5. Правове забезпечення охорони навколишнього природного середовища в промисловості й на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах.

Екологічні вимоги стосовно промисловості і транспорту закріплені також у Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. До таких вимог слід, зокрема, віднести:

* вимоги для проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій;

* вимоги до продовольчої сировини і продуктів харчування, умов їх транспортування, зберігання та реалізації;

* вимоги до господарсько-питного водопостачання і місць водокористування;

* гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях;

* вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Органи, установи і заклади державної санітарно-епідемічної служби співпрацюють з державними органами і громадськими організаціями, діяльність яких спрямована на профілактику захворювань, охорону здоров'я людини та навколишнього середовища.

Важливі положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності закріплені в Законі України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1994 р. У ст. 1 цього Закону зазначено:

"Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілак­тичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці".

Забороняється також застосування у виробництві шкідливих речовин, на які не розроблені граничнодопустимі нормативи (концентрації), методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли токсикологічну експертизу.

Технологічні процеси, механізми, устаткування, транспортні засоби, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в Україні.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища. Він має також право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових органів державного нагляду з питань безпеки, охорони праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Згідно з екологічним законодавством ведеться державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища.

Відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища на підприємстві несуть його директор і головний інженер, який очолює технічне керівництво виробництвом. На підприємствах з великим обсягом виробництва створюються служби охорони навколишнього середовища, до яких входять відділи, лабораторії, пости спостереження, що виконують екологічні функції.

Для забезпечення охорони навколишнього природного середовища в промисловості законодавством передбачені екологічні вимоги. Вони охоплюють планування, проектування, розміщення, будування, реконструкцію, введення в експлуатацію і саму експлуатацію виробничих об'єктів.

Певні екологічні обов'язки поставлені і перед самими підприємствами. Згідно з Господарським кодексом України суб'єкт господарювання зобов'язаний своєчасно здійснювати природоохоронні заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання, своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних коштів

або інших джерел.

Підприємство відповідно до законодавства України несе відповідальність за додержання вимог і норм щодо охорони, раціонального використання та відновлення до рівня встановлених нормативів земель, вод, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також за додержання встановлених нормативів викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення в ньому відходів.

При порушенні цих норм і вимог його діяльність може бути зупинена частково, тимчасово або припинена повністю відповідно до законодавства України.

Серед нормативних актів, спрямованих на охорону природного середовища у промисловості, важливе місце належить Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 р. Цей закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки. Він спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Об'єкт підвищеної небезпеки - це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативне встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Згідно зі ст. 8, зазначеного закону, суб'єкт господарської діяльності зобов'язаний:

• вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу;

• повідомляти про аварію, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, органи виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та населення;

• забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімального можливого ризику;

• виконувати вимоги законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Стаття 16 Закону передбачає відшкодування шкоди, заподіяної в результаті аварії на об'єкті підвищеної небезпеки.

Екологічне законодавство передбачає охорону навколишнього природного середовища на транспорті. У Законі України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. цій проблемі присвячено окремий розділ. Згідно з цим законом міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади та об'єднання, що здійснюють проектування, виробництво та експлуатацію механічних транспортних засобів, зобов'язані вживати заходів щодо запобігання та зменшення викидів вказаними засобами забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, а також шуму і вібрації.

Не допускається виробництво та експлуатація автотранспортних засобів, у викидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи.

Одним з важливих заходів охорони навколишньою природного середовища є екологізація промисловості і транспорту, тобто забезпечення вимог екологічного характеру при плануванні, проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів промисловості і транспорту.

Сприяти екологізації виробництва може і повинно наше законодавство.

Правова охорона навколишнього природного середовища в сільському господарстві

Охорона природного середовища в сільському господарстві залежить від екологізації використання земель, вод та інших природних багатств.

Правову основу охорони навколишнього природного середовища в зазначеній галузі складають ті норми земельного, водного, лісового та іншого природоохоронного законодавства, які сприяють екологізації використання тих чи інших об'єктів природи.

Мова йде про правові норми конкретного призначення, що регулюють екологічні відносини в аграрному секторі економіки. Такі норми є в Земельному, Водному, Лісовому кодексах України, в законах про охорону атмосферного повітря, тваринного світу та інших правових актах природоохоронного значення.

У земельному законодавстві є ціла система норм, направлених на використання і охорону земель. Але є ще багато недоліків і невикористаних можливостей. Це в першу чергу стосується екологізації землеробства.

Як відомо, негативно впливає на стан використання земель водна і вітрова ерозія. В Україні зазнає впливу ерозії майже 20 млн. га сіль­ськогосподарських угідь, з них 8 млн. га орних земель. Кожен з цих

видів ерозії має свої особливості й умови розвитку. Але наслідки їх однакові - зниження родючості ґрунту, врожайності сільськогоспо­дарських культур, спад виробництва сільськогосподарської продукції у цілому.

Крім того, вітрова ерозія та пилові бурі погіршують санітарно-гігієнічні умови життя людей. Вони забруднюють атмосферне повітря. У ґрунті можуть знаходитися збудники чуми, туберкульозу, дизентерії, бруцельозу, черевного тифу тощо.

Нерідко можна почути, що водна і вітрова ерозія - це явища природи. Так, але ці явища залежать і від діяльності або бездіяльності людей.

Як відомо, ерозію викликає вирубування ґрунтозахисних лісів, розорювання крутих схилів і великих площ з легкими ґрунтами, відсутність правильних сівозмін, порушення трав'яного покриву при надмірному випасанні худоби на піщаних ґрунтах тощо.

У Державній програмі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів України на 1991— 1995 рр. і на період до 2005 р. та інших правових актах передбачено впровадження комплексу протиерозійних заходів, зокрема, створення полезахисних лісових смуг, застосування ґрунтозахисних сівозмін, безполицевого обробітку ґрунту із залишенням стерні, обробіток ґрунту впоперек схилів, смугове розміщення сільськогосподарських культур, збереження і посадка ґрунтозахисних лісів на берегах річок, в ярах, балках.

Охорона природного середовища в сільському господарстві залежить від того, наскільки науково обґрунтованим є проведення меліоративних робіт.

Меліорація земель - це їх поліпшення шляхом осушення або зрошення. Воно завжди повинно проводитись на науковій основі, ігнорування цієї вимоги викликає небажані наслідки.

Надмірність, не виваженість при проведенні осушування боліт та інших надмірно зволожених земель призводить до зниження рівня ґрунтових вод, висихання лісів та іншої рослинності, гибелі тваринного світу. Такі явища дуже ускладнюють екологічну обстановку в сільській місцевості.

Екологічну спрямованість повинно мати правове регулювання проведення осушувальних робіт. Забезпечуючи виконання програми меліорації земель, правові норми водночас повинні забезпечувати її екологічність.

Негативні екологічні наслідки викликає і науково необгрунтоване обводнення та зрошення земель. Воно призводить до їх заболочення і засолення.

З метою запобігання таких прикрих екологічних наслідків законодавство, що регулює порядок користування водою для зрошення, вимагає дотримання певних умов поливу полів (норм витрачання води, періодичність подання води на поля тощо).

На стан природного середовища в сільському господарстві негативно впливає надмірне застосування і неправильне зберігання мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Причина полягає в однобокості підходу до їх застосування - аби отримати максимальний врожай. Це призводить до поганих наслідків: забруднюється ґрунт, вода, повітря, погіршується якість урожаю сільськогосподарських культур, що згубно впливає на здоров'я людей.

Насамперед належить забезпечити лімітоване застосування мінеральних добрив і хімікатів, яке підвищує врожайність, але не повинно негативно впливати на навколишнє середовище і здоров'я людей.

Іншими словами, треба за допомогою правових важелів домагатись застосування науково обґрунтованих, екологічно безпечних, ресурсозберігаючих технологій внесення добрив і хімікатів.

Важливо також заохочувати шляхом регулювання цін ті господарства, які використовують лише органічні добрива і виробляють екологічно чисту продукцію.

Виробництво сільськогосподарської продукції, у якій вміст шкідливих речовин перевищує граничнодопустиму концентрацію, повинно бути економічно невигідним.

Поліпшенню природного середовища в сільському господарстві сприяє Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, а також повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Пестициди і агрохімікати, які становлять підвищену небезпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства екології та природних ресурсів України. Перелік пестицидів і агрохімікатів, які становлять підвищену небезпеку, визначається Кабінетом Міністрів України.

За порушення законодавства про пестициди і агрохімікати згідно зі ст. 20 закону може наступити цивільна, дисциплінарна, адміністративна або кримінальна відповідальність.

Відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень законодавства про пестициди та агрохімікати, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У плані поліпшення екологічного стану в сільській місцевості всебічній охороні і регулюванню використання підлягає природна рослинність, в першу чергу - лікарська, технічна і декоративна.

Для вирощування лікарських рослин слід задіяти всі ті непридатні земельні ділянки, на яких здавна росте бур'ян. У правовому і організаційному відношенні ще багато треба зробити, щоб на косогір'ї, в канавах, на узбіччях доріг, інших непридатних земельних ділянках росли не бур'яни, а лікарські рослини: ромашка польова, звіробій, собача кропива, валеріана та ін.

Екологічну ситуацію у сільському господарстві здатні ускладнювати і тваринницькі комплекси - безгосподарність у їх використанні. Стоки комплексів завдають великої шкоди навколишньому природному середовищу. Вони забруднюють ґрунт, водойми і ґрунтові води, повітряне середовище.

Щоб уникнути негативних екологічних наслідків, передбачається встановлення при будівництві тваринницьких комплексів і ферм санітарно-захисних зон. Залежно від виду і кількості тварин на фермі чи комплексі розміри санітарних зон можуть бути від 300 до 1500 м.

Тваринницькі комплекси і ферми належить розміщати за межами населених пунктів і на відстані від водних джерел.

Навколишнє середовище в сільській місцевості забруднюється при використанні сільськогосподарської авіації для захисту рослин. Велика кількість пестицидів потрапляє на ділянки і об'єкти, які не призначені для обробітку: ріки, озера, луки, виробничі та житлові об'єкти. Щоб запобігти таких негараздів, треба завжди у виробничих процесах враховувати екологічні фактори. Застосування в сільському господарстві технічних засобів вимагає наукового підходу і виваження.

Екологізація сільського господарства забезпечить зростання виробництва сільської продукції, поліпшить її якість, створить еколо­гічно сприятливі умови для праці і життя громадян як села, так і міста.

Правова охорона природного середовища в сільському господар­стві і еколого-правова наука покликані вирішити три основних завдання: запобігти забрудненню навколишнього природного

середовища, забезпечити виробництво екологічно чистої продукції, створити сприятливі умови для праці і життя сільського населення.

Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах

Важливим завданням екологічного законодавства є охорона природного середовища в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах

Навколишнє середовище міст - це складний виробничий, природний і соціальний комплекс. Він включає в себе промисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, заклади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, міські угіддя, парки відпочинку, зелені зони.

Міста мають багато екологічних проблем, що виникають і нагромаджуються в зв'язку з науково-технічним прогресом. Саме в містах спостерігається хімічне, пилове, шумове й інше забруднення атмосферного повітря, води і ґрунту, що перевищує допустимі для здоров'я людини межі.

Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах здійснюється на підставі загальних екологічних правових норм, спрямованих на охорону земель від ерозії, вод і атмосферного повітря від забруднення, лісів населених пунктів від пожеж, знищення, пошкодження, засмічення тощо.

До таких заходів відноситься:

• еколого вимогливе планування і забудова населених пунктів, їх благоустрій;

• забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

• охорона атмосферного повітря в населених пунктах;

• охорона зеленої рослинності міст та інших населених пунктів.

Під час планування і забудови населених пунктів, курортів потрібно передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здоров'я громадян. Житлові масиви, промислові підприємства та інші об'єкти належить розміщати таким чином, щоб виключити несприятливий вплив шкідливих факторів на здоров'я і санітарно-побутові умови життя населення.

При проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств слід передбачати заходи щодо запобігання забрудненню атмосферного повітря, водойм підземних вод, зелених насаджень, ґрунту.

Певна частка забруднення навколишнього середовища в містах припадає на транспорт. Тому необхідно знаходити найбільш раціональне розміщення транспортних потоків, виведення їх за межі жилої зони, а транзитних шляхів - за межі міста, передбачати транспортні розв'язки для безупинного руху автомобілів.

При забудові міст та інших населених пунктів належить забезпечити введення в установлені строки водопроводів, каналізаційних і очисних споруд, санітарну очистку, утилізацію промислових, комунально-побутових та інших відходів.

З метою зменшення впливу промислових підприємств на навколишнє середовище передбачено створення навколо них санітарно-захисних зон.

Залежно від характеру і масштабів шкідливих викидів підприємства поділені на п'ять класів. Підприємства 1 класу повинні мати санітарно-захисну зону в 1000 м, II класу - 500 м, III класу - 300 м, IV класу - 100 м, V класу - 50 м.

Обов'язковою умовою упорядкованості такої зони є ЇЇ озеленення, що для сучасного міста має особливе значення. Озеленення корисне і тим, що сприяє спілкуванню людини з природою.

Важливу роль в охороні навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах покликане відіграти законодавство про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Воно базується на засадах Конституції України, основах законодавства України про охорону здоров'я і складається з Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", інших актів законодавства та санітарних норм. У ст. 49 Конституції України записано: "Держава забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя".

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України - перший заступник міністра охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідної адміністративної території.

Стаття 22 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" наголошує на вимогах, які висуваються до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій.

Стан навколишнього природного середовища в чималій мірі залежить від гарантування радіаційної безпеки. Вирішенню цього

завдання присвячено ст. 23 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку на певній території України створила Чорнобильська катастрофа. Усуненню наслідків цієї катастрофи присвячені законодавчі акти, зокрема Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. Цей Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у межах зон.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологіч­ного благополуччя населення" дає таке визначення державного сані­тарно-епідеміологічного нагляду: це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законо­давства з метою попередження, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по застосуванню заходів правового характеру щодо порушників.

Регулярне здійснення санітарно-епідемічного нагляду здатне оздоровити і підтримувати в належному стані екологію міст та інших населених пунктів.

Особливу увагу екологічне законодавство приділяє заходам щодо охорони атмосферного повітря, як зазначено в ст. 27 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

За викиди у атмосферне повітря забруднюючих речовин та за інші шкідливі впливи на нього з підприємств, установ і організацій стягуються платежі. Причому стягнення платежів не звільняє від відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Розміри вказаних платежів установлюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів плати за них.

Ліси населених пунктів, міські і приміські лісопарки, парки, сквери, ботанічні сади, інші зелені насадження поповнюють запаси кисню в атмосфері, очищають повітря, гасять шум, оздоровлюють екологічний стан міст. Вони мають санітарно-гігієнічне, оздоровче, рекреаційне значення і є місцями відпочинку дорослих і дітей.

Разом з екологічною функцією зелена рослинність міст виконує також естетичну та виховну функції. Згідно з діючим лісним законодавством у лісах населених пунктів допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів. Усякі інші рубки деревостанів у цих лісах заборонені. Крім того, у зазначених лісах забороняється також заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби.

У ст. 78 Лісового кодексу України зазначено, що законодавчими актами України у лісах населених пунктів може бути передбачено забо­рону й інших видів використання ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, якщо вони несумісні з проведенням культурно-оздоровчих заходів та організацією відпочинку населення.

Крім того, є спеціальні нормативні акти. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів" від 8 квітня 1999 р., яка визначає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну зеленим насадженням.

Відповідальність за порушення правил охорони зелених насаджень на території населених пунктів встановлюється рішенням рад народних депутатів.

Охороні лісів населених пунктів сприяє також лісовідновлення і лісорозведення.

Лісорозведення - це залісення земельних ділянок, на яких ліс не вирощувався. Дбаючи про поліпшення екологічного стану в місті, іншому населеному пункті, місцеві органи влади виявляють земельні ділянки для лісорозведення. У першу чергу для цього використовуються малопродуктивні землі, круті схили, яри.

Планування та проведення заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища в містах, здійснюють міські ради народних депутатів і їх виконавчі органи. Ці ж владні органи контролюють виконання прийнятих планів та рішень щодо охорони навколишнього середовища.

У межах поселень міського типу та сільських населених пунктів заходи екологічного характеру очолюють відповідно селищні та сільські ради народних депутатів і їх виконавчі органи.

Повноваження місцевих рад та їх виконавчих органів у сфері охорони навколишнього природного середовища визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.

Проблема охорони навколишнього середовища в містах та інших населених пунктах буде вирішена, якщо місцеві органи державної

влади та управління будуть розглядати її як невідкладне завдання державної ваги та діяти цілеспрямовано і рішуче.