3. Землекористування і ґрунти господарства

Ґрунтові умови Wiesenhof Bonn gbr розташований на території Північного Рейн-Вестфалія, який знаходиться на заході Німеччини і межує з Бельгією (99 км), Нідерландами (387 км), а також з землями Нижня Саксонія (583 км), Гессен (269 км) і Рейнланд-Пфальц (307 км).

Рельєф –типова рівнина, пересічена ярами і балками. Планіметричний центр Північного Рейну-Вестфалії має координати 51 ° 28'07 "пн. ш. 7 ° 33'03 "в. д. (G) (O) (Я) і знаходиться на півдні дортмундського району Аплербек, на північній галявині швертского лісу. Найбільші річки, що протікають по території землі - Рейн, Рур, Емс, Ліппе і Везер. Річка Падер, що протікає по м Падерборн, вважається найкоротшою річкою Німеччини.

Агрохімічна характеристика ґрунтів.Ґрунти Wiesenhof Bonn gbr представлені підзолистими грунтами .

Підзо́листі ґрунти́ (Підзо́ли) — тип ґрунтів, що формуються в областях бореальних і помірних поясів під хвойними ізмішаними лісами з моховим, мохово-трав'яним і мохово-чагарниковим покриттям. Підзоли займають близько 485 млн га, в основному в північній півкулі (північно-західний регіон Європи, Канада). У вологих тропіках під світлими лісами (північна та південна Австралія, вздовж Ріо-Негро) на площі близько 10 млн.га поширені тропічні підзоли.

Ґрунти мають кислу реакцію, розвиваються в умовах промивного режиму і періодичного перезволоження. В результаті опідзолення ґрунтів верхня частина профілю збіднена мулом, фізичною глиною, полуторними окисами і відносно збагаченакремнеземом. Під лісовою підстилкою (з вмістом 2—4% гумусу) знаходиться освітлений підзолистий (елювіальний) горизонт, нижче, збагачений окисами заліза і гумусом більш темний і важчий за гранулометричним складом горизонт вмивання (ілювіальний), що до низу переходить у материнську породу.

Підзолисті ґрунти із сильно вираженою диференціацією профілю за морфологічними ознаками називаються підзолами. Серед підзолистих ґрунтів виділяють глеєво-підзолисті і дерново-підзолисті ґрунти.

Землеробське освоєння підзолистих ґрунтів стримується малою тривалістю вегетаційного періоду і нестачею в ґрунтах поживних речовин (як правило потребують вапнування, внесення органічних та мінеральних добрив, інколи осушення).

3. Спеціалізація і поєднання галузей

Спеціалізація є формою суспільного поділу праці на різних стадіях виробничого процесу. Вона визначає виробничий напрям господарств, районів, зон, їх місце у загальному обсязі виробництва певних видів товарної продукції. Це одна із ланок системи ведення господарства.

Для успішного розвитку кожного сільськогосподарського підприємства потрібно всебічно враховувати його економічні, грунтово-кліматичні умови з метою правильного розміщення сільськогосподарського виробництва. Під розміщенням розуміють розподіл посівних площ різних сільськогосподарських культур і видів худоби по окремих зонах, районах, а в господарствах — по цехах, бригадах, сівозмінах.

З розміщенням сільського господарства пов'язані його спеціалізація і поєднання галузей. Спеціалізація — це якісний бік розміщення. Здійснюючи її, у зонах, районах, господарствах виділяють основні товарні культури або галузі при одночасному розвитку інших галузей, культур у певних пропорціях. Таким чином, спеціалізація — це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції.

Поєднання галузей — це кількісний бік розміщення. За його допомогою визначають співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах.

Подальше зростання продуктивних сил суспільства зумовлює поглиблення поділу праці як між галузями народного господарства, так і в окремій галузі. Вдосконалення процесу поділу праці — один з найважливіших факторів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і перетворення його на високопродуктивну галузь. При цьому виникають нові форми організації і управління виробництвом — формуються міжгосподарські і агропромислові підприємства та об'єднання.

Розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції має важливе економічне і соціальне значення. Економічне значення її в тому, що вона сприяє збільшенню обсягів виробництва валової і товарної продукції, підвищенню ефективності виробництва, а соціальне — у більш успішному вирішенні соціальних питань у спеціалізованих високорентабельних підприємствах.

Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає  встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

Сільське господарство в Німеччині добре розвину­те та інтенсивне. У ньому працює 4% зайнятого населення. Країна є найбільшим (разом із Францією) сільськогосподарським виробником Західної Європи. Проте власні потреби в продовольстві країна забезпечує лише на 2/3. Як і Японія, Німеччина залишається найбільшим у світі імпортером продукції сільського господарства. Найсприятливішими територіями для розвитку сільськогос­подарського виробництва – південь рівнинної Півночі від Мааса до Ельби, де поширені родючі землі; річкові долини середньонімецьких гір і середньовисотні плоскі рівнини Півден­ної Німеччини. Головною зерновою культурою є пшениця, важлива також роль жита, вирощують ячмінь. Німеч­чина є значним виробником картоплі, цукрових буряків, фруктів (особливо яблук), овочів і винограду. “Національною” культурою став хміль, що використовується для пивоваріння. За виробництвом пива Німеччина поступається тільки США, а за його споживанням на душу населення та експортом утримує перше місце у світі.