2. Класифікація та межі конфліктів.

Класифікація – це науковий метод, який полягає в поєднанні об’єктів у групи на основі якоїсь ознаки (основи класифікації). Величезне розмаїття конфліктів, що повсякчас виникають у нашому житті, надзвичайно актуалізує проблему їх класифікації, згрупування їх за певними ознаками для вибору адекватних методів управлінського впливу. Зауважимо, що єдиної класифікації поки що не створено. Зазвичай для створення класифікації обирають яку-небудь основу, відмінну ознаку, критерій, за яким здійснюють групування:

- за суб’єктами: внутрішньоособистісні (інтраперсональні – між сторонами, мотивами особистості), міжособистісні (інтерперсональні – між двома чи більше особами), внутрішньогрупові (інтрагрупові – між індивідом і групою або між групами всередині організації), міжгрупові (інтергрупові – між соціальними групами);

- за сферою розгортання: політичні, економічні, соціальні, трудові, соціально-психологічні, організаційні, міжнародні, релігійні, національні, юридичні, сімейно-побутові, ідеологічні (міжпартійні), соціокультурні, педагогічні, військові, майнові тощо;

- за мотивацією: конфлікти інтересів, організаційні (структурні), ціннісні, інформаційні, спілкування;

- за рівнем виявлення: відкриті та приховані (латентні);

- за критерієм істинності-хибності (відношення між об’єктивним станом справ і тим, як конфлікт сприймається сторонами):

справжні (існують об’єктивно, сприймаються адекватно),

умовні (залежать від обставин, які легко змінюються, що не усвідомлюється сторонами),

хибні (за відсутності об’єктивних умов, унаслідок хибного сприйняття, розуміння або тлумачення проблем),

зміщені (коли явний конфлікт приховує інший, невидимий конфлікт, який зумовлює явний);

- за наслідками (функціями): конструктивні та деструктивні;

- за інтенсивністю (гостротою протидії сторін): низької, середньої та високої інтенсивності;

- за характером виникнення: стихійні та заплановані (розпочаті навмисно);

- за тривалістю: короткочасні, тривалі, безнадійно затяжні;

- за характером перебігу: гострі та хронічні;

- за рівнем регулювання: керовані, слабокеровані, некеровані;

- за характером затухання: ті, що спонтанно припиняються; ті, що припиняються під дією засобів, знайдених конфліктантами; ті, що погашаються завдяки втручанню зовнішніх сил;

- за способом розв’язання: насильницькі та ненасильницькі;

- за напрямком впливу (залежно від характеру соціальних зв’язків між суб’єктами конфлікту): вертикальні та горизонтальні;

- за силами, що діють на суб'єкта (типологія К. Левіна): „прагнення-прагнення”, „уникання-уникання”, „прагнення-уникання”, „подвійне прагнення-уникання”;

- за масштабами: глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні;

- за формою: прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).

При цьому один і той же вид конфлікту може розвиватися на кількох рівнях, втягуючи у протиборство чимало і нових суб’єктів. Наприклад, конфлікт із приводу цінностей може виникнути і на міжособистісному, і на міжгруповому, і навіть на міждержавному рівні.

Серед зарубіжних психологів одним із перших, хто досліджував психологію конфліктів був М. Дойч. Критерієм його типології є "відношення між об'єктивним станом справ і станом справ, як він сприймається конфліктуючими сторонами". За цим критерієм автор виділяє:

1. "Істинний конфлікт" - існує об'єктивно, сприймається адекватно.

2. "Випадковий або умовний конфлікт" - залежить від обставин, які легко змінюються, що не усвідомлюється сторонами.

3. "Зміщений конфлікт" - "явний конфлікт", за яким криється інший "прихований конфлікт", що є основою явного.

4. "Помилково сприйнятий" - конфлікт між сторонами, які неправильно зрозуміли один одного, помилково обґрунтовують проблему.

5. "Латентний конфлікт" - конфлікт, який мав би виникнути, але не виник, тому що він не усвідомлюється сторонами.

6. "Хибний конфлікт" - відсутність об'єктивних основ для конфлікту, але він існує в силу помилкового сприймання і розуміння

Досить поширеним є поділ конфліктів на ділові та емоційні. Перші виникають через конкретні об'єктивні причини, які пов'язані з виконанням тієї чи іншої діяльності. Емоційний конфлікт перебігає у формі перманентно ворожих відносин між його учасниками, для яких причина знайдеться завжди. Джерелом емоційних конфліктів є особистісні якості опонентів, психологічна несумісність. Слід відзначити, що будь-який діловий конфлікт може перерости у емоційний, тобто об'єкт конфлікту сам по собі втрачає свою значущість для опонентів натомість формується негативне ставлення опонентів один до одного.

Конфлікти поділяють на чотири види залежно від перешкод, які переживає особистість (колектив):

• перешкода на шляху досягнення основних цілей спільної трудової діяльності, тобто соціально корисних результатів праці, мобілізації зусиль членів колективу;

• перешкоди у досягненні вторинних цілей спільної трудової діяльності, таких, наприклад, як реалізація потенціалів особистості, прагнення до творчого зростання, визнання з боку колективу;

- протидія дій окремих особистостей прийнятим нормам;

- особистісні конфлікти, у яких провідне значення мають різного роду перешкоди, які заважають взаєморозумінню і сумісності.

Існує ще одна типологія поділу конфліктів, в якій враховуються напрями комунікацій, що здійснюються в момент конфлікту:

- "горизонтальні", тобто конфлікти між рядовими членами колективу;

- "вертикальні" конфлікти (між підлеглими і керівником);

- "вертикальні" конфлікти зверху донизу (між керівниками і підлеглими).

Можна розглянути 4 класичних типи конфліктів, які були виділені ще в перших експериментальних дослідженнях радянським психологом А.Р.Лурія:

1. Приємне - приємне.

Цей конфлікт викликається необхідністю вибору з двох чи більше варіантів, кожний з яких - добрий чи бажаний. Вони вирішуються легше всього. Класичним прикладом є "муки дитини" в іграшковому магазині, коли батьки дозволили їй обрати тільки одну іграшку, а вона хоче більше.