III.1. Розвиток діалогічного мовлення.

Вчитель. Які ж квіти квітнуть восени біля ваших осель, біля школи?

(Палахкотять мальви і жоржини.

Буяють різнобарв’ям нагідки і чорнобривці.

М’ята, любисток – це незрадливі наші обереги).

– З асфальтованої доріжки шкільного подвір’я звернемо праворуч і відчуємо під ногами стежинку, що пролягла вузенькою стрічкою вдаль.

Так, палати не втомилися ще

Мальви веселі і айстри сумні.

Куди ж ти нас ведеш, стежино рідна,

Куди ведуть сліди твої?

Фея. Привела нас стежина в поле.

Послухайте: вранці роса на сонці видзвонює, пташки співають, цвіркуни у травах переливаються срібними голосами. Все в природі має свою мову.

І тільки людське серце озивається до світу Словом.

Тим єдиним, яке Бог дав нам через маму і тата.

Тим словом, у якого є сила приносити усмішку і сльози, навчати добра і любові!

– Що ви можете додати до моїх слів?

(Рідна мова – це світла стежинка в минуле нашого роду і наше майбутнє.

Ми любимо рідну мову так, як земля любить сонце.

Мова – це душа народу.

Без рідної мови, без пісні, без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

Кажуть, що наша мова солов’їна.

Рідна мов дорога людині, як саме життя.

Бережи рідну мову, як зіницю ока

Там земля і мова мила, де мати народила ).

Вчитель. Дітки, давайте запитаємо у стежки: що вона бачила на своєму віку?

Діти. Вона бачила, як мама приводила мене до школи!

Вона бачить щоранку, як я сама вже ходжу до школи і повертаюся додому!

Вона помічає, коли я одержую гарну чи погану оцінку, бо буваю веселим і сумним.

Ми не забудемо тебе, стежинко, хоч і закінчимо школу.

Будемо приходити до тебе, щоб ти пораділа нашим успіхам і досягненням у дорослому житті.

Фея. Стежина хоче бачити вас щасливими.

Щастя – не знати спокою, в далі йдучи невідомі.

Щастя – це вогник чудесний – вічне дерзання.

Щастя – не слава, не гроші, - все це минає.

Щастя – це друзі хороші, шана людська.

Там, де трудніше, де важче, швидше знайти його вдасться.

Руки ваші роботящі – ось ваше щастя.

– А що зростили руки ваших односельчан на цьому полі? (Хліб).

– Послухайте притчу :

«Хліб і золото».

Якось прикотилася у двір багача паляниця:

– Прийміть мене, завжди будете ситі!

– нас калачів досить! – відказав пан.

Прикотилася вона у двір убогого чоловіка. Там її радо прийняли. З’їли хлібину – а з останнього окрайця вона знову виросла. І тепер в хатині більш не було голоду. А ось раптом з високої гори відірвалося золото та й прикотилося в хату. Убогий чоловік і каже:

– У нас є що їсти, нам тебе не треба.

Прикотилося золото до багачевого маєтку. І з того часу біда обсіла пана. Не стало в нього хліба. Узяв він золото і пішов до убогого хліба позичати. Але той золота не взяв, а відкраяв половину хлібини. І в убогого хлібина виросла, а в багача – ні.

– Діти, як ви думаєте: чому в бідного чоловіка знову виросла хлібина, а в багача – ні?

(Бо він був жадібним, ласим до золота).

– Які ви знаєте прислів’я про хліб?

(Житній хліб – пшеничному калачеві дід.

На чорній землі білий хліб родить.

В хлібові – сила землі і чистота душі людської.

Хліб і вода – то життя.

Хто зневажає хліб, той душу свою зневажає).

– Охололи води і земля,

Сон бере натруджені поля,

На горбах у висохлий кулак

Заховав зернятка дикий мак.

Ні душі в полях, лише димок,

Лащиться, згортається в клубок.

То в село за синій горизонт

Поспішає трактор на ремонт.

Тихо-тихо трактор буркотить,

Щоб свої поля не розбудить (А.Качан).

ІІІ.2. Складання колективного твору «Коли починається осінь?»

Вчитель. А що поряд з полем ми бачимо? (Лісосмугу чи ліс).

То ж дайте відповіді на запитання.

1. Яке сьогодні повітря?

(Чисте, прозоре, смачне).

Повітря нам потрібне всім:

І дорослим, і малим.

Мені, тобі, звірятку, пташці,

Листочку, квіточці, комашці.

Чи під воду ми пірнаєм –

Все ж повітря споживаєм.

І змійка по землі повзе –

І та повітрям дихає.

Вітер крила обертає молодого вітряка,

І вітрила надуває величезного човна.

А щоб повітря чистим було,

Потрібно, щоб дерев багато на Землі росло.

2. Що це за пушинки летять у повітрі?

(Це насінини будяка. У насінини будяка великий чубок з найтонших волосків.

Зовсім недавно він квітував, і тоді на верхівках його стебел хизувалися великі лілово-пурпурові квіткові голівки.

А я знаю, що на його квітки сідали бджоли, метелики.

А я сама бачила, як серед колючок нижньої частини його стебла шастали мурашки).

– Так, діти, пушинка – пристосування до поширення насіння вітром. Подібне пристосування до повітряних мандрівок мають кульбаби.

– Але що утворюють пушинки цієї відомої рослини?

( Пушинки утворюють пухнасту симпатичну кульку.

А я знаю, що у дощ голівки ховаються разом із парашутиками.

Мені дідусь казав, що у кульбаби «сплять» не лише кошики квітів, а й кульки з насінинами.

А я бачу осот, бо в нас у пшениці його було багато).

– От, молодець! Осот і будяки можуть поширювати тварини і люди, бо вони чіпляються до шерсті тварин або одягу людини.

4. А що це за тоненькі сріблясті ниточки літають?

(Це павутиння. Так павуки розставляють свої тенета для комах).

- Діти, тоненькі білі павутинки ще називають «шлюбними намистинками». То молоді павучки-самці шукають собі наречену. Так і молодь найбільше одружується восени, бо всього є доволі.

5. Чим багата осінь в лісі? А для всіх які її щедроти?

(Яблуками і грушами-дичками, калиною, шипшиною, грибами).

Веселий вересень у лісі повісив ліхтарі.

І сонце на золотистім списі

Гойдається вгорі.

А удома звозить вересень в комори

Кавуни і помідори,

Спілих яблук, груш і слив

Цілі гори натрусив.

І вантажить гарбузи на машини і вози…

Йде до гаю, де гриби виростають щодоби.

У вересня щедра рука.

- Заходьте, - він з двору гука.

І яблука трусить з гілок,

І сипле в портфелі сливок,

Солодкий зрива виноград –

І кожен з нас вересню рад.

– Давайте спробуємо скласти твір «Коли починається осінь?»

(Фея допомагає дітям розповідати).

«Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозоре, мов кришталь, а небо голубе-голубе. Осінь, наче художник велетенським пензлем, розфарбовує у яскраві кольори плоди та листя.

На рідколіссі достигають цілющі плоди шипшини, виграють яскравими червоними барвами у сонячному промені. Жевріють китиці горобини, палають грона калини, блищать чорні ягоди бузини й черемшини.

Десь поблизу гуде джміль, відшукуючи останній мед на квітах. Пахне чебрецем, опеньками, спілими яблуками, грушами і ще чимось дивним і приємним. То пахне осінню».

Діти – близнята. А ми прочитаємо напам’ять вірш «Коли починається осінь?», який написала наша сестричка Настуня із села Вишневе.

Цікаво, коли починається осінь?

Можливо, коли відлітають птахи?

А, може, коли у покоси

Хліба поклали працівники?

А, може, тоді, коли листя пожовкле

Збирає у купки двірник?

А, може, тоді, коли вранішній іній

Від сонечка денного зник?

Чи, може, коли вже опеньок корзину

Із лісу дідусь принесе?

А, може, коли листопадова злива

Притрушує золотом все?

А, може, вона починається

З першим дзвінком, що у школі дзвенить?

Коли ж починається осінь?

Ну, хто відгадає ту мить?

ІІІ.3. Вправи на усвідомлення тексту, розвиток уваги і спостережливості.

Вчитель. Дуже вдячна вам. Мить осені незбагненна, прекрасна. Вона радує нас блакиттю неба, яскравістю сонця, чистотою повітря, ранковою свіжістю. Ще дихається літом і не хочеться думати про зиму.

– А зараз послухайте вірш і перекажіть його зміст.

Ліс – ні краю, ні початку, дикі зарості кругом.

Пострічалося дівчатко із колючим їжачком.

– Звешся як? – дівча питає.

– Будьмо друзі – ти і я:

А їжак із переляку геть забув своє ім’я.

(Діти переказують зміст вірша. Раптом всі побачили їжачка під деревом).

– Діти, спробуйте скласти казку про їжачка.

(Раптом під деревом ми побачили їжачка. На спині у нього – листочки. Він дуже поспішав у своє кубельце. Там він розстелить листочки на своєму ліжку. Для чого? А незабаром і зима пришкутильгає. І тоді їжачок під ніжну колискову пісню вітру міцно засне до весни).

– Молодці! Не будемо йому заважати, а будемо захищати.

– Відгадайте загадки:

1. Хвіст трубою, спритні ніжки –

Плиг із гілки на сучок!

В неї очі, як горішки,

Кожушина хутряна,

Гострі вушка, наче ріжки,

Носить все собі горішки

В золотий свій сундучок. (Білка)

2. Пухова руденька шуба

Із сосни стриба на дуба.

Хвіст у мене - як мітла,

А сама на зріст мала.

Очі сяють, як намисто,

Мов дві цяточки вогнисті.

В мене хата гарна, тиха,

Взимку повненька горіхів,

В лісі люблю жити я

Та й уся моя сім’я. (Білка)

– А тепер послухайте текст «Білка» і відшукайте в ньому помилки.

На зимових канікулах ми з татом пішли до лісу. У лісі було дуже гарно, тихо. Тишу порушували тільки зозулі, які співали біля своїх гнізд. Чути було, як десь далеко кує дятел. Раптом ми побачили білочку. Яка ж вона гарна! Вся руденька, пухнаста! У неї довга мордочка, чорні очі, маленький хвіст. Білочка щось тримала в лапках – це була суничка. Але побачивши нас, білочка перелякалася і втекла. Невдовзі ми повернулися додому.

Скільки помилок ви помітили? (4)

Про кого неправильні повідомлення?

(Про зозулю, дятла, білочку і сунички).

Давайте привітаємо тихенькими оплесками найуважніших.

ІІІ.4. Колективна творчість дітей.

– Діти, глянемо ліворуч, що там за лісом видніється?

Фея. Тече річка крізь лісок, блискотить сріблисто.

А на березі пісок золотий та чистий.

– А як же утворилася ця річечка?

(Вона утворилася із струмочка, який народився у лісовому джерельці).

Біг струмочок невеликий.

Запитав струмочка я:

– Звідки, друже?

– Від джерельної кринички, то матусенька моя.

– А куди біжиш?

– До річки!

Я кажу йому:

– Не треба! Там обійдуться без тебе.

А струмочок розсміявся.

– Я цього не сподівався, що не знаєш ти простого: Обійдуться без одного,

Але всі струмочки і потічки –

Це вже сила! Ми вже річка! (С.Пушик.)

– Підійдемо до річки.

Вода – це кров світу, без неї немає життя. Вода все пам’ятає: скажеш при ній лихе слово або зробиш щось недобре – і пити її вже не можна.

Але пам’ятає водичка і голоси далеких зір в небі, і пісню соловейка, і добру силу джерел, з яких витікає; і наші пісні, і наші добрі вчинки.

Вчитель. Послухайте вірш-завдання.

Киця-миця і синиця наловили риби в річці:

в киці-миці 7 рибин, а в синиці – лящ 1.

Довго так рибалку вали, ще по два лящі впіймали.

Треба юшку готувати, стали рибку рахувати:

Три лящі несе синичка, 5 рибинок – киця-мичка.

Юшка весело кипіла та синиця не втерпіла:

– Скільки рибок ми зварили? Ну, а скільки наловили?

– Всю зварили! – каже киця.

Та не вірить їй синиця… (Діти допомагають синичці дізнатися правду).

Фея. Діти, хто це до нас звертається? Та це ж золота рибка. Рибко, як ти сюди потрапила? Чому ти тут, а не в морі?

Золота рибка. Мене зачарував злий чаклун Країни вод. Він гадає, що я тут загину. Але мене може врятувати лиш красиво і правильно складений вами твір про струмочок.

Вчитель. Уявимо, діти, що струмок – це маленький хлопчик і спробуємо скласти про нього казку.

(Жив собі веселий Струмочок. Взимку він солодко спав, а весною прокидався, щоб зустрітися зі своїми братиками-струмочками. Вони зливалися докупи, бо гуртом веселіше мандрувати. Струмочок завжди заспівував веселу пісеньку, а братики підхоплювали її голосно і поспішали до річки – їхньої сестрички).

Золота рибка. Діти, спасибі вам! Тепер Струмочок набрався сил, став більшим, сміливішим, і винесе мене в своїх водах у могутню річку-матір, а звідти – в море.

Прощавайте! А самі скрізь споглядайте!

Придивіться-но, будь ласка,

Ось тут, ось там і всюди – казка.

Вона блукає повсюди.

Погляньте в небо, якщо ваша ласка,

Бо й там гуляє казка.

Фея. Яке сьогодні небо?

(Небо світле, високе, ніжно-блакитне, з декількома хмаринками, глибоке).

– Ви дивитесь на хмаринку в небі. Що малює ваша уява?

(Голубе небо. А по ньому пливуть білі хмаринки. Я дивлюся на них у захопленні. Перед очима цікава казка. Ось пропливає корабель, який згодом перетвориться у гордого лебедя.

– А ось там з’являється чудовий палац. Он, он бачите! А до нього поспішає на бал Попелюшка.

– А он які чудові хмаринки! То мушкетери на конях рвуться в бій з гвардійцями кардинала. Це теж тільки на мить…

– Кожна хмаринка пронизана променем сонця. Вони – мов сонячне дитинство).

Фея. Молодці, діти! Мені на душі радісно від того, що ви - маленькі таланти.

Вчитель. Діти, поки ми фантазували, гляньте, хто з’явився?

(Раптом до річки вийшли невеликі дві кізоньки).

Чи не заблукали вони?

(Це кізоньки тьоті Наташі, що у нас у школі прибирає. Так, ми теж беремо у неї молочко, бо воно дуже корисне).

Я нещодавно була в лісі, що біля села Жубровичі.

(Гриби треба вміти збирати: зрізати ножиком, щоб не поранити корінь грибниці.

Краще нам не їсти гриби, бо ми ще маленькі.

Є отруйні гриби: мухомор, бліда поганка.

Мій дідусь – великий мастак збирати гриби, а бабуся – їх готувати, особливо: білі гриби, маслюки).

Добре, діти. Але я ще хочу вам розповісти про двох лісових косуль, яких я зустріла у тому лісі. Зустріч з лісовим дивом стала для мене незабутньою. Я побачила справжню лісову грацію. Маленька, наче витончена античним скульптором, тоненька голівка, граціозна шия, довгі вії, великі, повні смутку, очі, стрункі, як дві берізки, ніжки. Це прекрасна мить!

(Чи хотіли б ви вдома мати таких тварин?)

– Так, хотіла я б мати маленьку красуню, але їм краще жити на волі.

Часто можна почути, що люди забирають з лісу малих козенят і, потримавши вдома, випускають. Слід пам’ятати, що в більшості випадків такі тварини гинуть через непристосованість до життя на волі.

– Ой, дивіться, як кізки веселяться. Давайте й ми відпочинемо. А їх направимо додому, бо вже там зачекалися молочка.

ІV. Фізкультхвилинка.

(Вчитель читає напам’ять текст віршованої фізкультхвилинки. Учні виконують певні рухи, що зазначені у вірші).

Працювали в царстві казки.

Швидко, дружно, без підказки

Лінь, як пил, струхнули з себе,

Пострибати ще нам треба.

1,2,3,4,5 – починаймо присідати.

Нахилилися ще раз,

Про природу вірш згадали

Й дружно його промовляли.

(Учні хором промовляють вірш, висловлюючи свою радість від спілкування з природою).

Добре те, що сонце світить!

Добре те, що вітер віє!

Добре те, що цей ось ліс

Разом з нами ріс і ріс!

Добре те, що в нашій річці

Синя, не брудна вода.

Добре гратися надворі!

Добре вчитися у школі!

Добре плавати в ставку!

Добре те, що я живу!