2. Поняття інформаційного права, його предмет та методи
При визначенні предмета інформаційного права виникають деякі труднощі, оскільки чітко відмежувати сферу дії інформаційного права від суміжних галузей представляється досить складною процедурою. Адже інформація пронизує всі сфери життєдіяльності людей, всі відносини, що регулюються тією чи іншою галуззю права.
Єдиного підходу до виявлення предмета інформаційного права серед осіб, що займаються даною проблематикою, немає. Одні автори вважають, що інформаційне право – це комплексна галузь за методами правового регулювання. Інші розглядають інформаційне право як систему норм права, яка регулює суспільні відносини в інформаційній сфері. Треті стверджують, що інформаційне право – це «формується галузева юридична наука, що вивчає сукупність норм права, які регулюють інформаційні відносини в суспільстві і містять приписи, що відносяться до інформаційної діяльності в цілому».
Неможливо сперечатися, наприклад, з тим, що інформаційне право – це комплексна галузь права.
Норми інформаційного права не завжди перебувають у нормативних актах, які з певною мірою умовності можна віднести до так званого інформаційного законодавства. Вони розкидані по великому безлічі правових актів, що регулюють такі галузі як конституційне, цивільне, адміністративне, фінансове і кримінальне право. Це ще раз підтверджує те , що регламентація правил поведінки у зв'язку з діяльністю з інформацією є необхідною практично у всіх сферах життя людини.
Як і будь-яка інша галузь права, інформаційне право має не тільки свій предмет, але і свої методи. Методи інформаційного права визначають те, яким чином або способом регулюється суспільно-політичне і правове життя в інформаційній сфері і як пізнається інформаційне право як наука. Методи зумовлюються предметом самого інформаційного права, що, безумовно, є об'єктивним фактором. Багато авторів підручників та навчальних посібників ділять методи на загальні, властиві багатьом юридичним наукам, і приватні, які використовуються в конкретній галузі права.
Передбачається справедливої думка про те, що всі методи поділяються на дві групи: методи вивчення (або пізнання) інформаційного права та методи безпосередньо правового регулювання інформаційного права. Обидві зазначені групи в свою чергу можна умовно розмежувати на загальні та приватні.
Методи вивчення інформаційного права передбачають наявність суб'єктивного фактора: для кожної теоретично розробленої доктрини важливо, яким саме чином або способом вивчаються окремі положення інформаційного права, основні його інститути, проблеми і явища. До загальних методів в цій групі слід віднести історичний, порівняльний методи, метод всебічності, пізнання, сходження від абстрактного до конкретного. Особливо слід виділити метод абстрагування. До приватного методу вивчення інформаційного права необхідно віднести метод системного підходу та аналізу практики, тому що саме вони дозволяють розглядати інформаційне право як сукупність основоположних принципів політичного устрою держави.
Методи правового регулювання інформаційного права також можна умовно розділити на загальні та приватні. Оскільки діяльність з інформацією взагалі та інформаційне право зокрема тісно взаємодіють з іншими галузями права, то до загальних методів правового регулювання можна віднести такі як метод рівноправності сторін, влади та підпорядкування, самоврядування, а також методи з регулювання діяльності учасників інформаційного обміну (диспозитивний, імперативний).
Неоднозначними залишаються наукові погляди на існування власного методу правового регулювання інформаційного права України.
Позиція дослідників стосовно визначення методу правового регулювання інформаційного права як «системного комплексного застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права та застосування методів приватно-правового регулювання» видається такою, яку необхідно розвивати. І хоча дослідники інформаційного права відзначали значний вплив на інформаційне право як науку галузевих наук: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального права, а також міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького, права інтелектуальної власності тощо, виражаємо думку, що на сьогодні сформульоване визначення методу правового регулювання є не зовсім досконалим і не відповідає місцю інформаційного права в системі права України. Тому одним з основних завдань інформаційного права як науки є виокремлення власного методу правового регулювання.
У більшості наукових робіт йдеться про «класичні» методи правового регулювання – диспозитивний і імперативний. Однак при визначенні методів правового регулювання суспільних інформаційних відносин варто врахувати концептуальну відмінність між регулюванням обігу інформації з обмеженим доступом та відносин в інформаційному просторі з приводу обігу відкритої інформації. Адже при забезпеченні обігу відкритої інформації необхідно неухильно дотримуватися конституційних принципів свободи слова і права на інформацію, тоді як при регулюванні відносин з приводу обігу інформації з обмеженим доступом ключовими є цілісність, доступність, повнота інформації тощо. Тому і метод правового регулювання при упорядкуванні обігу інформації з обмеженим доступом має бути переважно імперативний, оскільки стосується здебільшого охорони права на таку інформацію, а при регулюванні відносин, що виникають в інформаційному просторі, – диспозитивний, оскільки пов’язаний із свободою учасників інформаційних відносин на вільний вибір форм та способів отримання і поширення інформації.
