2. Способи творення термінів

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація  використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: водяний знак, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, ринок праці, миша комп’ютера, вексельний портфель, власний заголовок, чиста конкуренція. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний  утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, літературознавство, держава-монополія), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення  один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

3. Синтаксичний  використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множний, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни, умовний спосіб, підрядне речення. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

4. Запозичення  називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичання термінів різноманітні:

• запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

• паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати  повертати борг; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт  ввіз;

• пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація  продовження терміну чинності угоди;

• відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат  юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці  так звані пуристи  заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20х роках 20 століття  і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода  диспач; водозбір – аквілегія; звуження  інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.)  тросант (нім.); жиро (італ.)  індосамет (нім.); ревалоризація (фр.)  ревальвація (лат.)).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

• однокомпонентні терміни: паритет, резолюція, субстрат, пара лінгвістика.

• двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури; або прикметник + іменник: унітарна держава, цивільна відповідальність.

• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник: структурний тип речення, маскультур ний код мови, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник: категорія числа іменника, позолота обрізів видання.

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів: визначення авторських і суміжних прав.