3. Право на забудову

Право на забудову – законодавчо забезпечена можливість і здатність особи здійснювати дозволену законом містобудівельну діяльність на земельній ділянці, яка належить їй на праві користування.

Забудова може бути здійснена за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови, що вона узгоджується з цільовим призначенням земельної ділянки та містобудівною документацією.

Цивільний Кодекс України у системі відносин власності окремо регламентує право власності на землю (земельну ділянку) і право власності на житло.

Встановлено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд відповідно до її цільового призначення – зводити на ній будівлі і споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. При цьому ЦК передбачає норму, відповідно до якої право власника на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Суб’єктами права власностi на землю (земельну дiлянку) є фiзичнi особи, юридичнi особи, держава, територiальнi громади. Права та обов’язки суб’єктiв права власностi на землю (земельну дiлянку) встановлюються законом.

Власник земельної дiлянки має право зводити на нiй будiвлi та споруди, закритi водойми, здiйснювати перебудову, а також дозволяти будiвництво на своїй дiлянцi iншим особам.

Власник земельної дiлянки набуває право власностi на зведенi ним будiвлi, споруди та iнше нерухоме майно.

Право на забудову виникає з моменту: 1) надіслання повідомлення про початок підготовчих робіт, визначених будівельними нормами, державними стандартами і правилами, крім винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень, до органу державного архітектурно-будівельного контролю; 2) реєстрації декларації на початок виконання підготовчих робіт у випадках винесення інженерних мереж та видалення зелених насаджень; 3) набутя права на виконання підготовчих робіт.

4. Особливості виникнення права на забудову земельної ділянки

Будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі – будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення земельної ділянки. Параметри житлових будинків визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" ( n0007509-05 ) та ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

За наявності плану зонування території (зонінгу) розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень.

Для об’єктів будівництва, на які надається будівельний паспорт, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Для отримання будівельного паспорта забудовник звертається до відповідного спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури з письмовою заявою щодо намірів забудови земельної ділянки. Органи містобудування та архітектури визначають відповідність намірів забудови земельної ділянки чинній містобудівній документації (генеральному плану населеного пункту, плану зонування та детальному плану території, схемі планування території району) у частині функціонального, цільового, будівельного та ландшафтного використання земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів, що готуються за інформацією з містобудівного кадастру або відповідної містобудівної документації, будівельних норм, державних стандартів та правил.

До складу будівельного паспорта входять:

вимоги до забудови земельної ділянки;

схема забудови земельної ділянки;

технічні умови (визначені у вимогах про забудову земельної ділянки);

проект будівництва (за наявності).

У схемі забудови земельної ділянки визначається місце розташування запланованих об’єктів будівництва, червоні лінії, лінії регулювання забудови, під'їзди до будівель і споруд, відстань від об’єкта будівництва до вулиць (доріг), мінімальні відстані від об'єкта будівництва до меж земельної ділянки, а також будівель і споруд, розташованих на суміжних земельних ділянках, місця підключення до інженерних мереж (за наявності).

Теми для самостійного вивчення:

1. Дозволене використання земельних ділянок як елемент цільового призначення.

2. Самочинне будівництво: поняття та земельно-правові наслідки.