Діяльність Союзу визволення України

• Видали відозву «До українського народу в Росії», в якій закликали українців зустрічати австро-угорські війська як визволителів.

• Видали відозву «До громадської думки Європи», в якій запевняли, що Україна, ставши самостійною державою, буде для Європи твердинею проти експансії Росії.

• СВУ мав своїх повноважених представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло.

• Від кінця 1914 р. у Відні виходив «Вісник Союзу визволення України».

• У 1915 р. діячі СВУ почали видавати у столиці Болгарії (Софії) українською мовою газету «Робітничий прапор».

• СВУ розгорнула активну роботу серед військовополонених українців з російської армії у таборах Австро-Угорщини і Німеччини.

• Домоглися від німецьких та австро-угорських властей створення для українців окремих таборів, у яких:

• засновували школи, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, театри, церкви;

• організовували курси з вивчення української історії та літератури;

• організовували каси взаємодопомоги, кооперативні крамниці;

• активно клопоталися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії.

• У державах Четверного союзу члени СВУ розповсюджували літературу про Україну, пропагували ідею створення незалежної української держави.

• Діячі СВУ:

• виступали з лекціями й доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії;

• друкували статті на українську тематику;

• налагодили регулярне видання науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України (друкували українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською, шведською мовами);

• видали різними мовами праці історика Миколи Костомарова, географа Степана Рудницького, літературознавця Богдана Лепського та інших.

• Реалізацію національно-політичних та економічних прагнень українського народу члени СВУ пов’язували з поразкою Росії у війні.

• Із набраних солдатів та офіцерів у таборах для військовополонених було створено українські військові дивізії — сірожупанна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (у Німеччині).

• Одначе використати цей значний воєнний потенціал у боротьбі за українську державність не судилося, бо СВУ припинив існування.

• Національний рух у Східній Галичині також був представлений діяльністю культурно-освітніх організацій — «Просвіт» і українських народних шкіл, що підіймали національну самосвідомість народних мас.

• Українська греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким сприяла єднанню українців і зростанню національної самосвідомості.

• У роки Першої світової війни в Наддніпрянській Україні діяли такі політичні партії та блоки; РУП, УСДРП, ТУП, «Спілка».

• На початку Першої світової війни в УСДРП відбувся розкол.

• Діячі ТУП закликали українців до захисту Російської держави у війні, сподіваючись, що в майбутньому Україні буде надано автономію.

• Вихідці з Галичини заснували в Києві Карпаторуський визвольний комітет, який закликав своїх земляків урочисто зустріти російську армію.

• Та метою підтримки російської армії було створено Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст. Членами Комітету були відомі представники українського національного руху (П. Ніковський та інші). Помічником уповноваженого Союзу на Західному фронті був призначений С. Петлюра.

• Українські ліберали засновували й утримували власним коштом приватні лазарети для поранених солдатів. Лазарети відкривали також монастирі Російської православної церкви.

• Молодь була активною учасницею українського національного руху. У Харкові діяла студентська громада, робота якої сприяла зростанню національної самосвідомості українців.

• Українські депутати в IV Державній думі Росії вимагали відновити «малоросійську пресу», порушували питання про автономію України.