2.1 Поняття тоталітаризму

У найдраматичніші періоди своєї історії людство намагалося знайти єдино правильний вихід із ситуації, що склалася. Інколи йому це вдавалося, інколи - ні. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Перед тими, хто ще вчора беззастережно вірив у демократизм, міжнародне право та недоторканність особи і майна, постали запитання, на які не знаходилося відповіді: чому так сталося, хто винен, як уникнути подібних катастроф у майбутньому? Обивателі, не у змозі самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинуватили демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм спокійне й сите життя. Найбільше такі погляди були поширені у країнах, які або програли війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їхню думку, вони заслуговували (Італія). Боягузтво і лицемірство, підлість і зрада, визнання будь-якої влади і будь-якого «вождя» — усе це не видавалося за надмірну плату за власне благополуччя і спокій. В ім'я кращого майбутнього та задоволення власних інтересів такі люди зголошувалися відсторонено спостерігати злочини влади, аби вони лише не стосувалися їх особисто. І поки інтелектуали та політики розробляли рецепти повоєнного облаштування світу й безуспішно намагалися пропонувати їх народам, владу захоплювали ті, хто давав прості й зрозумілі людям відповіді та обіцяли заманливі перспективи. З цього жорстокого часу, й виросла небачена до тоді протилежність демократії - тоталітаризм. [37, с. 67 - 72]

2.2 Становлення тоталітарної системи в Україні

30 грудня 1922 р року у Москві відкрився І Всесоюзний з'їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР і в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Згідно з цими документами чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, ЗСФРР, БСРР — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх компетенцію. Встановлювалося, що народні комісаріати розподілятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Всесоюзний з'їзд Рад. Це викликалося необхідністю перевірки постанов, що приймаються, потребою їх доопрацюванн. І з'їзді Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г.Петровського. Так закріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР. [43,с.45 - 57] До кінця 1920-х рр. у країні сформувалася тоталітарна система влади. Єдиною правлячою партією залишалася РКП(б) – ВКП(б), чиї дії після розгрому опозиції ставали абсолютно безконтрольними. Партійна влада зросталася з владою державної, керівники партії займали одночасно всі керівні посади в держапараті. Партія мілітаризувалася, перетворившись на своєрідний «орден мечоносців». Установилася одноособова диктатура вождя — І.В. Сталіна. Крах надій на світову революцію привів до твердження ідеї вождя про необхідність форсованого будівництва соціалізму в одній окремо узятій країні. СРСР повинний був завоювати «економічну самостійність» і перетворитися з країни, що ввозить машини й устаткування, у країну, «виробляючу машини й устаткування». Такий напрямок розвитку визначив XIV з'їзд правлячої більшовицької партії в 1925 р. Наприкінці 1920-х рр. почалася індустріалізація – створення великого машинного виробництва у всіх галузях господарства, особливо в промисловості. Фактично з часу знищення багатопартійності і встановлення партійної монополії більшовиків в Україні розпочався новий етап національного комунізму, складний й драматичний. Треба відзначити, що, незважаючи на встановлення радянської влади на всій території України, все ж вона не була і не могла бути стабільною. Просто відмінити Україну, проголосивши її знову кількома губерніями, було неможливо. Внаслідок національно-визвольних змагань з’явилися національні інститути в галузі культури, управління, економіки і т.ін. Селяни почали звикати, що до них звертаються українською мовою. Після офіційного закінчення громадянської війни в Україні існувало багато повстанських груп, що складалися з українських селян, які не могли сприйняти чужу владу. Була загроза безконечних збройних конфліктів і масових бунтів. На відміну від Росії, в Україні комітети бідноти,не були ліквідовані, а просто перейменовані у комітети незаможних селян, переважно з люмпенізованих міських елементів. По суті, щоб заспокоїти селян, була прийнята політика українізації. [44, с. 89].

РОЗДІЛ 3

Стан та діяльність української інтелігенції в добу тоталітаризму