Висновки:

Отже,виховання — процес, який починається задовго до вступу дитини до школи і триває усе її життя: людина накопичує і вдосконалює свій життєвий досвід, розширює та поглиблює свої знання, оволодіває новими цінностями. Однак саме шкільні роки — час найбільш інтенсивного розвитку особистості, формування характеру й її поведінки. Пластичність і сприйнятливість центральної нервової системи є підґрунтям для формування та розвитку особистості школяра. Тому саме у цей період здійснюється спеціально організований виховний вплив у межах навчального закладу.

Центральною фігурою процесу виховання у спеціальному освітньому закладі є педагог, який забезпечує організацію цілеспрямованого корекційно-виховного впливу на особистість учнів з метою формування необхідних якостей у поєднанні з організацією повсякденного життя та діяльності вихованців відповідно до наявного в них розладу і вторинних порушень.

Питання ефективної організації процесу виховання дітей із порушеннями психофізичного розвитку завжди були і залишаються в центрі уваги науковців (А. С. Бєлкін, М. М. Буфетов, Л. С. Вигот-ський, О. І. Дьячков, Г. М. Дульнєв, І. Г. Єременко, М. І. Земцова, С. О. Зиков, В. Ф. Мачихінатаін.). Визначаються основні принципи, завдання, форми і методи виховання, виокремлюються основні напрями виховної роботи (моральне, трудове, фізичне, естетичне та ін.), подаються рекомендації щодо організації роботи з учнівським колективом тощо. У загальній і спеціальній психології та педагогіці здійснено глибокі та різноаспектні дослідження проблеми формування підростаючої особистості (В. Бондар, І. Бех, В. Ворон-кова, Н. Коломийський, В. Липа, Г. Мерсіянова, В. Синьов, О. Хохліна, Л. Шипіцинатаін.).

У сучасних дослідженнях наголошується на тому, що результативність корекційно-виховного процесу спеціального закладу освіти для розумово відсталих дітей багато в чому визначається тим, до якої міри дитина залучена в соціальні відносини, наскільки широкими є її стосунки з людьми; наскільки успішно вона входить у світ предметів і явищ навколишнього світу; опановує соціальний досвід, оволодіває мовленням, предметними діями, різними формами поведінки, звичками; набуває життєво, соціально, особистісно значущих якостей, навичок і вмінь, здатних забезпечити оптимальний рівень функціонування.

Таким чином, зважаючи на недостатній рівень підготовленості випускників до життя, актуальним на сьогодні є не лише оновлення змісту виховання та визначення поведінки школяра як об’єкта процесу виховання, але й чітке окреслення основних напрямів діяльності вихователя, спрямованої на формування особистості школяра, здатного опанувати власну поведінку.

Література:

1. Бех І. Д. Виховання особистості: у 2 кн. — К. : :Либідь, 2003.

2. Висоцька А. М. Поведінка школяра як об’єкт процесу виховання в допоміжній школі // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спец, школі: наук.-метод. зб.; вип. 10 / за ред. В. І. Бондаря, В. В. Засенка. - К., 2008. - С 33-40.

3. Еременко И. Г. Олигофренопедагогика. — К., 1985.

4. Основні орієнтири виховання учнів 1—12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. — Тернопіль: Навч. книга — Богдан, 2008.

26