підрозділах підприємств переважно застосовується трудовий метод вимірювання як су­купної, так і часткової продуктивності, коли обсяг продукції ви­значається в нормо-годинах. Для вимірювання часткової продук­тивності на основі трудового методу застосовують три його різновиди.

Перший різновид. Якщо не змінюється номенклатура продук­ції та її трудомісткість, то виробіток визначається кількістю нор-мо-годин, що припадає на одиницю фактично відпрацьованого часу.

Другий різновид. Якщо за незмінної номенклатури продукції змінюється її трудомісткість, то рівень часткової продуктивності можна визначити за такою формулою:

де Т_б, Т₃ — трудомісткість продукції відповідно у базовому та звітному періодах.

Третій різновид. Якщо змінюється номенклатура продукції та її трудомісткість, то рівень продуктивності, продуктивності праці (ПП) доцільно визначати за такою формулою:

де Т_зн — відсоток зниження трудомісткості.

Структурним підрозділам підприємств, як правило, встанов­люється на кожен плановий період певний відсоток зростання продуктивності праці. Виходячи із запланованих темпів зростання продуктивності пращ, ці підрозділи здійснюють організацій­но-технічні заходи зі зниження рівня трудомісткості продукції, який розраховується за такою формулою:

Як відомо, одним із головних принципів високоефективного функціонування економіки є забезпечення випереджаючих тем­пів зростання продуктивності та продуктивності праці порівняно із темпами зростання середньої заробітної плати.

У зв'язку з цим в усіх ланках економіки доцільно визначати зарплатовіддачу відношенням обсягу продукції у відповідних по­казниках до фактичного фонду оплати праці.

У той же час, найбільш точним та універсальним методом вимірювання сукупної продуктивності, який може застосовува­тися практично в усіх ланках економіки, є індексний метод. Йо­го сутність полягає в тому, що як позитивна, так і негативна віддача чинників продуктивності враховується через добуток системи її індексів.

На підприємствах, що забруднюють навколишнє середовище та негативно впливають на соціальне середовище, доцільно вимірювати соціально-економічну, еколого-економічну й чисту про­дуктивність.