Фізіологічні механізми лікувальної дії фізичних вправ

Розрізняють 4 основні механізми; 1) тонізуючу дію, 2) трофічну дію, 3) формування компенсацій, 4) нормалізацію функцій.

Лікувальну дію фізичних вправ добре ілюструє концепція моторно-вісцеральннх рефлексів, сутність якої викладено нижче.

Під час фізичних навантажень у м'язах, зв'язках і суглобових сумках виникають пропріоцептивні імпульси. Це початок моторно-вісцерального рефлексу. Далі такі імпульси по аферентних шляхах досягають кори великого мозку, де синтезуються та інтегруються. Потім по еферентних шляхах вони йдуть до внутрішніх органів, впливаючи на їх діяльність (дав. мал. 1).

В основі стимулюючого впливу ЛФК на хворого лежить рефлекторний механізм. Цей вплив підрозділяється на тренуючий і трофічний. Головним регулятором під час фізичних вправ е пропріоцепція (кінестезія). Вегетативні органи значно інертніші, ніж скелетні м'язи. При цьому моторно-вісцеральні рефлекси регулюють усі вегетативні функції. Але при гіпокінезії патологічно домінують вегетативні впливи, порушуючи координацію фізіологічних систем організму. На противагу гіпокінезії в регуляції вегетатики важливу роль відіграє кінезофілія — природжена потреба організму в русі. Регулюючий вплив кінезофілії перебуває під контролем кори, здатної шляхом внутрішнього гальмування спрямовувати і регулювати стихійну силу кінезофілії.

Організація лікувально? фізкультури в системі медичної реабілітації

Медична реабілітація є частиною комплексу лікувально-профілактичного обслуговування і включає в себе ті відновлювальні елементи, котрі сприяють полегшенню та прискоренню відновлення і збереження фізіологічних функцій хворого, а завдяки цьому — оптимальній підготовці хворих до трудової діяльності. Частиною медичної реабілітації є фізична реабілітація, тобто функціонально-відновна терапія, у складі якої ЛФК допомагає збільшенню функціональних резервів і підвищенню функціональної адаптації до фізичних навантажень, еквівалентних за інтенсивністю до побутових і професійних енерговитрат. Завдяки цьому за допомогою ЛФК відновлюються фізичні функції. Ефективність ЛФК підвищується, якщо її здійснюють у комплексі з іншими методами фізичної реабілітації: природними (аеро-, геліо-, бальнео-, таласотерапія) і пре-формованими фізичними (апаратна фізіотерапія) чинниками, масажем, мануальною терапією тощо.

В організованій формі ЛФК проводять з урахуванням спадкоємності етапів реабілітації в стаціонарах, поліклініках, диспансерах і санаторіях, де обладнують кабінети ЛФК. ЛФК також проводять у загальних і спеціальних центрах (відділення на базі лікарень) медичної реабілітації, центрах професійної реабілітації і в комбінованих, (медичних і професійних) реабілітаційних центрах. Така схема відповідає міжнародним уявленням про побудову цих центрів, а також розробкам Експертної комісії ВООЗ з питань реабілітації.

Площа кабінету ЛФК визначається із розрахунку 4 м² на 1 хворого і складає не менше ніж 20 м². Відділення ЛФК організовують у великих лікувальних закладах. Кадри складають лікарі, інструктори (методисти) ЛФК і медичні сестри з масажу. Передбачена атестація лікарів на присвоєння кваліфікаційної категорії за фахом «лікувальна фізкультура».

Лікар ЛФК повинен мати спеціальну підготовку з ЛФК і практичну підготовку за одним із клінічних фахів (терапія, педіатрія, неврологія тощо). Лікар ЛФК об'єднаних лікарень чергує свою роботу в стаціонарі та поліклініці, а той, що працює в санаторії для дорослих, крім своєї основної роботи веде 50 % хворих від встановленої норми для ординатора даного санаторію.

Лікар ЛФК проводить спеціальні обстеження хворих, яким призначено ЛФК, здійснює нагляд за ними, визначає методику процедур та їх дозування, вивчає ефективність занять, керує і контролює роботу інструкторів ЛФК, проводить процедури лікувальної гімнастики з окремими хворими, бере участь в обходах, дає консультації з питань ЛФК, здійснює контроль за санітарно-гігієнічним станом місць занять ЛФК, організовує і проводить санітарно-освітню роботу з питань ЛФК серед хворих і населення,