- •1.1 Особливості міських екосистем
- •1.2 Основні види забруднень міських екосистем.
- •1.3 Біоіндикація, як один з методів екологічного моніторингу
- •Види біоіндикації, методи біоіндикації
- •2.1. Об’єкт досліджень:
- •2.2. Обладнання:
- •2.3. Методика досліджень:
- •3.1. Особливості проведених досліджень.
- •3.2 Результати досліджень
- •Характеристика крес - салату
1.3 Біоіндикація, як один з методів екологічного моніторингу
В індустріальних регіонах техногенні ландшафти є небезпечними новоутвореннями,які дестабілізують стан навколишнього середовища: забруднюють ґрунти, воду, повітря, погіршують якість середовища життя організмів.
У зв’язку з цим актуальним є пошук швидких методів оцінки придатності субстратів техногенно порушених ландшафтів для росту рослин. Перспективним є використання методів біотестування, які є достатньо універсальними, відносно швидкими і недорогими (7). Вони дозволяють отримати інтегральну токсикологічну характеристику природних середовищ езалежно від складу забруднюючих речовин. Одним із провідних біологічних методів оцінки стану навколишнього природного середовища є фітоіндикація. В основі фітотестування чутливість рослин до екзогенного хімічного впливу, що виявляється у зміні ростових і морфологічних характеристик. Основними вимогами до застосовування методу фітотестування є: експресність, доступність і простота експериментів, відтворюваність і достовірність отриманих результатів, економічність.Оперативну інформацію про фітотоксичність забрудненого ґрунту можна отримати, використовуючи тест-об’єкти (насіння і проростки рослин) і різноманітні тест-показники (динаміка проростання насіння, відсоток схожості,довжина головного і бічних коренів, висота пагона тощо) (6). Проведення експериментів з впливу різних техногенних субстратів на рослинні об’єкти в контрольованих умовах дозволяє вирішувати багато завдань:встановити причини різної стійкості рослин і тенденції пристосування до токсикантів, виявити вплив конкретного фактора середовища, виключити дію інших чинників, з’ясувати летальну дозу полютанту .
Перевагою біоіндикації стану довкілля є те, що вона дає змогу визначити сумісну біологічну активність впливу фізико-хімічних факторів на природне середовище. Інтегральна оцінка, зроблена методами біоіндикації, є досить об’єктивною, оскільки враховує і вплив невідомих забруднювачів, які неможливо визначити фізико-хімічними методами
За сучасними уявленнями біоіндикатори - організми, присутність, кількість або особливості, розвитку яких служать показниками природних процесів, умов або антропогенних змін довкілля. Біоіндикація - метод, який дозволяє судити про стан навколишнього середовища за фактом зустрічі, відсутності, особливостям розвитку організмів - біоіндикаторів. (4)
Умови, які визначаються за допомогою біоіндикаторів, називаються об'єктами біоіндикації. Ними можуть бути як певні типи природних об'єктів (грунт, вода, повітря), так і різні властивості цих об'єктів (механічний, хімічний склад та ін.), І певні процеси, що протікають в навколишньому середовищі (ерозія, дефляція, заболочування тощо .), в тому числі що відбуваються під впливом людини. (7)
При виборі біоіндикаторів один з найбільших американських екологів Ю.Одум пропонує враховувати наступні критерії:
1.Стенотопні види (тобто види, пристосовані до існування в певних умовах), більш рідкісні в ценозах, як правило, є кращими індикаторами, ніж евритопних (широко поширені, що володіють широким діапазоном екологічної витривалості).
2. Більш крупні види є зазвичай кращими індикаторами, ніж дрібні, так як швидкість обороту останніх в біоценозах вище, і вони можуть не потрапити в пробу в момент досліджень (при спостереженнях з тривалої періодичністю).
3. При виділенні виду (або групи видів), що використовується в якості індикатора впливу того чи іншого чинника, необхідно мати польові та експериментальні відомості про лімітуюче значення даного чинника з урахуванням можливих компенсаторних реакцій організму і толерантності виду (групи видів).
4. Чисельне ставлення різних видів (популяцій) більш показово і є більш надійним індикатором, ніж чисельність одного виду ( «... ціле краще, ніж частина, відбиває загальну суму умов»). (5)
