Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними в силу договору або закону.

Передання майнових прав інтелектуальної власності (ст. 427 ЦК).

1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

У разі передання майнових прав повністю первинний суб’єкт права інтелектуальної власності уступає їх іншій особі (відчужує їх від себе) і сам позбавляється їх. Відповідно первинний суб’єкт права інтелектуальної власності стає носієм лише особистих немайнових прав інтелектуальної власності. У випадку, коли законодавець не передбачає наявності у суб’єкта права інтелектуальної власності особистих немайнових прав інтелектуальної власності, а обмежує їх статус лише майновими правами інтелектуальної власності, то у разі повної передачі зазначених майнових прав іншим суб’єктам попередній носій цих прав втрачає статус суб’єкта права інтелектуальної власності. При цьому суб’єкт, який набув майнових прав інтелектуальної власності шляхом повної їх передачі, не набуває статусу первинного суб’єкта права інтелектуальної власності, а стає лише його правонаступником.

2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Щодо ч. 2 цієї статті ми будемо розглядати тему договорів у іншій темі. Тому детально не буду зупинятися на цьому питанні.

Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦК)

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

- об’єкт права інтелектуальної власності має бути створений в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору;

- результат інтелектуальної, творчої діяльності безпосередньо повинен бути пов’язаний із виконанням трудових функцій (обов’язків) працівника.

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Розподіл указаних прав на вимогу закону повинен вирішуватися сторонами на договірній основі. В основі правової природи прав автора на об’єкти права інтелектуальної власності покладена презумпція авторства. Основою правової природи прав роботодавця як юридичної особи на об’єкт права інтелектуальної власності є договір. Автор передає свої суб’єктивні майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності роботодавцю повністю або частково. Роботодавець є правонаступником автора, його права похідні від прав автора. Диспозитивний характер статті дозволяє сторонам на власний розсуд розподілити майнові права інтелектуальної власності між собою шляхом укладання окремого цивільно-правового договору. Якщо сторони не визначили у цивільно-правовому договорі умови розподілу між собою майнових прав інтелектуальної власності, вступає в дію вимога статті, а саме: право інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові і роботодавцеві спільно. З цього випливає, що коли в договорі між роботодавцем і працівником не передбачений інший розподіл майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, вони мають однакові права як на одержання охоронного документа (напр., патенту), так і на використання такого об’єкта.

3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить в силу закону чи договору, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону або заповіту. Лише Закон України “Про авторське право і суміжні права” (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Ст. 29 (“Перехід авторського права у спадщину”) цього Закону проголошує:

1. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

2. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину. Проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: “Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) – тільки за погодженням із Державним експертом” (п. 6 ст. 28). Така ж норма міститься й в інших патентних законах.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Проте із цього загального правила все ж є один виняток. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне й теж зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб.

Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), яка не є об'єктом права власності спадкодавця.

Так, Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить ст. 31. “Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права”

1. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

2. Майнове право суб'єкта авторського права, який є юридичною особою, може бути передане (відчужене) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації цієї юридичної особи - суб'єкта авторського права.

З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією із сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України “Про авторське право і суміжні права” (ст. 30) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому, перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кого ж слід розуміти під поняттям “суспільство”? У широкому розумінні цього слова суспільство є сукупність форм сумісної діяльності людей, що склалися історично. У вузькому – історично конкретний тип соціальної системи. З цього виходить, що коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати – воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (п. 3 ст.30). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” містить поняття “інші особи, які мають авторське право”. Так як ці особи мають авторське право, то вони безперечно є суб'єктами авторського права. До цих осіб передусім відноситься роботодавець – він не є правонаступником автора. Його Закон наділяє авторським правом за наявності певних умов.

Співавторство

1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Ознаки співавторства:

1) співавторство – це сумісна творча праця кількох осіб. Сумісна праця повинна носити творчий характер;

2) співавторство – це створення колективного твору;

3) співавторство – це приналежність авторського права особам, які беруть участь у створенні твору. У чинному законодавстві авторське право закріплено за співавторами незалежно від того, утворює твір нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення.

Види співавторства:

1. Нероздільне співавторство – створений двома або більше співавторами твір, що становить єдине нерозривне ціле та частини якого не мають самостійного значення.

Визнання співавторства нероздільним означає, що авторське право як на твір у цілому, так і на будь-яку його частину реалізується співавторами тільки разом. У кожного з співавторів у цьому випадку відсутні самостійні об’єкти авторського права, якими б вони могли розпоряджатися самостійно.

2. Роздільне співавторство виникає у випадку, коли колективний твір має цільний характер, але він складається з самостійних частин, які мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким із співавторів створені частини твору.

При роздільному співавторстві використання колективного твору як єдиного цілого здійснюється за взаємною згодою всіх співавторів (на підставі авторського договору). Водночас кожний із співавторів має право самостійно, без отримання згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

Питання про використання колективного твору вирішується в усіх випадках спільно, на основі єдності, а не за більшістю голосів. Якщо автори не можуть дійти згоди, вони передають свій спір на вирішення суду.

Ст 13. Співавторство (ЗУ “Про авторське право і суміжні права”)

1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

2. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

3. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла.

Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

4. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.