- •1. Трихомоноз (Trichomonоsis)
- •Трипаносомоз (trypanosomosis)
- •БалантидІоз (Balantidiosis)
- •Лямбліоз (Giardiasis)
- •Лейшманіоз (Leishmaniosis)
- •6. Лінгватульоз (Linguatulosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Е хінохазмоз (echinochasmosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •Токсокароз (toxocarosis)
- •Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •17. Дракункульоз (dracunculosis)
- •Олуланоз (Ollulanosis)
- •Ангіостронгільоз (Angiostrongylus)
- •ТелязІоз (Thelaziosis)
- •Питання для самоконтролю
- •Список рекомендованої літератури
Токсаскароз (toxocaros1s)
Хвороба, що спричинена круглими гельмінтами Toxascaris leonina родини Ascaridae підряду Ascaridata. Статевозрілі паразити локалізуються в тонких кишках собак, котів, лисиць, песців, вовків.
Збудник. Toxascaris leonina. Гельмінт сіро-жовтого кольору. На головному кінці тіла розміщені вузькі бокові крила. Самці завдовжки 4-7 см. Хвіст поступово стоншується, спікули однакові. У самок завдовжки 6 - 10 см вульва відкривається в передній частині тіла.
Яйця круглі, світло-сірого кольору, середніх розмірів (0,075 - 0,085 мм), з товстою й гладенькою оболонкою, незрілі.
Ц
икл
розвитку.
Збудник розвивається прямим шляхом
(рис. 17). За температури повітря 30 °С і
достатньої вологості в яйці впродовж
3-6 діб розвивається інвазійна личинка.
Зараження відбувається при заковтуванні
інвазійних яєць. У кишках личинки
виходять з яєць і проникають під слизову
оболонку, де тричі линяють. Потім вони
повертаються в просвіт кишок і через
11 тижнів стають статевозрілими. Тривалість
їх життя — до 4 - 10 міс.
Рис. 17. Схема розвитку Toxascaris leonina
Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється повсюди. Найчастіше заражаються м’ясоїдні тварини віком 3-6 міс і старші. Резервуарними хазяями є миші. Яйця паразитів тривалий час зберігаються у навколишньому середовищі.
Патогенез і клінічні ознаки. Личинки збудника спричинюють значні зміни в структурі травних залоз, а статевозрілі гельмінти травмують слизову оболонку тонких кишок. Все це призводить до порушення перетравлювання га всмоктування їжі.
Клінічні ознаки здебільшого виражені меншою мірою, ніж при токсокарозі. У хворих собак відзначають сильне виснаження, блідість слизових оболонок, розлад діяльності травного тракту. Апетит ослаблений, але іноді буває спотворений. Поноси можуть чергуватися із запорами, досить часто спостерігаються явища кольок і блювота. У вагітних сук нерідкі аборти, мацерація плодів, а в лактуючих — припинення секреції молока. Від хворих тварин часто народжуються слабкі нежиттєздатні щенята.
Діагностика. Прижиттєва діагностика токсаскарозу ґрунтується на знаходженні методом Фюллебориа в екскрементах собак яєць Toxascaris leonina. Яйця округлої форми, покриті гладкою оболонкою. Посмертно діагноз ставлять по наявності в тонкому кишечнику й шлунку паразитів Toxascaris leonina. При цьому патологоанатомічні зміни при сильній інтенсивності інвазії відзначають виснаження, анемію, іноді інвагінацію й розрив кишечника, розриви стінок жовчної протоки та протоки підшлункової залози (при заповзанні в них токсаскарид). У цих випадках у черевній порожнині виявляють згустки крові, гнойно-іхорозний ексудат, пластівці фібрину, запалення серозної оболонки.
Лікування та профілактика такі самі, як і за токсокарозу.
1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
Х
воробу
спричинюють круглі гельмінти Crenosoma
vulpis
родини Crenosomatidae
підряду Strongylata.
Статевозрілі паразити локалізуються
в бронхах і трахеї собак та хутрових
звірів (лисиці, песці, норки, борсуки,
єноти, куниці).
Збудник. Crenosoma vulpis — тонка нематода білого кольору, невеликих розмірів (самець завдовжки 0,35 - 0,5 см, самка – 1,2 - 1,5 см).
Рис. 18. Crenosoma vulpis:
1 — передній кінець самця; 2 — задній кінець самки;
3 — задній кінець самця; 4 — личинка
На передньому кінці тіла збудника розміщені кутикулярні кільцеподібні, озброєні шипами утвори, які звисають на тіло (рис. 18). Хвостовий кінець самців має кутикулярну бурсу й дві однакової довжини (0,37 мм) спікули; є рульок. У самки на верхівці хвоста розміщені два сосочки, вульва відкривається поблизу середини тіла.
Самки — живородні. У зовнішнє середовище з фекаліями виділяються личинки завдовжки 0,26 - 0,34 мм, завширшки 0,01 - 0,02 мм.
Зареєстровано інші види кренозом, однак вони не мають ветеринарного значення.
Цикл розвитку. Збудники біогельмінти. У просвіті бронхів запліднені самки народжують личинок, які разом з мокротинням потрапляють у ротову порожнину й заковтуються. Пізніше з фекаліями вони виділяються назовні. Проміжними хазяями є сухопутні молюски (Аgriolimax agrestis, Arion intermedius, Succinea putris, Eulota frutica та ін.).
Личинки, що виділилися у зовнішнє середовище, проникають у ніжку молюска і дуже швидко ростуть. Після двох линянь, через 14 - 18 діб вони стають інвазійними.
М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні молюсків, інвазованих личинками. У травному каналі молюски перетравлюються, а личинки третьої стадії, що звільнилися, мігрують по організму і потрапляють до легень. Тут вони залишають кровоносні судини і проникають у бронхи, де ще двічі линяють і через 18 - 21 добу досягають статевої зрілості.
Епізоотологічні дані. Заражаються тварини будь-якого віку, однак найнебезпечніша ця хвороба для лисенят віком 3-7 міс. У неблагополучних звірогосподарствах пік інвазії припадає на вересень - листопад. Молюски живуть у сирих, затемнених та зарослих травою місцях. У зв’язку з цим екстенсивність інвазії досить висока у лисиць, яких утримують у загонах, де є сухопутні молюски. Певну роль у зараженні відіграють резервуари! хазяї. Ними можуть бути миші, пацюки, птахи, рептилії, амфібії.
Патогенез і клінічні ознаки. Паразитичні черви шипами травмують слизову оболонку дихальних шляхів. У відповідь на подразнення в бронхах і трахеї продукується значна кількість слизу. Це утруднює нормальну циркуляцію повітря в альвеолах і порушує кисневий обмін. Проникнення паразитів у легеневу тканину сприяє інокуляції різних мікроорганізмів, які можуть призводити до загибелі хворих тварин. Розвиваються бронхіт і трахеїт з накопиченням слизу, що сприяє виникненню емфіземи легень.
У лисиць перебіг кренозомозу гострий і хронічний. У хворих тварин дихання утруднене, з носових отворів виділяється значна кількість слизу. Апетит знижується, з’являються кашель, хрипи, чхання, слабість, значне виснаження та анемія. Линяння лисиць затримується. Навіть незначна ураженість спричинює зниження якості хутра. Нерідко хворі тварини гинуть.
Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі гельмінтоларвоскопічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак хвороби. Свіжі проби фекалій досліджують за методом Бермана з метою виявлення личинок збудника.
Посмертно кренозомоз діагностують при розтині бронхів і трахеї та встановленні в їх вмісті гельмінтів під бінокулярною лупою або за малого збільшення мікроскопа.
Лікування. Застосовують левамізол у дозі 7,5 мг/кг два дні поспіль, фенбендазол — 10 мг/кг щодня п’ять днів підряд. На нашу думку, згубно можуть діяти на гельмінтів препарати макроциклічних лактонів. Ефективним є діетилкарбамазин.
Профілактика:
вирощування хутрових звірів в металевих клітках, припіднятих над ґрунтом;
знищування сухопутних молюсків у неблагополучних звірогосподарствах за допомогою розчину сульфату міді (в розбавлянні 1:1000 - 1:3000) або 1 - 3%-го розчину хлорного вапна;
біотермічне знезараження фекалії тварин.
