1.3. Оцінка сільськогосподарських підприємств по Україні.

Світові тенденції щодо зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, а також високий рівень забезпеченості трудовими та природно‑кліматичними ресурсами України спонукають до прискорення реформування агропромислового комплексу і нарощування виробництва високоякісних і доступних продуктів харчування. При цьому розвиток вітчизняного АПК значною мірою залежить від ефективності організаційно‑правових форм сільськогосподарського землекористування. У 2013 р. в Україні виробництвом сільськогосподарської продукції займалося 56 тис. аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання (включаючи фермерські господарства), які використовували 21,6 млн га сільськогосподарських угідь, з яких орендовані становили 19,4 млн га або майже 90 %. Структура використання сільгоспугідь (рис. 1) свідчить, що найбільшу площу земель обробляють господарські товариства (49,1 %) - спадкоємці колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), які, в свою чергу, були створені в результаті реформування колгоспів та радгоспів.

Більшість сільгосппідприємств мають невелику площу землекористування. У 2013 р. налічувалось 28454 сільськогосподарських підприємств з площею сільськогосподарських угідь до 50 га, що становить 50,3 % загальної їх кількості . Середня площа сільськогосподарських угідь цієї групи підприємств становила 161,6 га. Ці підприємства в цілому використовували 646,3 тис. га сільськогосподарських угідь.

Разом з тим, у 309 сільськогосподарських підприємствах (0,5 % від загальної їх кількості) використовувалось по 7000 га і більше сільгоспугідь Ці підприємства в цілому використовували 18,3 % загальної площі сільськогосподарських угідь. З одного боку, збільшення площі землекористування аграрних формувань сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарської діяльності, адже на великих площах можна більш раціонально використовувати земельні ресурси, підвищити культуру землеробства та впроваджувати новітні досягнення науково-технічного прогресу. З іншого ж – найчастіше такі землекористувачі не зацікавлені у розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, де розташовані земельні площі, і працевлаштуванні місцевих жителів. Крім того, загрози значної концентрації землі у власності крупних господарюючих суб’єктів (агрохолдингів) полягають у монополізації окремих сегментів аграрного ринку; нехтуванні заходами щодо охорони земель та збереження родючості ґрунтів; переважанні вирощування високорентабельних, експортоорієнтованих культур та монокультур переважно зернової та олійної груп, виробництво яких легко піддається механізації; відмові від виробництва трудомістких, зокрема овочевих культур. Переважаючою організаційно-правовою формою господарювання на селі є фермерські господарства, частка яких у загальній чисельності становить 73,8 % .

На 1 січня 2014 р. налічувалось понад 41,5 тис. фермерських господарств, у власності та користуванні яких перебувало 4,3 млн га сільгоспугідь, з них 4,2 млн га ріллі. Середній розмір фермерських наділів у 2010 р. становив 103,3 га. Нині обліковується 4,3 тис. фермерських господарств (10,4 % їхньої загальної кількості), які взагалі не мають сільськогосподарських угідь. 74,4 % фермерських господарств за розмірами землекористування є дрібними і мають до 100 га сільськогосподарських угідь кожне. 712 фермерських господарств (1,8 %) використовують від 1000 до 4000 га сільгоспугідь кожне. Лише 58 фермерських господарств країни (0,1 %) мають землекористування, які перевищують 4000 га кожне. У 2010 р. 84,8 % валової продукції фермерських господарств становила продукція рослинництва. Понад 60 % посівних площ фермерські господарства використовували для вирощування зернових культур. Картопля, овочі та продовольчі баштанні культури культивуються ними менш ніж на 0,9 % посівних площ. Близько 25 % посівної площі фермерами було відведено під посіви соняшнику (тоді як науково рекомендована насиченість посівних площ соняшником, наприклад, для степової зони країни не повинна перевищувати 12 %). Причому соняшник фермери розміщують на своїх полях через кожні 3-4 роки, замість рекомендованих 7 років. Слід відмітити, що проектом Закону України «Про ринок земель» передбачено заборону на купівлю земель сільськогосподарського призначення іноземцями та вітчизняними юридичними особами; головними учасниками ринку визначено фізичних осіб, фермерів та державу. Таким чином, основною формою підприємницької діяльності на селі стають фермерські господарства. Разом з тим, історичний вітчизняний та світовий досвід переконує, що основою забезпечення продовольчої безпеки держави є крупнотоварне виробництво, якого можна досягти за умов об’єднання фермерських господарств у кооперативи. Аналіз основних показників економічної діяльності сільськогосподарських підприємств (без фермерських господарств) за 2013-2015 рр. свідчить, що для всіх видів підприємств за цей період характерне збільшення чистого доходу від реалізації сільськогосподарської продукції та послуг, що пояснюється сприятливою ринковою кон’юнктурою та зростанням цін на сільськогосподарську продукцію. Водночас, зростає собівартість продукції сільського господарства через негативну тенденцію останніх років щодо підвищення цін на паливно‑мастильні матеріали, добрива, насіння та техніку. За аналізований період у всіх видах сільгосппідприємств зменшилась чисельність працівників. Значною мірою це пов’язано із удосконаленням техніко‑технологічних операцій щодо виробництва продукції та автоматизації окремих виробничих процесів, що призводить до зменшення потреб у працівниках. Такі процеси характерні для крупних фінансово стійких підприємств, які мають можливості впроваджувати у практику господарювання новітні науково-технічні розробки.

Переважна більшість сільськогосподарських підприємств фінансово не спроможна запроваджувати нові технології й нині широко використовує у виробничих процесах ручну працю, яка є фізично важкою і не вимагає від працівників високої кваліфікації. Відповідно низьким є рівень оплати праці (у 2014 р. середньомісячна заробітна плата у сільськогосподарському виробництві була на рівні 1430 грн, тоді як у середньому в Україні – 2239 грн), що призводить до відтоку робочої сили до інших секторів економіки. Серед сільськогосподарських підприємств найбільшого поширення на селі одержали господарські товариства. Вони є потужними «гравцями» на аграрному ринку, оскільки певною мірою зберегли ресурсну базу КСП, що дозволяє їм вести прибуткове господарювання. Натомість, високий рівень зношеності матеріально-технічної бази, а також застарілість основних фондів призводять до значних простоїв техніки через поломки та втрати при збиранні й зберіганні урожаю, що в кінцевому підсумку відображається на собівартості виробництва продукції, яка у 2014 р. була найвищою серед інших сільськогосподарських підприємств. Зростання привабливості ведення аграрного бізнесу (особливо вирощування високорентабельних сільськогосподарських культур) веде до збільшення кількості приватних підприємств. Площа землекористування у цих підприємствах за 2013-2015 рр. зросла на 1,8 %, прибутки від реалізації продукції збільшились у 2,4 разу, а частка прибуткових підприємств досягла у 2015 р. 82,1 % загальної кількості приватних сільськогосподарських підприємств. Проте приватні підприємства надають перевагу відокремленому веденню господарської діяльності, їх об’єднання не відбувається. Як наслідок, залишається нереалізованим потенціал сільськогосподарської кооперації в Україні. За період 2013-2015 рр. при збільшенні чистого доходу від реалізації сільгосппродукції загальна кількість виробничих кооперативів, чисельність, та площа сільгоспугідь в їх обробітку знижуються. Водночас максимальні переваги кооперації для товаровиробників розкриваються в сільськогосподарських обслуговуючих кооперативах (переробних, заготівельно-збутових, постачальницьких, сервісних). Такі кооперативи дозволяють виробникам сільгосппродукції збільшувати доходність власного виробництва, користуючись послугами, що надає кооператив. Крім економічної функції, обслуговуючий кооператив виконує ще й соціальну, оскільки за бажанням учасників може частину коштів спрямовувати на поліпшення соціальної інфраструктури села.

Вітчизняні аграрні формування мають значний потенціал для підвищення ефективності господарської діяльності та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, оскільки в Україні у порівнянні з 15 країнами ЄС вартісний показник виробництва валової продукції на одиницю угідь сільськогосподарського призначення у 8 разів нижчий, а землемісткість - у 8 разів вища .