29.Еластичність пропозиції та фактори, що її визначають.

Концепція еластичності розповсюджується не тільки на таку категорію, як "попит", але і на категорію "пропозиція". Поняття цінової еластичності пропозиції використовують для характеристики ступеня реакції (зміни) величини пропозиції товару на зміну ціни на нього.

Еластичність пропозиції товару по ціні - визначається як відношення процентної зміни величини пропозиції до процентної зміни ціни цього товару. Визначається за формулою:

Es < 1 - пропозиція не еластична

Es =1 - пропозиція з одиничною еластичністю

Еs> 1 – еластична пропозиція

Суттєвим фактором, який впливає на еластичність пропозиції, є вже згадана мобільність ресурсів, тобто можливість їх альтернативного використання та легкість їх переключення з виробництва одних товарів (послуг) на інші: чим мобільнішими є ресурси, тим еластичнішою є пропозиція товару, для виробництва якого використовуються ці мобільні ресурси. І навпаки, пропозиція товару, для виробництва якого використовують менш мобільні ресурси, є нееластичною по ціні.

 Іншим фактором, який визначає цінову еластичність пропозиції, є фактор часу, тобто кількість часу, яка є в розпорядженні виробника для того, щоб відреагувати на зміну ціни на товар. Слід очікувати, що чим триваліший період, який є у виробника для пристосування до зміни ціни, тим в більшій мірі виробник зможе змінити обсяг випуску цього товару і, відповідно, тим еластичнішою буде його пропозиція. Частково ця залежність пояснюється тим, що реакція виробника, наприклад, на ріст ціни на продукт, залежить від вже розглянутої здатності перерозподілу ресурсів на користь виробництва цього продукту за рахунок скорочення виробництва інших. А перерозподіл ресурсів вимагає часу: чим триваліший цей час, тим значніша "рухомість" ресурсів, а отже, в більшій мірі може змінитись обсяг виробництва продукту і тим більшою є цінова еластичність його пропозиції.

При аналізі еластичності пропозиції економісти розрізняють три часові періоди: найкоротший, короткотерміновий і довготерміновий.

30.Теорія «граничної корисності» та суб'єктивна цінність блага. Сутність«маржиналізму».

Гранична корисність(маржинальна) МU- це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару або послуги.

Перший закон Госсена або закон спадної граничної корисності: Величина граничної корисності має тенденцію до зменшення зі збільшення кількості спожитого товару.

Теорія граничної корисності, напрямок політекономії, що виникнуло в

останній третині 19 ст. Розробляли представники австрійської школи: У.Джевонс, Л. Вальрас, К. Менгер, Э. Бем-Баверк і ін. Відповідно до теорії граничної корисності, цінність товарів визначається їх «граничною корисністю» на базі суб'єктивних оцінок людських потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить остання одиниця цього блага; причому останнє благо повинно задовольняти самі маловажні потреби. При цьому рідкість товару об'являється чинником вартості.

Суб'єктивна вартість - це особиста оцінка товару споживачем і продавцем; об'єктивна ж цінність - це мінові пропорції, ціни, що формуються в ході конкуренції на ринку. В міру поступового насичення потреб суб'єкта корисність речі падає. Теорія граничної корисності намагається дати відповідь, як щонайкраще розподілити засоби для задоволення потреб при обмеженості ресурсів. Сучасні економісти використовують теорія граничної корисності, акцентуючи увагу на вивченні закономірностей споживчого попиту, аналізі пропозиції, дослідженні ринків і ціноутворення на мікроекономічному рівні.

Теорія граничної корисності базується на уявленні про те, що хоча

потреби людей узагалі говорячи, безмежні - потреба у визначеному товарі

може бути задоволена. У межах обмеженого проміжку часу в плині якого смаки покупців залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки товарів і послуг, скільки вони побажнуть. Чим більша кількість товарів одержують споживачі, тим менше їхнє прагнення до придбання додаткових одиниць цього ж товару:наприклад, потреба людини в автомобілі, якщо він його не має, може бути дуже сильної;бажання мати другу машину набагато менше інтенсивно; а що стосується третьої або четвертої машини, то потреба в них дуже слабка.

Навіть дуже багаті сім'ї рідко мають більше чотирьох - п'яти машин,

незважаючи на те, що їхні прибутки дозволяють купити і містити цілий

автомобільний парк. Еконмісти висунули теорію, відповідно до котрого

визначена потреба може задовольняться такий друг за другом одиницями товару відповідно до закону убутної граничної корисності. Як відомо, продукт має корисність, якщо він спроможний задовольняти потреби.

 Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, одна з магістральних течій сучасної економічної думки, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.    Маржиналізм базується на певних принципах. Основними з них є :    – суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі та оцінці економічних явищ і процесів;     – методологічний індивідуалізм (метод робінзонад) при поясненні економічних явищ і процесів;    – граничний аналіз і використання граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ і процесів економічної системи на рівні окремого споживача, фірми чи галузі;    – визначення цінності корисним ефектом благ. Згідно цього принципу за основу цінності блага береться не просто корисність, а гранична корисність, тобто найменша додаткова корисність, що надається новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею блага. Це особливо характерно для австрійської школи маржиналізму;    – вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання. Згідно цього принципу, ринкова економіка уявляється сукупністю раціонально мислячих суб’єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своєї власної вигоди.